Стара сказала закарпатці: «Здай квиток, який ти купила. Життя саме поведе тебе іншою дорогою»
Циганка хотіла їй погадати на руці і, коли та простягнула долоню, почала слухати її байки, просто стягнула перстень.
Таня стала кричати. Збіглися люди. А циганка – хоч би що. Навіть не злякалася, коли їй міліцією пригрозили. Ще й сама стала загрожувати Тані. Сказала, що це вона не обручку, а чоловіка від неї вкрала. Коли хоче, хай Таня дає викуп. А коли ні, може розпрощатися зі своїм Тібором, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Це була субота. Ми, студентки, поверталися додому. Таня була сама не своя, коли ми їхали в автобусі. Ми намагалися її розрадити, якось відволікти. Але нам це не вдавалося. Ми думали, що вдома рідні її краще за нас заспокоять. Тому із полегшенням зітхнули, коли вона вийшла з автобуса.
Чоловік Тані Тібор був заочником, навчався у Львові. Але на вихідні біг додому, щоб побачитися зі своєю молодою дружиною. Їхні зустрічі були дуже бажаними. Часто в понеділок на лекції вона запізнювалася. Викладачі здебільшого з розумінням до того ставилися.
Коли Таня приїхала додому, Тібор вже на неї чекав. Але він поводився дуже дивно. Куди й поділися його усмішка та гумор, які завжди були при ньому. Тібор заявив, що вони не підходять одне одному.
- В тебе хтось є? – одразу захвилювалася Таня, бо іншого пояснення раптовому перепаду настрою чоловіка знайти не змогла.
Все, що намагався довести їй Тібор, тільки заплутувало ситуацію. Жодної причини він не навів.
- Ми різні. Ти мене не розумієш. Нам краще розлучитися, – як папуга твердив Тібор розгубленій дружині.
Цього ж дня він поїхав. Куди саме – не став пояснювати. Не пообіцяв подзвонити чи написати.
Таня дуже важко переживала розлуку. Хоч тягнула на червоний диплом, заледве закінчила навчання. Викладачі намагалися якось її витягувати. Але Тані бло байдуже і до оцінок, і до стипендії.
Через рік ми отримали вищу освіту. І пішли працювати за направленням. Таня поїхала в іншу область. Вона навіть не думала сперечатися, і я її розумію. Хотілося бути якнайдалі від всього, що їй нагадувало про колишнє щасливе життя, яке так раптово закінчилося.
Минули роки, поки Таня усе ж таки наважилася знову вийти заміж. Причому, цього разу вдало.
І от одного разу на вокзалі до неї знову підійшла циганка. Пропонувала погадати на майбутнє. Таня тільки відсахнулася від нав’язливої провидиці. І навіть почала тікати. А та – вслід за нею.
Циганка все ж таки нарешті наздогнала Таню, бо та була з валізою, і бігти їй було нелегко та незручно.
- Я покличу міліцію, якщо ти до мене посмієш доторкнутися, – закричала нарешті нажахана Таня.
Вона чекала, що циганка знову скаже їй фатальні слова про те, що і наступний її шлюб розсиплеться. Вона радше б воліла оглухнути, аніж почути такі жорстокі слова. Таня почала задихатися.
- Ти маєш чоловіка. Але він не перший твій чоловік, – почала впевнено казати циганка, незважаючи на збентеження своєї клієнтки.
- Ну то й що? – подумала Таня. – Може, вона мене знає. А може просто вдало ткнула пальцем у небо.
- І той твій перший зараз чекає на тебе. Здай свій квиток, який ти купила сьогодні. Життя саме поведе тебе іншою дорогою, – промовляла віщунка, пильно вдивляючись у очі своєї жертви.
- – Тоді він просто був незрілим. Бог взяв його собі на виховання. І тільки зараз повернув тобі, – продовжувала торочити своє метка циганка.
Таня тим часом напружила всі м’язи, готова будь-якої миті вчепитися в нав’язливу провидицю.
- Я тобі нічого не дам. Ні копійки! – закричала Таня.
На них почали озиратися люди.
Але циганка не просила від неї нічого. Вона спокійно пішла геть, коли завершила своє пророцтво. І її довга квітчаста спідниця ще довго стояла в очах Тані, яка ніяк не могла заспокоїтися.
- Нічого подібного! Вже одного разу твоя одноплемінниця зруйнувала мені життя! – подумала Таня.
Вона мала ще три години часу до свого поїзда. Здала багаж у камеру схову. І пішла прогулятися містом. Їй стало легше дихати. Вона відчувала вже себе у безпеці. З’явився добрий настрій.
- Як би було добре, якби життя і справді вело мене! – несподівано подумала вона. – А то йдеш наосліп і не знаєш, як тобі поступити.
І тут вона побачила, що попереду неї якась бабуся підвернула ногу. Таня підбігла до неї, щоб допомогти. Але бабуся все одно не змогла підвестися. Довелося викликати швидку.
Перехожі зупинялися, співчували, але кожен біг по своїх справах. Всі чомусь думали, що Таня – родичка старенької.
– Чи є вас хтось, бабусю? – поцікавилася Таня.
– Нікого, дитино, я не маю. Дочка в Києві, внуки за кордоном. Родичі в Кіровоградській області.
Довелося сісти зі старенькою в швидку і доставити її до лікарні. Коли Таня вийшла на вулицю, згадала, що їй треба мчати чимдуж на вокзал. Зупиняла на вулиці таксі, їх на центральній вулиці не бракувало, але все марно. Вони якщо й зупинялися, то виявлялося, що їхали не в той бік.
На вокзал вона приїхала через півгодини після того, як її поїзд рушив із перону. У відчаї Таня сіла на чемодан. І ледь не розплакалася.
Поплелася вона в касу – шукати якихось інших рейсів. І раптом вона вирішила поїхати не до чоловіка додому, а до батьків. Адже вона так давно їх не бачила! Ця думка була такою блискавичною, що навіть не підлягала сумніву. Тим більше, що квитки на Мукачево якраз були.
Вже коли сідала в поїзд, раптом стала посеред перону, як вкопана. Серед натовпу вона побачила на пероні нікого іншого, як Тібора. Він майже не змінився з того часу, коли вони не бачилися.
Але вона вдала, що не впізнала його.
Сталося так, що вони обоє взяли квиток на нічний рейс. Їхали в різних вагонах. Бозна, де він ночував ще з третьої ночі, бо вона намагалася непоміченою прослизнути, коли виходила з поїзда.
Але на ранок він таки справді був під дверима її батьків. Ні, він не знав, що вона якраз сьогодні приїхала, що вже давно тут не живе. Просто це була єдина відома йому стара адреса колишньої дружини.
Він довго вмовляв Таню пробачити йому. Але та вже не відчувала до нього тих гарячих почуттів, що колись.
Але життя розпоряджається по-своєму. І сталося так, що до другого свого чоловіка Таня так і не повернулася. Вона залишилася жити з Тібором. Той ладен був зробити будь що, тільки б отримати ще один шанс повернути все назад. Вони й досі разом, хоч мають уже онуків.
Таня невдовзі після несподіваної зустрічі все ж розказала чоловікові, як одна циганка вкрала в неї обручку, і як він одразу після того її кинув. І як інша сказала, що він на неї чекає. І як вони їхали в одному поїзді. А він тоді навіть не підозрював, що вона поруч, в іншому вагоні.
А Тібор, натомість, розповів, що йому часто снився один і той самий сон. Як вона, Таня, біжить на поїзд, а поїзд їде повз неї.
Мабуть, і справді існує така штука, як судьба. Але й розминутися з нею можна за якихось кілька метрів. Тому не треба бути самовпевненим. І також не робити собі якихось поганих висновків, коли все навколо валиться. Бо якраз тоді, може, й починається ваше нове життя.
Лідія ПОДОЛЕЙ, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net
