За кого проголосують наші шіковні жони. «Вибери мене, вибери мене» по-закарпатськи
Кожна весна відрізняється від попередніх багатьма моментами. А найбільше весни різняться присутністю чи відсутністю у них виборів, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Якщо вибори є – весна обіцяє бути набагато цікавішою, гарячішою, багатшою та яскравішою. Адже, як сонце викликає з-під землі всяке зело, всяку жабку і гадючку, що заховалися восени глибоко, щоб добре перезимувати, так і вибори стимулюють усяку нечисть та небрязь вилазити на світ Божий.
Ми, закарпатці, як люди найбільш позитивні на території країни (адже саме у нас найбільше народних веселих пісень) звикли радіти всьому, що приносить різноманіття та різнобарв’я у нашу одноманітну буденність. Адже чим більше барв, тим більше можливостей зібрати собі кольоровий букет і прикрасити ним свою оселю. Чим більший вибір маєш ти, тим кращі можливості для себе можеш визначити і скористатися ними. Чим частіше вибори – тим краще для нас, адже це, крім усього іншого, і можливість трохи підзаробити. Добре, що агітувати треба ще до того, як погода дозволить садити картоплю чи кукурудзу, тичити пасулю чи збирати колорадських жуків. І ще один позитив, який очікує нас цієї весни. І це не просто позитив – величезна радість, довгоочікуване щастя, яке нарешті звалилося на нашу стражденну землю з благодатного неба. Це неймовірно, але це правда – кандидатів аж сорок чотири! І значна частина з них, усякі недобиті опоблоки та адепти «русскаво міра», усілякі кишенькові та карликові партійки, тобто уся та нечисть, що вже попіднімала голови та повисувала своїх членів у кандидати, посуне (в тому числі) і на нашу Срібну Землю. Тобто усі вони будуть платити нашим людям по тридцять срібних монет за душу. А люди будуть брати, «бо ото и так гроші крадені уд нас».
Це ж скільки обіцянок дадуть нам ці достойники! Молочні ріки потечуть між кисільними берегами, на полях виростуть, як у вірші нашого класика, «порфіри Божі, ліплені із сиру», кози даватимуть стільки молока, як дають зазвичай корови, а дороги у нас будуть такі, що можна буде у білих шкарпетках перебігти через вулицю до кума позичити жменьку солі, не забруднивши при цьому ніг! От! І це ще не все, друзі мої дорогі. Газ подешевшає у два, а то і в чотири рази, віра в Україну допоможе підняти пенсії, модернізувати армію, закінчити війну… не за два тижні, звичайно. Ми заживемо як у кращих домах Лондону і Парижу. Чи московсько-єзуїтського ханства? Чи матимемо можливість сидіти на двох кріслах і ссати молоко одразу двох корів, як чемне телятко. Чи не молоко? Точно не молоко, бо у нас свого вистачає – нафту будемо ссати! І все це, друзі мої дорогі, не казки, не пусті обіцянки і не вилами по воді писано! Бо вила у наших кандидатів зовсім інше призначення мають. І вода інше призначення має. Тільки вуха наші та очі мусять виконувати старі функції. І виконують.
Ми дивимося, оцінюємо, зважуємо, обираємо. Специфіка закарпатця така, що він сім раз відміряє, щоб відрізати не там, де треба. Бо в останній момент йому раптом здається, що саме так буде краще. А воно виходить, як завжди. Тобто не так, як у людей. Бо крайня західна область, область, у якій знаходиться Центр Європи, область, яка бачила не просто Європу – цілий світ, за всіма розрахунками мала би орієнтуватися туди, де жити краще. Тобто – на Захід. А аналіз усіх попередніх виборів показує, що ми голосуємо так, як наскрізь совковий промоскалений Донбас. Чому так? Фіґлюючи через раз, «бо ко знає, ко тепер стане Президентом», пробую розібратися я. І знаходжу дивовижні пояснення.
Оскільки більшість чоловіків у нас їздять на заробітки, то голосувати ходять в основному жінки. Ті, чиї чоловіки працюють у Москві, голосують за тих, хто любить путлєра. А ті, чиї люди у Празі, Іспанії, Португалії чи Америці – ті голосують за краще життя та справжню незалежність. Крім цього, жіноча логіка інколи спрацьовує так, що чоловік би до такого ніколи не додумався. Наприклад, на одних із попередніх виборів президента одна довжанська розумна жінка щасливо вийшла із кабінки і похвалилася, що віддала свій голос за Януковича. Хтось із присутніх біля виборчої дільниці чоловіків питає і одразу ж обурюється: «Як? Пак ви знаєте, ош він злодій і бандит! – Знаю, – спокійно каже жінка. – Айбо він файний чоловік!»
Що тут скажеш. Просто сприймаєш світ таким, яким він є. Хоча тобі б, звичайно, хотілося зовсім іншого світу. Ну хоча б такого, як він постає у програмах кандидатів. До речі, багато з них не мають жодної програми. Бо для чого писати якусь програму, якщо ти і так файний чоловік і вмієш добре брехати?
Жінкам-кандидатам у цьому плані пощастило менше. Бо чим красивіша жінка – тим менше за неї проголосують закарпатські виборці. Тобто виборчині. Чи вибиральниці? Як буде правильно у контексті нового правопису, який застерігає називати жінку «виборцем», щоб не образити її гендерно рівної сутності? Сподіваюся, спеціалісти підкажуть. Але як би ми їх, наших чарівних жінок, не називали – суть одна: згідно з неписаними законами та національними традицями жінка не може керувати державою, тому що вона жінка. Ну якби ще вона була закарпаткою, тоді б може… Але ж закарпаток серед кандидатів нема. Тому і шансів у жодної із того величезного списку теж нема. Бо президентом України буде лише той файний чоловік, за якого проголосують закарпатські жони. Єдиний, хто став президентом, треба казати, випадково, бо наші жінки голосували проти нього, так це Ющенко. Просто багато вибиральниць пам’ятали його молодим і красивим. А потім розчарувалися…
Хоча розчаровуватися після виборів – це вже теж наша традиція. Кого б ми не вибирали, за кого б не голосували – усі нас підводили, обманювали, не виконували своїх обіцянок… А те, що вони давали нереальні обіцянки, бо, наприклад, неможливо почути кожного у такій великій країні, то це теж уже нікого не цікавить. І тоді не цікавило. Бо файний чоловік може говорити будь-що, будь-коли і будь-де. Йому вірять! І завто! (із наголосом на «а»)
Але крім краси, треба зауважити, є ще один фактор, який впливає на рішення, що його приймають жінки у кабінці для голосування. Ви не повірите, але це рейтинг. Величина будь-чого у світі (і того теж) для жінок не має значення, якщо це, звичайно, не зарплата, а от величина рейтингу – це головне! Це важливо! Це впливає на рішення жінок! Ну і чоловіків деяких чіпає за живе. Як оце у Довгому:
Каже у неділю моя сусідка своїй кумі: «Люди добрі, рано мій Андрій заявив, ош тоже йде у президенти! Після того як у телевізорі розказали про найбільший рейтинг у Зеленського, він узяв рулетку, пішов у ванну, був там доста довго, а пак радісний уйшов й аж кричит: «Жоно! Я не вірю, ош у того чоловіка може бути більший, ги у мене!». «І я тоже не вірю», – підтримала рішення сусіда кума».
«Синьоє потя завтрашнього дня» у визначений Законом про вибори термін когось таки вибере. Звичайно, то буду не я. І не довжанський сусід Андрій. І не Петро із Білок. І, на щастя, не Бойко Вілкул Корнацькович. Бо йому не вистачає того, що потребують закарпатські жінки. А хто буде, спитаєте ви? А я вам по секрету скажу. Буде Порошенко. Якщо встигне підняти пенсії та зарплати державним службовцям, знизити тарифи на газ, захистити Супрун, посадити Медведчука та спростити і здешевити узаконення «євроблях». Якщо ж не встигне, то все одно буде він. Бо його головний конкурент Зеленський орієнтується на молодь. А молодь у нас голосувати не ходить.
До речі, з «євробляхами» прогрес уже є…
Василь КУЗАН, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net
