Чужий чоловік виховав сина закарпатця, якого батько не хотів знати

[Total: 0    Average: 0/5]

Тільки тепер розумію, що розлучила мене з першою дружиною моя мати. Причина банальна – Іра була без посагу. Вона не мала ні свого житла, ні якогось багатства, яке б могло забезпечити нам безтурботне майбутнє. Іра мала ще трьох молодших братиків, тож і мови не могло бути, щоб ми оселилися у її двокімнатній квартирі, пише популярна на Закарпатті газета «ПОРАДИ».

А мої батьки були чи не найзаможніші у нашому місті. Тато – колишній директор заводу, мав багато фірм. Мама – дочка колишнього голови колгоспу. Тільки в рідному місті ми мали п’ять будинків. Це при тому, що я був єдиним сином у своїх батьків.

Мама завжди дуже добре стежила за моїм особистим життям. Але долю не об’їдеш. Я познайомився з Ірою, коли їхав додому – з навчання із Львівського університету. Виявляється, вона теж вчилася у Львові, у цьому ж вузі, тільки на іншому факультеті. Це ж треба такому статися – 5 років бути поруч і познайомитися тільки зараз. Я вирішив, що це – ніщо інше, як доля.

Іра була талановитою гарною дівчиною. Я навіть не думав розпитувати її  про якісь статки. А от мама зробила це одразу, коли я привів її додому. Мені було дуже ніяково за свою маму, яка задавала моїй коханій незручні запитання  – де працюють її мама і тато, скільки заробляють.

Коли мама довідалася про все, вона суворо стисла губи, наче я зробив якийсь негідний вчинок і привів додому бомжа. Мама стала показово принижувати Іру. Витирала серветкою стіл після того, як ми пообідали. І саме там, де сиділа Іра, наче вона була інфікована якоюсь небезпечною хворобою.  Коли Іра простягнула на прощання їй руку, мама гидливо відсахнулася.

Звичайно, після цього вдома була велика сварка. Але ніякі доводи матері не похитнули моєї любові до коханої. Я поставив батьків перед фактом, що одружуюся. Мати вдавала, що її зараз схопить інфаркт. А батькові, здається, було байдуже. Він  переймався своїм бізнесом більше, ніж мною.

То все ж вони пустили жити нас в один зі своїх будинків. Вони ж не хотіли псувати мені майбутнього. Але мама просто торпедувала Іру своїми підозрами. Вона ж чудово знала, що мене зупинити не можу ніщо – хіба, окрім ревнощів. Тому все частіше стала розповідати мені про нібито зради Іри…

Я так любив свою дружину, що поволі почав у це вірити. А коли побачив випадково, як вона щебече з моїм другом, вирішив, що це – правда. Коли я повідомив Ірі про наше розлучення, вона не кричала і не плакала. Тільки зараз розумію, що вона була просто виснажена таким життям. А тоді я запідозрив інше – вона рада, що так сталося і хоче влаштувати своє життя інакше.

Згодом мама знайшла мені іншу – потрібну наречену. Її батьки були куди заможнішими, аніж мої. Мама дуже запобігала перед ними. Тож такий шлюб можна було вважати вдалим. Мама все так гарно обставила, що я тільки через 10 років довідався, що й моє знайомство з Ярославою було не випадковим, а дуже вдало і ретельно організованим матір’ю.

Але ревнощі досі роз’їдали моє життя. Іра й справді вийшла згодом заміж – за свого однокурсника, який колись упадав за нею і якого вона колись поміняла на мене. А я, в свою чергу, думав, що за весь час подружнього життя вона зраджувала мені з ним. Ніколи не зустрічався з нею. Тим більше що вона переїхала жити в іншу область – до свого нового чоловіка.

У них народився син. Тож кожен із нас почав жити по-новому. У мене теж народилися діти – двоє донечок. І потроху стара любов стала забуватися.

З того часу минуло 25 років.  Якось я летів на конференцію в інше місто. У літаку познайомився із одним цікавим молодиком. Приязний молодий чоловік багато розповідав мені. Зокрема, про те, що батька свого він ніколи не бачив. Але в нього повна хата подарунків від нього. Своєрідний музей пам’яті батька.

Я дуже позаздрив батькові цього чоловіка. Адже діти мене не так безтямно любили, як цей хлопець свого тата, який фактично поміняв своє батьківство на життя із новою сім’єю. І, мабуть, тільки відкуплявся подарунками.

Олег – так звали цього хлопця – запросив мене переночувати у них. Адже й справді зареєструватися в готелі було можливо, та погода тоді була дощовою, мені не дуже хотілося блукати чужим містом.

Вдома на Олега чекали його дружина і маленька дочка. Мене одразу ж нагодували, напоїли чаєм. А потім Олег із захопленням став розповідати про кожну річ, яку подарував йому тато. Тобто самого тата він не бачив, мама передавала йому ці подарунки. Це були ніби й звичайні подарунки – шкіряні м’ячі, самокат, конструктори. Але Олег розповідав про них із таким захватом, ніби вони коштували мільйон. А ще я довідався, що мама знову вийшла заміж. І вітчим – дуже гарна людина. І зовсім не нарікає, що Олег все життя любив свого батька, хоча й називав вітчима татом.

– Після конференції ви обов’яз-ково маєте до них поїхати! – наполягав Олег.

Він став довго розказувати, яка славна в нього мама, який вправний майстер його вітчим. Він зладнав хатинку з дерева  і навіть обігріває цю хату якимось хитромудрим способом. Мене це дуже зацікавило. І справді після форуму ми поїхали до батьків Олега.

Але тільки-но я зайшов ворота, мені захотілося розвернутися і втікти звідси. Я зрозумів, що потрапив у будинок Іри і її чоловіка. Біль і сором пройняли  мене до самого серця. Отже, Олег був моїм сином. І однокурсник Іри виховував мого сина. Купував йому іграшки і казав, що це – подарунки від мене. А Іра жодного разу не обізвалася до мене, не вимагала аліментів. Яким ницим я був!

Іра пізнала мене і не стала цього приховувати. Її чоловік, якого звали Борисом, приязно простягнув мені руку. Ми довго розмовляли. Але ця розмова додала мені неабиякого болю. Я зрозумів, що Іра щиро любить свого чоловіка, а от мене вважає своєю прикрою помилкою. Хоча й жодного осуду в її очах я не прочитав.

Олег був приголомшений, що нарешті знайшов мене – свого любого тата, про якого стільки колись мріяв. Він ніяково дивився на мене – ніби це він сам у всьому був винуватий, а не я. Здається, він тільки зараз зрозумів, що всі ці подарунки дарував не я. Це насправді мама і вітчим їх купували.

Коли він прощався, між нами уже не було тієї невимушеності, як на початку знайомства. Я просто вмирав від болю, що ніколи не зможу повернути його любов. Але нічого вдіяти з цим не міг.

Я довго після цього не міг розмовляти з матір’ю. Невже вона не розуміє, що зламала моє життя? Зламала життя не своєї невістки, яку вона так люто ненавиділа. Її й тепер люблять – чоловік і син. А зламала життя свого сина, якого вона так обожнювала.

Розумію, що кидати свою сім’ю – це підло. Діти ж ні в чому не винні. Та і дружина не винна в тому, що сталося. Вона мене щиро кохає. Але життя моє сповнилося великою пусткою. Я не знаю, як мені далі жити. Та все ж мамі я розповів, що в мене є син. Мати одразу ж виставила проти мене важку артилерію:

– Це не твій син. Це вона нагуляла його з тим своїм фраєром.

–  Ні,  мамо, – заперечив я. –  Той фраєр якраз виховує мого сина. І ніколи не мав до мене жодних претензій.

Мама, здається, зрозуміла все. Вона довго мовчала, а потім попросила в мене прощення.  Вона при цьому так болісно подивилася на мене, що я зрозумів – у її житті теж було справжнє кохання.  Але вона теж від нього відмовилася. Від страху, що втратить статки. Думаю, настане час – і вона сама мені про це наважиться розповісти.

Юрій СВИДА, газета «ПОРАДИ», ексклюзивно для zakarpatpost.net

Comments are closed.