Чому маленьким закарпатцям навчатися в новій школі стало цікаво

[Total: 0    Average: 0/5]

Довкола того, якою буде нова школа точилося чимало суперечок. Як завжди, було багато таких, хто боявся змін. Утім більшість у будь-якому разі схилялися до думки, що реформа потрібна, адже від якості освіти залежить майбутнє дітей. Оскільки багато батьків нарікали на перевантаженість школярів, МОЗ вирішило розвантажити програми… Утім новації торкнулися поки що лише найменших учнів.

Тож як проходить звичайний шкільний день в першокласників. Чи вдоволені вони навчальним процесом? Як почуваються в стінах учбової установи? Аби дізнатися, газета «Неділя Закарпатські новини» відправилася до Хуста.

Для експерименту ми обрали навмисне не школу обласного центру Закарпаття, а відправилися, як кажуть, у глибинку, щоб побачити справжню картину, дізнатися, чи забезпечена малеча всім необхідним.

Хустська спеціалізована школа №6 знаходиться в гарному місці в самому центрі Хуста. Будівля стара, побудована ще в 1922 році. Колись там знаходилася прокуратура, а поруч, у сьогоднішній гімназії-інтернаті, свого часу була угорська в’язниця. Згодом у стінах цього закладу квартирував лісотехнічний технікум і в 1988 році – відкрилася школа.

Майже сторічна історична будівля, як не дивно, має дуже сучасний вигляд. Корпуси учбової установи приведені до ладу, всюди чисто і затишно. Інвентар оновлено, школа має найкращий у місті концертний зал, діти займаються у гарних класах. Але нас найбільше цікавить, як живуть найменші члени шкільної родини.

Тож спочатку вирушаємо до директора, аби поцікавитися, чи справді вони забезпечені всім необхідним для навчання та цікавого проведення часу.

«На модернізацію класів 30 відсотків суми виділив місцевий бюджет і на 70 відсотків здійснювалося фінансування за рахунок держави. У нас є два перші класи. Кожен учень сидить за окремою партою, на кожен клас було закуплено конструктори «Лего», килимки-конструктори з пазлами, мікроскопи, ігрові набори, різні цікавинки для вивчення англійської мови та багато іншого. Учителі забезпечені ноутбуками, у класах є мультимедійні проектори. Навчання проходить у формі гри, перші два роки дітям не виставлятимуть оцінок. Вони не просто засвоюють знання, а вчаться логічно мислити, аби були адаптованими до життя», – розповідає очільниця СШ №6 Тетяна Дуда.

За словами директора, малеча під час занять може фантазувати, висловлювати будь-яку точку зору і за це ніхто не робитиме зауважень та казати, що так робити не можна. Навпаки – креативність лише заохочується.

«Діти навчаються так, що вони не бояться помилитись. Адже помилка – це не щось страшне, це просто урок… на основі якого можна зробити висновки. Після прочитання, наприклад, казки, кожен учень може висказати власні думки, розповісти, як би на місці того чи іншого героя поступив він. Це спонукає дітей до аналізу. А в сучасному світі аналізувати дуже важливо. Життя рухається вперед і освіта повинна йти в ногу в ним», – наголошує Тетяна Дуда.

Тож разом із нею ми вирушаємо в розвідку школою. Ідемо знайомитися з учнями і оглядати класи.

Наближаємося до дверей і вже за їхнім зовнішнім виглядом здалеку усвідомлюємо: першокласники вчаться саме за ними.

Двері оздоблено сонечком, довкола якого можна помітити промінці з написами: «працювати», «творити», «радіти», «мріяти», «жартувати», «гратися», «пізнавати», «сумніватися» та «фантазувати». Усього їх 9. Не 3, не 7, а саме 9, як муз у давньогрецькій міфології, або 9 планет сонячної системи.

Цікаво, що ж ховається за такими яскравими дверима?

Відчиняємо їх.

Діти всі разом встають і вітаються хором: «Добрий день!» Після цього вчителька дозволяє їм сісти.

Аби бути об’єктивними, перш за все починаємо знайомитися не з наставником малечі, а з самими учнями, адже кажуть, що вустами дитини говорить істина. Саме вони повинні сказати правду, як їм живеться у сучасній школі.

Підходимо до дівчинки за першою партою… Хоча парти складені у ряд і кожна дитина сидить сама. Але про них – трохи згодом.

Школярка у білій кофтині представляється Даніелкою. Каже, що вчитись їй подобається, у класі цікаво, в неї багато нових друзів.

«Найбільше я люблю  писати, – зізнається вона. – Але читати теж до вподоби. Добре, коли вчителька грається з нами. Тоді запам’ятовую все краще. Моя улюблена літера «І».

Поруч дівчинка у блакитному светрі з сяючою усмішкою і великими відкритими світу очима каже, що її звати Каріна.

«Ми в школі пишемо і це мені до душі найбільше, – зізнається вона і проводжує усміхатись, а далі скромно опускає очі, замислюється і додає: – Під час уроків ми граємося з м’ячиком, або складаємо конструктор. У мене в класі є друзі і серед дівчат, і серед хлопців».

Ще одна дівчинка, Олександра, наголошує, що найбільше з усіх дисциплін вона любить читання, бо там можна дізнатися багато нового, познайомитися з героями нових казок.

Класовод цих діток на час нашого візиту перебувала на лікарняному, тож ми поспілкувалися з учителем групи продовженого дня, яка й займалася з маленькими учнями в той день.

Світлана Бринзей – педагог молодий, але талановитий, школярі в один голос стверджували, що дуже її люблять.

«Новації в освіті – це маленька революція свідомості. І не лише для учнів, але передусім для вчителів. Але вона на краще. Навчальний процес став набагато цікавішим, робота з вихованцями  проходить у різних формах, усе відбувається емоційно, яскраво, творчо, – запевнила вона. – У нас, наприклад, є мікроскоп і учні ним дуже цікавляться. Працювати з ним для них – неабияка радість. Нещодавно ми всі розглядали сніжинки. Вони з таким захватом підходили і дивились, а потім з таким натхненням розповідали про все, ділилися думками. Загалом хоч матеріал дуже насичений, та завантаженість у дітей менша. Оцінок нікому не ставимо, але заохочуємо всіх словесно, хвалимо, стимулюємо до праці над собою, аби більше старалися. Умови створюємо такі, аби кожному було цікаво»

І справді клас нагадує казкову кімнату. Одразу, коли вранці діти заходять, ідуть до спеціального стенду. Там кожен позначає відповідною кліпсою свій настрій на той час. На дошці різні фігурки, квіти, на пелюстках яких намальовано числа, на стінах багато стендів, з яких видно, що малюків заохочують різними шляхами. Наприклад, на одному з них олівці з написами «Ти найкращий», «Ти пишеш неймовірні історії», «Ти талановитий артист». Біля вікна привертають до себе увагу паперові годинники у вигляді ведмедиків. За ними малеча вивчає час. Є також годинники-котики, не менш цікаві. Парти одномісні, невеликі, дерев’яні, дійсно нові і гарні, як і стільчики. На час уроків їх викладають то в коло, то в поздовжні, то в поперечні ряди, то сонечком. Це дозволяє змінити обстановку, налаштуватися малечу на навчання по-новому.

Учні мають також папки-портфоліо з фотографіями (так вони звертають увагу на важливість перших досягнень). Усі папки акуратно складені на спеціальних поличках.

Уже з перших хвилин тут стає цікаво навіть дорослому. Життя в класі зовсім не нагадує радянську школу, коли не можна було сказати зайвого слова і навіть рухатися, а лише дивитися на дошку й говорити виключно тоді, коли запитають.  Діти можуть під час уроку разом обговорювати завдання, а вчителю сміливо озвучують найнезвичніші думки без страху, що отримають за це негативну оцінку, або зауваження.

Хочеться побути тут якомога довше, але час прямувати до іншого класу.

Там також на дверях кольорові наліпки. Найбільше привертає погляд «Коло вибору», яке є не лише гарною ілюстрацією, а порадником, як поступити у певних життєвих ситуаціях.

Тут ми знайомимося з дуже комунікабельним хлопчиком, який одразу рапортує:

«Мене звати Діма Шутко»

Першокласник поводиться сміливо, говорить відверто, зовсім не комплексує. Видно, що він уміє бути собою. У майбутньому ця риса йому точно згодиться.

«Я ходив раніше в садок, але мені дуже хотілося йти до школи, стати дорослішим. Тут мені страшенно подобається. Я найбільше люблю математику, мені цікаво рахувати», – розповідає він про себе.

Жартуємо з ним, що буде банкіром. І Дмитрик на це легко погоджується.

«Друзів у мене мало, але це не засмучує. Я відвідую театральне відділення, вчуся ще й у музичній школі», – продовжує презентувати себе наш новий знайомий.

До бесіди долучаються й інші діти. Кажуть, що в них є килимок, де їм дозволяють бавитись, особливо їх захоплюють ігри з «Лего».

Тут ми знаходимо також багато різних фантастичних плакатів на стінах. Скажімо, дерево хорошого тону, яке навчає дітей, що в школу потрібно приходити вчасно, бути позитивним та багато іншого.

У класі розвішано картонні різнокольорові квіти, бджілки, метелики, геометричні фігури у формі рибок. Одиниці вимірювання діти вчать на прикладі собачок, цукерок, овочів.

Як запевняє вчителька Наталія Шімон, якою б не була програма, потрібно звертати найбільшу увагу на індивідуальні особливості дітей, бо одному легше дається математика, іншому – читання, комусь – письмо, тож дуже добре, що все це можна враховувати. Також, за її словами, зараз у педагогів з’явилося більше можливостей для того, аби налаштувати учня на відвертість, на спілкування, на вміння слухати інших, на те, аби учні міркували, висловлювалися, логічно мислили.

Справді, побачене в цій школі приємно вражає. Але ще більше тішить те, що всю цю красу профінансувала держава. Тож якщо реформування проходитиме й надалі в такому руслі, Україна справді матиме якісну сучасну школу і прогресивне нове покоління дітей із яких виростуть дійсно адаптовані до життя успішні люди.

Марина АЛДОН, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net

Comments are closed.