Наша землячка про життя за океаном: на Алясці по місту ходять лосі і ведмеді

[Total: 0    Average: 0/5]

Півтора роки тому українка Настя Боен за програмою культурних обмінів на кілька місяців вирушила в Анкоридж (США). Але тимчасова подорож несподівано змінила все життя дівчини: за океаном вона знайшла свою любов.

– Як ти потрапила в США?

– В Америку потрапила завдяки програмі Aupair – їхала туди працювати нянею. Але так склалося, що познайомилася з хлопцем, закохалася й вийшла заміж. З Джейсом – моїм майбутнім чоловіком – ми познайомилася в один з перших днів мого перебування там. Я гуляла по центру Анкоріджа, шукала, де б записатися в спортзал. Виписала в інтернеті кілька адрес, але ось одна установа не вказала ціни, тому вирішила сходити і подивитися, що там і до чого. Приходжу я до них, а там так красиво і є окремі зали тільки для жінок… Спочатку мене кілька разів «перенаправили» – підіть туди, потім сюди і назад. Але, зрештою, я опинилася в офісі, де власне оформляють нових клієнтів. Там сидів лише один працівник – мій майбутній чоловік Джейс Джейкоб Боен, інформує Ukr.Media.

Ми познайомилися, почали розмовляти. Він каже: «У тебе такий цікавий акцент, звідки ти?». Кажу, що з України. Він знав, що в світі є така країна, але нічого більше. Потім запитав про національну валюту. Я йому показала 50 гривень. Не знаю чому, але він захотів у мене їх купити. Запитав про курс… а тоді це було десь два долари, але він дав мені п’ять. Я так подумала: давно курс не був настільки вигідним. Словом, в той день за розмовами ми провели в загальній складності п’ять годин. Потім обмінялися візитками, і я пішла. Вже вдома все обдумала, порахувала гроші і вирішила, що цей спортзал мені не по кишені. Подзвонила, щоб скасувати абонемент. Ну, він сказав «ок», а потім через тиждень мені пише: мовляв, давай сходимо на каву. Так ми і почали гуляти, зустрічатися. А вже через кілька місяців одружилися.

– Що тебе вразило в Америці?

– Величезні відстані. У нас, якщо кудись ідеш, то навколо завжди люди, маршрутки їздять. Тобто в будь-який момент можеш під’їхати, якщо втомився. Тут такого немає – у деякий напрямок транспорт взагалі не їздить або їздить дуже рідко. Іноді навіть в місті доводиться їхати через ліс. Ще вразило, що кожен бізнес має свою будівлю: банк – окремо, кафе – окремо, магазин – окремо. Тобто мало таких комплексів, де все разом.

– У США насправді ідеальні дороги і сфера послуг?

– Сфера послуг – так. Бувало таке, що приносила в магазин порвані джинси. Продавці дозволили мені на цю суму (вартість джинсів) вибрати інший товар… Але з дорогами на Алясці проблема. Коли я бувала в Х’юстоні, то там ще нічого. А тут тане сніг і разом з ним – дорога. Може, просто не встигають ремонтувати через величезні площі. Бачила, що влітку йде масштабна реконструкція – швидкими темпами ремонтували дороги. Вони ж за це платять великі податки. Але ось саме зараз на хайвеях є великі ями, і це погано: їдеш на швидкості і не можеш зупинитися, тому що за тобою багато машин, але ризикуєш потрапити у якусь калюжу.

– Продукти там смачні чи ні?

– Дуже несмачні! Вони підсипають в страви різні добавки і емульгатори для смаку. Через це постійно хочеться їсти. Хоча коли купуєш продукти сам, то вони ніякі: овочі, фрукти, навіть картопля несмачна. Ківі, наприклад, без кислинки і не соковиті, дуже великі за розміром. Хліб схожий на губку: його можна затиснути в кулаці, а він вже через кілька секунд знову здобуває потрібну форму. Звичайно, є спеціальні пекарні, де хліб хороший, але мало хто туди їде, адже на це йде багато часу.

– Ти казала, що це тобі нагадує Радянський Союз?

– Є таке враження! Все однакове – продукти і навіть одяг. Ніби в Радянський Союз потрапила. І хоча я там не жила ніколи, але ось зараз ніби в’їхала.

– Ти казала, що там краще завжди посміхатися. Чому?

– По-перше, тому, що всі посміхаються тобі. І це, погодься, трохи дивно виглядає, коли ти ходиш похмурий.

Тут дозволено носити пістолети, і всі насторожуються, якщо ти не посміхаєшся. Можуть подумати, що ти щось там собі задумав. Тому краще посміхатися – нічого поганого від цього вам не буде.

– Це правда, що на Алясці по місту ходять лосі і ведмеді?

– Так, але не по місту, а на околицях. Принаймні, так в Анкориджі – це найбільше місто Аляски. А вже в менших містах штату ведмеді можуть і залізти в будинок. Лосів дуже багато, тому вечорами страшно ходити одному.

– А що робити, якщо зустрів ведмедя на вулиці?

– Треба піднімати руки і голосно співати – показувати, що ти теж хижак, а не жертва. Але зазвичай ведмеді нападають, тільки якщо треба захищати потомство, а ось лосі – можуть. Взагалі, від ведмедів немає сенсу тікати. Вони дуже швидко бігають. Також не потрібно залазити на дерева або ще кудись, тому що вони все одно дістануть. Треба топати ногами і молитися…

– Людям, що живуть на Алясці, доплачують?

– Так, але це не зовсім доплати, а дивіденди для американців, які живуть тут постійно – щонайменше три роки. Їм виплачують один раз на рік від однієї до двох тисяч доларів. Тобто, якщо в сім’ї п’ятеро дітей – гроші отримає кожен.

– Яка там середня зарплата?

– Здається, мінімальна зарплата 9,5 доларів в годину. В місяць виходить десь 1600 доларів. Хоча можна легко отримувати і 15 доларів на годину, тоді за місяць вийде більше.

– На що витрачаєте найбільше грошей?

– На оренду квартири йде трохи більше тисячі доларів.

– А скільки платите за комуналку?

– Комуналка відносно недорога. У нас електричне опалення – платимо 70 доларів. Підключення телефону коштує, наприклад, 60 доларів – перший номер, другий – 35, третій – 25. Якщо хочеш якісний інтернет – доплачуй. Взагалі, майже всі американці живуть в кредитах. У них з цим безпечніше і простіше, ніж у нас.

– Відкласти гроші з зарплати реально?

– Реально, тим більше, якщо в сім’ї працюють чоловік і дружина. Хоча багато також залежить від того, що ви їсте, що купуєте. Думаю, 500 доларів цілком можна відкласти.

– Які міфи про Америку та американців можеш спростувати?

– Чула, що американці все дуже багаті. Насправді це не так. Тут багато жебраків. Але ось, якщо людина намагається, щось хоче досягти в житті, то можна заробити і на квартиру, і на машину. У мого чоловіка, наприклад, дідусь працював на будівництві. У нього був такий контракт, що він півроку працював, а півроку – ні. Але людина живе собі безбідно і ні в чому собі не відмовляє. Ось нещодавно літав до Мексики. Тобто хто хоче, той і заробляє. Мені здається, так у будь-якій країні… Знаю, що непогано платять людям, які чистять сніг – 40 дол/год. Хоча сніг є не завжди – це перше, а по-друге, така робота розрахована на певну кількість годин – два-три на день, далі все – шукай собі інший підробіток.

– Це правда, що автомобіль можна придбати з однієї зарплати?

– Думаю, що так. Можна купувати машину б/у, тому що тут мало хто бере нові. Є дуже дешеві автомобілі, але їх треба лагодити. Можна знайти бюджетні варіанти навіть за 20-40 доларів. Ну так, це буде «убита тарандайка», але все-таки. Вже за 400 доларів можна купити нормальний автомобіль, а за дві тисячі – «персик».

– Що ще там здивувало?

– Так кожний день щось дивує. Буває, я скажу якусь фразу, наприклад, «ти як Дон-Кіхот», а вони не знають, хто це. Не читають. І навіть ті, хто вчать літературу в університеті, знають тільки окремий період – французьку літературу 17 століття, наприклад. Американці не знають своїх класиків, того ж Драйзера… Мені трошки дивно, у нас все це з шостого класу починається. Тобто в цьому плані вони менш освічені і дуже вузькопрофільні. Якщо ти анестезіолог, то крім цього ти більше нічого не знаєш. І раптом у когось перелом руки, то такий фахівець не зможе тобі сказати, що сталося. Як на мене, це дивно.

– Прості американці – це щирі люди?

– Вони завжди допоможуть. Якщо ти плачеш, вони підійдуть і запитають, чи все в тебе добре. У нас буває, що просто повз проходять.

Пам’ятаю, якось у мене в машині спустило колесо. Чоловік, який їхав позаду мене, посигналив, я зупинилася, і він допоміг мені все перемонтувати.

До того ж, вони дуже відкрито ставляться до інших людей. Їх дійсно цікавить, що там у тебе в житті відбувається. Хоча люди там різні, як і скрізь.

– Що можеш порадити людині, яка вперше їде в США?

– Просто насолоджуйтеся! Не бійтеся говорити по-англійськи. Я дуже переживала за свій акцент. Думала, що мене не зрозуміють, а вони, навпаки, це люблять. Якщо не знаєте чогось – запитуйте. Вам завжди підкажуть і допоможуть. Навіть гроші дадуть – у мене таке бувало!

zakarpatpost.net

 

Comments are closed.