Кого б із сучасних ужгородців чи закарпатців спалили на вогнищі за «інакомисліє». Думка історика
Про це у прес-центрі газети «Неділя Закарпатські новини» розповіла доцент кафедри історії Стародавнього світу і Середніх віків УжНУ Надія КЕРЕЦМАН
Коли йде мова про Середньовіччя, у думках чомусь виринають поняття про церкву, інквізицію. Як гадаєте, кого б із сучасних ужгородців чи закарпатців спалили на вогнищі за «інакомисліє»?
-Багатьох. Мене, напевно, одну з перших. Я брюнетка, дуже емоційна, говорю, розмахуючи, допомагаючи собі руками. А ще є «добрі люди». Фіглюю. Тепер не до спалення часто закликають . Зараз читаю в соцмережах дописи та коментарі, у яких наші земляки та й не тільки про тих, хто їм не подобається, або коли хтось щось накоїть, пишуть: «Убити, розстріляти, стратити!» Думаю собі: «Люди добрі! Це все вже було!» Як так можна думати у ХХІ столітті! А щодо Середньовіччя, не можна його зводити до інквізиції. Той історичний період я дуже люблю, хоч жити в ньому не хотіла б. Та доба взагалі вирізнялася емоційністю. Люди і раділи, і плакали «по повній». Життя було дуже важке і людина шукала собі віддушини. Відірватися від суєтності можна було,наприклад, у церкві. Уявімо, що простий ремісник із маленької задимленої хатки, де весь час займався домашніми справами та зароблянням грошей на потреби родини, думав про господарство, дружину, дітей, потрапляв у розкішну атмосферу храму. На месі у готичному соборі під його склепінчастим перекриттям він відключався від усього буденного, насолоджувався розписом, вітражами, органною музикою, співом. То був справжній релакс. У мене самої в наш час у готичних церквах мороз по шкірі і дух перехоплює.
Якшо мер не корінний ужгородець, це рахується?