Стало відомо, який найбільш резонансний злочин на Закарпатті розкрила патрульна поліція

Юрій Марценишин розповів, ким він хотів стати у дитинстві, чи вистачає на Закарпатті патрульних і чому медичні заклади роблять п’яних водіїв «тверезими», а суд їх виправдовує…

Водії-олені, п’яні аварії, наркобізнес на Закарпатті та інші резонансні злочини щодня обговорюються нашими краянами як за чашкою кави, так у соцмережах, вдома і на роботі, із друзями та навіть із незнайомими людьми. А як працюється тим, хто їх розкриває? Якими є будні патрульних? Про це у прес-центрі газети «Неділя Закарпатські новини» під час наших «Недільних бесід» ми говорили з начальником Управління патрульної поліції в Закарпатській області Юрієм МАРЦЕНИШИНИМ.

Почнемо з підсумків минулого року. Яка статистика злочинів. Як вона змінилася порівняно з позаминулим, яких саме злочинів було скоєно найбільше, скільки розкрито, яких саме?

Якщо підводити підсумки 2018 року, закарпатські патрульні опрацювали близько 1700 викликів. Це загалом на нашій території обслуговування. У 2017 році цифра була приблизно такою ж. Тому значної динаміки щодо збільшення злочинності не спостерігається. Навпаки маємо незначне зменшення, особливо тяжких злочинів. Загалом, торік патрульні розкрили понад сотню кримінальних правопорушень, затримували та виявляли осіб, ймовірно причетних до злочинів. Найбільше таких випадків було зафіксовано у травні минулого року. Це – близько 176 злочинів. Це був пік злочинності торік. Ймовірно через те, що були свята, багато вихідних. Також патрульні виїжджали на виклики, де сталися крадіжки. Таких випадків за рік було 305. Зареєстрували 311 випадків нанесення тілесних ушкоджень різного ступеню тяжкості, а також було виявлено та зафіксовано 284 випадки розповсюдження наркотичних речовин. Саме патрульною поліцією впродовж року було розкрито 152 крадіжки, 249 наркозлочинів, 18 грабежів, а також ряд інших менш значимих злочинів кримінального характеру.

Патрульних деколи називають «селфіками»… але ж зараз соцмережі сприяють, можна сказати, виявленню злочинів. Люди фотографують ДТП, різні правопорушення і оприлюднюють в Інтернеті. Чи відстежуються у вас публікації в соцмережах, чи були випадки, що реальні злочини розкривалися саме завдяки активності закарпатців у віртуальному просторі?

Спочатку про селфі. У новій структурі були започатковані нові традиції і нові підходи до організації нашої роботи, а також новації щодо співпраці поліції з суспільством. Та система, яка була до реформи, тобто до введення в дію Закону України про Національну поліцію, не зовсім влаштовувала як державу загалом, так і народ. Вона вже не відповідала нормам сьогодення. Взагалі, коли запускалася патрульна поліція, одним із ключових завдань було стати ближче до людей, бути максимально відкритими. Можливо, дехто нас називає селфі-копами, я цього не соромлюся, сприймаю це з гордістю, бо навіть селфі з простим громадянином ламає стереотипи людей, бар’єри, напрацьовані роками.

Що ж стосується оприлюднення в соцмережах відео, фотографій, скажу, що кожен громадянин на це має право. Але такі шляхи на сьогодні не дуже дієві. Поліція не сидить цілодобово у Фейсбуці, вона працює в реальних життєвих умовах. Так, ми багато публікуємо інформації, висвітлюємо роботу, але не завжди моніторимо всі сайти, чи то індивідуальні сторінки кожного закарпатця.

Якщо людина дійсно хоче допомогти навести лад, затримати злочинця, набагато ефективніше зателефонувати на 102. Кожен дзвінок фіксується, включаючи час, коли він надійшов, коли його оператор прийняв, коли направив інформацію на планшет екіпажу патрульної поліції, коли екіпаж його прийняв, коли прибув на місце і коли виконав індивідуальне завдання.

На сьогодні навіть у законодавстві не врегульовано механізм реагування на звернення громадян, які опубліковані в Інтернеті.

Якщо людина фотографує порушення правил дорожнього руху, наприклад, неправильно припаркований автомобіль, відправляє фото нам, на це важко реагувати, бо немає відпрацьованого механізму. У нас в Україні діє презумпція невинуватості і ми повинні довести, що злочин мав місце. Якщо правопорушення виявив не поліцейський на місці, зробити це складно, бо як людина, яка скаржиться, має певні права і повноваження, так і людина, на яку скаржаться, також їх має, у тому числі і право захищатися. Відповідно вона може сказати, що фотографію змонтовано, що за кермом був хтось інший і ще багато чого.

Тому підкреслю, що єдиним дієвим методом є виклик поліцейських на місце скоєння правопорушення.

Болюче питання алкоголізму. Торік було кілька резонансних аварій зі смертельними наслідками, скоєних п’яними водіями. А як загалом після підвищення штрафів таких правопорушень стало менше, чи більше. Торік порівняно з позаминулим роком більше, чи менше ДТП, скоєних п’яними.

Торік було виявлено майже тисячу водіїв, які керували транспортними засобами у нетверезому стані. Усі матеріали ми скеровуємо до суду, який відповідно уже й приймає рішення. У середньому щомісяця виявляємо 70-80 водіїв, які сідають за кермо напідпитку. Якщо водій у нетверезому стані скоїв ДТП, у більшості випадків є травмовані особи, але вести їхній облік уже не наша компетенція. Також є аварії з матеріальними збитками (коли у потерпілих травм немає). З сотні дорожньо-транспортних пригод таких випадків близько 10-15, коли водії перебували у нетверезому стані. Їх небагато. Основна маса ДТП припадає на аварії з потерпілими. Тому важко скласти чітку статистику транспортних пригод за участі водіїв у стані сп’яніння.

Законодавством передбачено, аби водії не уникали відповідальності (якщо ДТП без потерпілих), не обов’язково проходити освідчення на стан сп’яніння за виключенням випадків, якщо у поліцейського виникла підозра, що автомобілем керує людина напідпитку. Якщо ж ДТП з потерпілими, вимога є обов’язковою.

Тож раніше були випадки, коли водії уникали відповідальності. Наприклад, перебуваючи у стані сп’яніння хтось скоїв ДТП, але коли поліцейський приїжджав на місце, він казав, що випив після скоєння аварії, аби зняти стрес. Цю норму було донесено до законотворців і зараз, аби унеможливити різні маніпуляції, у законодавство внесено зміни, згідно з якими за вживання алкогольних напоїв після скоєння ДТП також наступає відповідальність. Цей механізм дійсно дієвий.

У соцмережах часто закидають, що патрульні трощать службові автомобілі. Це правда? Скільки було їх розбито?

Деякі люди радіють, коли щось погане трапляється з сусідами і дуже радіють, коли щось трапляється з патрульною поліцією. У нас за минулий рік трапилося 8 ДТП за участі службового автотранспорту, із них лише 3 – із вини патрульних, 3 – з вини інших осіб та 2-ма ще займаються слідчі, враховуючи, що були потерпілі, наші безпосередньо колеги, тож наразі неможливо сказати, хто винен, але за попередньою інформацією, не з вини поліцейських.

У вас працює багато жінок. Чи справляються вони з важкою чоловічою роботою? Чи нарікають на важкість? Чи були випадки, коли злочини розкривали саме жінки?

Справді, однією з «фішок» патрульної поліції є те, що у нас вперше в Україні започатковано гендерну рівність щодо пропорцій відбору на службу дівчат, жінок.

За статистикою у нашому управлінні, якщо порівнювати з іншими управліннями патрульної поліції в Україні, – найбільший відсоток представниць прекрасної статі.

Крім того, маємо таких дівчат, які ламають стереотипи щодо того, що поліцейська робота – чоловіча. Можемо в приклад поставити дівчину, яка є командиром роти, у підпорядкуванні якої є 51 особа. Свою роботу вона виконує не гірше, ніж чоловіки. І її роту можна вважати однією з кращих у нашому управлінні. За підсумками 2018 року вони точно були кращими.

Позитивним у цьому є ще і те, що у багатьох випадках жінка може згладити  ситуацію, зробити деескалацію конфлікту. Бо чоловіки більш запальні, можуть різко зреагувати, а жінки більш стримані, більш толерантні, адекватніше налаштовують до себе як правопорушників, так і просто громадян.

А якими якостями потрібно володіти, щоб працювати у вас?

Базові знання, спортивну підготовку… усе можна набути в процесі роботи. Передусім важлива чесність. Ця риса повинна бути основною. Нечесних і недобросовісних ми вже бачили багато. Тож хочеться покращень. І вони починаються саме з того, що наші працівники мають бути чесними,  відвертими, відповідальними, дисциплінованими, добросовісними, аби слугувати прикладом для інших громадян. Це – ключові риси, які хочеться бачити.

Чи вистачає патрульних? Адже злочинів багато… потрібно всюди встигнути.

При старті запуску патрульної поліції 29 листопада 2015 року особовий склад складав 250 осіб і ми обслуговували лише Ужгород, Мукачево та відрізок автомобільної дороги «Київ-Чоп» між Ужгородом і Мукачевом. Тоді було дуже багато екіпажів. Із часом, за більше ніж три роки існування Управління патрульної поліції, територія обслуговування збільшилась, також стало більше людей, які звільнилися. Можливо, вони не так розуміли роботу, адже більша частина людей у нас набиралася з числа тих, хто ніколи раніше не був пов’язаний із правоохоронною системою.  У ті часи була ейфорія. Всі хотіли в нас працювати, бо обіцяли і дали достойну заробітну плату. Але не всім до вподоби, коли тобі кожен день не тільки дякують, але й лають, коли доводиться потрапляти у конфліктні ситуації, що робота стресова, небезпечна. Тому не кожен психологічно до цього виявився готовим. Та й спілкуватися патрульним доводиться не з інтелігенцією, а зазвичай із людьми, що створюють правопорушення. Частина з тих, що від нас пішли, хотіли більшу заробітну плату, частина, здобувши за 2-3 роки певний досвід, перейшли в інші структури, скажімо, в оперативний блок, в слідче управління, хтось виявив у собі схильність до розкриття економічних злочинів. Крім того, у нас розширилася територія обслуговування. Наразі ми взяли на обслуговування місто Чоп, повністю всю трасу «Київ-Чоп» у межах області, у тому числі дві дорожні станції – у селі Нижні Ворота та Велика Копаня, відрізок дороги від Мукачева до КПП «Лужанка», а також від Мукачева до Хуста. Тобто територія обслуговування збільшилася, певна кількість кадрів нас покинула, тому набір у нас триває, ми відкриті до співпраці з тими, хто бажає поповнити ряди патрульних поліцейських.

Часом медичні заклади роблять п’яних водіїв «тверезими», суд їх виправдовує… Чи не здається вам, що це заважає вашій роботі… що люди потім звинувачують не лікарів, не суд, а вас, патрульних?

Ця тема для нас справді – досить актуальна. Отже, проаналізувавши 2018 рік, ми з’ясували, що 35,3 % протоколів, складених патрульною поліцією за керування у нетверезому стані, було закрито судами і з різних причин люди уникали відповідальності. Це – дуже багато. Буває таке, що на місці ми оформляємо правопорушення, направляємо матеріали в суд, а після цього водій з’являється на засідання із позитивним  бланком на стан сп’яніння, який він отримав самостійно, звернувшись до медичного закладу після того, як працівники поліції задокументували правопорушення. Звичайно, суд сприймає це як доказ і відповідно закриває справу.

Зараз у цьому напрямку будемо активно розпочинати співпрацю із судами, надавати ту статистику, яка в нас є, маємо навіть окремо динаміку по судах, де найбільше, де найменше закривають справ, проводити наради, зустрічі, пояснювати ситуацію. Адже сьогодні людина просто керувала транспортним засобом напідпитку, ми її зупинили і виявили це, а завтра наслідки можуть бути більш важкими. Адже як ми, так і працівники медичних закладів, так і судді ходять, їздять тими ж вулицями і де гарантія, що той же водій, якого звільнили від відповідальності, завтра знову не сяде п’яним за кермо і… не дай Бог… його жертвою стане хтось із нас.

Те, що територія вашого обслуговування розширюється, це добре. Але все одно патрульна поліція є не всюди. Чи потрібна вона в інших містах? Скажімо, Хуст, Тячів її не мають… А райони густозаселені… і криміногенна ситуація там далеко не найкраща.

Зараз багато спілкуємося з органами місцевого самоврядування. До нас зверталися Перечин і Хуст, а також ряд районів, аби патрульна поліція безпосередньо взяла під обслуговування ці населені пункти. Але, на жаль, із тією кількістю особового складу, яку маємо зараз, поки що такої можливості не маємо. Ці пропозиції ми спрямували до нашого керівництва в Департамент патрульної поліції, утім фізичної можливості наразі забезпечити обслуговування цих куточків Закарпаття у нас немає. Якщо буде відповідний набір, ми заповнимо повністю штат, і буде відповідне рішення керівництва, ми готові допомагати людям і обслуговувати інші території.

Скільки найбільше наркотиків доводилося вилучати? Взагалі розкажіть, як у області справи з наркобізнесом…

Патрульна поліція затримує щоденно 1-2 особи, звичайно, не з великою кількістю наркотичних речовин. Зазвичай це легкі наркотики, скажімо, марихуана, травка для викурювання. Одним із найбільш резонансніших випадків було виявлення буквально нещодавно на вулиці Довженка біля Апеляційного суду патрульною поліцією спільно з поліцейськими Головного управління Національної поліції в Закарпатській області близько 500 грам речовини, зовні схожої на наркотичну. Ще раніше в Мукачеві в юнака патрульні роти тактично-оперативного реагування виявили близько 23 згортків з білою кристалічною речовиною, зовні схожої на метамфетамін. Буквально у серпні в Ужгороді був випадок, коли заявниця повідомила, що сусіди затоплюють її зверху і викликала патрульну поліцію. На місці наші працівники поспілкуватися з тими сусідами і в кімнаті побачили декілька пакетів з речовиною, зовні схожою на наркотики рослинного походження, а також декілька горщиків, у яких вирощувалися кущі коноплі.

Трохи особистого. Ким хотілося стати в дитинстві? Чому ви обрали саме такий, а не інший шлях? Хотілося справедливості, захищати людей, чи були інші мотиви?

У дитинстві мені подобалися дві професії, тож я постав перед вибором: стати священиком, або міліціонером. Я вибрав другий варіант і став поліцейським. Так склалася доля. Можливо, вплинуло те, що брат у мене працює в правоохоронних органах, дядько також працював. Крім того, мені дуже подобалася форма, а ще – хотілося допомагати людям. Це теж зіграло важливу роль. І зараз це допомагає залишатися вірним тим пагонам, які були одягнені ще в 2003 році.

Із чого починається ваш день? Взагалі легко прокидаєтесь вранці?

День починається із нашого сина, який, як маленький будильник – спочатку будить нас, а коли звертаємо на нього увагу, мило усміхається. Донечка вже більш доросла, а синочку ще й року немає. Тому ранок у нас затишно-сімейний. Потім беру до рук телефон. Є у нас певні групи в управлінні, із оперативною інформацією, там доповідає чергова частина, за зміну командир роти скидає найбільш важливу інформацію про резонансні події, які трапилися. Деколи дружина навіть ображається, каже, що я з телефоном проводжу більше часу, ніж із нею. Але такі реалії сьогодення і мусимо контролювати кожне питання, аби оперативно реагувати, або деколи потрібне моє особисте втручання як керівника. Ми взагалі знаходимося на зв’язку 24х7, тобто цілодобово, відключати телефон і не бути на зв’язку я не можу. А на роботі все починається із чергової частини, яка є мозком поліції.

Знаю, що ви займалися викладацькою діяльністю. Якби зараз випала нагода провести глобальний урок, чого в б вам хотілося навчити закарпатців?

Дійсно, в минулому в мене був певний досвід викладацької діяльності. Поза тим я захистив дисертацію на здобуття звання кандидата юридичних наук. Але урок провів би не тільки, якби випала нагода, їх ми проводимо щоденно, бо багато спілкуємося з людьми, з різними структурами. А от населенню хотілося б прочитати урок ввічливості і толерантності, бо сьогодні де не спілкуємося, виїжджаємо на найбільш резонансні злочини, або на конфліктні ситуації, виклики, які трапляються на території зони обслуговування, можу сказати, що саме цих якостей багатьом не вистачає.

Якщо брати Ужгород, усі скаржаться на завантаженість вулиць, мовляв, немає де паркуватися, водії паркуються, як «олені». І, наприклад, сьогодні хтось виставив когось у Фейсбуці, що той припаркувався неправильно, а завтра він же буде перебігати дорогу у невстановленому місці, сідаючи за кермо, не пристебнеться паском безпеки, тож фактично нічим не буде кращим від того ж «оленя», якого зафіксував. Його теж може хтось сфотографувати і виставити фото в Інтернеті. Тому кожному раджу починати з себе, дивитися за собою, а не за іншими. У такому разі усім нам було б і безпечніше, і комфортніше як їздити, так і ходити нашими вулицями. Хоча, підкреслю, є також дуже багато порядних і культурних, ввічливих і толерантних людей, які до інших ставляться і з повагою, і з порозумінням.

Який найбільш резонансний злочин за весь час роботи в патрульній поліції вдалося розкрити?

У 2016 році вбивство в Ужгороді трьох іноземців. За оперативністю та проявленням ініціативи, координацією дій патрульної поліції спільно з іншими структурами ми спрацювали чітко і злагоджено. Одну особу, яка підозрювалася у скоєнні злочину, було затримано неподалік від місця його скоєння, а іншу, разом з прикордонниками, за допомогою тепловізорів, по дорозі до кордону, який вона хотіла перетнути нелегально. Ми спрацювали по гарячим слідам і якщо б зволікали, скажімо, затримались на півгодини, та людина могла б покинути територію України і злочин залишився б нерозкритим. Це був один із найбільш тяжких злочинів, що лише може бути.

Якщо порівнювати Ужгород і Мукачево, то на кількість населення де скоюється більше злочинів?

Я можу аналізувати за той період часу, відколи діє патрульна поліція. Тож не бачу суттєвої різниці у криміногенній ситуації що в Ужгороді, що в Мукачеві. Вбивства є як там, так і там, так само виявляються в обох містах особи з наркотичними засобами, тобто ситуація практично однакова всюди.  Якщо відійти від кримінальних правопорушень, а розглядати адміністративні, то дорожньо-транспортних пригод із потерпілими в Мукачеві за минулий рік загинула 1 особа, а в Ужгороді – 4. Але тут і місто більше, і автомобілів також більше. Загалом злочини скоюються відповідно до кількості населення пропорційно практично на одному рівні.

А з владою чи є порозуміння?

Із органами місцевого самоврядування ми співпрацюємо як в Ужгороді, так і в Мукачеві. Є порозуміння, приймаються програми матеріально-технічної підтримки нашого управління, ми приймаємо участь у комісіях з безпеки дорожнього руху, де вирішуються питання, скажімо, встановлення дорожніх знаків, ремонту доріг, зміни організації дорожнього руху, у конкурсах із визначення перевізників. Тобто є нормальне адекватне порозуміння. Зараз досить позитивно має запрацювати система змін у законодавстві, коли певні повноваження щодо фіксації порушень з паркування передали на органи місцевого самоврядування. Тож зараз у нас співпраця буде ще більш тісною, оскільки працівники муніципальної служби будуть дещо обмежені у повноваженнях, але загалом це покращить ситуацію з паркуванням у містах. У Мукачеві, для прикладу, коли ми запустилися, прийшли до мерії з пропозицією, аби вони придбали евакуатор. І його купили буквально за кілька місяців. Нарешті до нас дослухалися і в Ужгороді й торік провели тендерну процедуру та закупили евакуатор, який наразі знаходиться у муніципальній власності. Лише чекаємо зміни, щоб ми могли його на використовувати. Така співпраця лише допоможе навести лад на наших вулицях.

Ви згадали про паркування в недозволених місцях. Колись Ужгородом та й Закарпаттям прокотилася ціла хвиля флешмобів «Я паркуюсь, як олень». Активісти клеїли на лобове скло спеціальні наліпки, водії скаржилися на пошкодження їхнього особистого майна. Загалом чи  правомірними є такі дії, чи це є справді злочином?

Таке можна кваліфікувати як дрібне хуліганство. Криміналу тут немає ніякого, бо для цього повинна бути певна сума матеріальних збитків. Як правоохоронець так, я скажу, що це неправильно, але як громадянин скажу, що такі моменти привертають увагу і дисциплінують, змушують задуматися не лише того водія, але й інших. Знаю, що важко донести людям, що де заманеться паркуватись не можна, навіть сам роблю зауваження, а мені відповідають: «Та я на дві хвилини в магазин забіг», «Та я на 5 хвилин лише зупинився». Тобто людина завжди знаходить виправдання собі. У такому разі я кажу: «Так ви зупиніться посеред дороги і підіть в магазин. Але не забувайте, що крім вас є й інші учасники дорожнього руху». Я впевнений, що коли цей же водій їде і коли йому хтось перешкоджає рухатися, змушує постояти в заторах, здійснити якісь маневри, зупинитися, так само негативно оцінить дії іншого водія, хоча про себе при цьому забуває. У нас усі звикли кричати, або звинувачувати владу. Але ж це не влада винна, що хтось залишив автомобіль на пішохідному переході, на тротуарі, поїхав на червоне світло. Тому наголошу, що кожному слід починати з себе, сказати собі: «Я дотримуюсь правил дорожнього руху!», або «Користуюсь пасками безпеки». Час від часу ми проводимо такі акції, які запускаємо через соцмережі і запрошуємо людей долучитися до них. Хоча на них реагують досить пасивно. Цікаво, що на висвітлення якоїсь негативної інформації реагують зовсім інакше, тоді активність зашкалює, там багато і коментарів, і перепостів. А от щодо чогось позитивного, до закликів до чогось приєднатися, інертність зникає. Так само, коли ми оприлюднюємо подяки від тих, хто телефонує на лінію «102» і дякує поліції за роботу. Однак навіть сам той факт, що дякують, це вже добре, бо колись і такого не було. Це свідчить про те, що суспільство оздоровлюється, змінюється у кращий бік.

У ДТП завжди в нас винні водії. А чи бували випадки, коли відповідальність несли пішоходи чи велосипедисти? Адже деколи аварія скоюється через них. Буває ж, що п’яний підскочить під машину, або впаде посеред дороги…

Якщо є ДТП за участю пішохода або велосипедиста, де отримано травми, тобто є потерпілий, слідство ведемо не ми. Тому мені говорити важко. Хоча із загального досвіду можу сказати, що слідство проводиться зазвичай відносно водія (загалом автомобіль є більш захищеним, ніж пішохід), бо отримує травми пішохід. У процесі слідства проводяться різні експертизи, відтворення і якщо доказується, що водій дійсно не мав можливості уникнути наїзду на людину, то він виправдовується. Не можна ж звинуватити пішохода, що в результаті зіткнення з автомобілем він завдав йому збитків. У будь-якому разі пішохід кримінальної відповідальності не несе.

А як відпочиваєте від роботи? Як розслабляєтеся, як знімаєте психологічне напруження?

Питання актуальне не лише для керівника, але й для будь-якого поліцейського. Справді важко переключитися. Навіть спостерігається така динаміка, що коли ми з колегами зустрічаємося поза службою, з сім’ями, то починаємо поговорити про погоду, про свята, але помаленьку слово за словом, все одно повертаємося до розмов про роботу, адже ми працюємо для того, аби інші відпочивали. Але в родині в нас є певні правила. Наприклад, п’ятниця в нас татів день. Ми разом з дочкою, вона вже доросла і ми з нею після роботи проводимо час разом. Можемо піти в кіно, на бургер, морозиво, круасан… А увечері разом обговорюємо її життя, читаємо книжку. Субота напівробоча, напівдомашня. Зранку можу вибігти на роботу. Плюс домашні клопоти. А неділя є сімейним днем. У нас мінімум користування гаджетами і максимум часу проведення разом. Граємо в різні ігри, виходимо гуляти містом. Таким чином я дійсно відпочиваю і на рівні підсвідомості відключаюся від повсякденних клопотів.

Розумію вашу завантаженість, але… чи крім роботи маєте якісь захоплення?

Завантаженість справді велика, але паралельно знаходимо час (я підключив і заступників, і заступника командира батальйону) в обід ходити в спортзал. Для цього ми вибрали не ранок, не вечір, не робочий час, а саме обід. Тож три рази на тиждень усі разом займаємося й потім повертаємося на роботу.

Також мені дуже подобається вирощувати кімнатні рослини. Цікаво спостерігати, як вони ростуть. Маю в робочому кабінеті спеціальний куточок. Я сам особисто рослини пересаджую, підживлюю. доглядаю за ними. Це передусім відволікає, адже навіть на роботі можна відключитися і дуже радує, коли вони розквітають.

Безумовно, ви – успішна людина. А в чому, як гадаєте, секрет вашого успіху? Якими рисами потрібно володіти, аби стати успішним?

Навіть не задумувався над таким. Аби чогось домогтися в житті, у першу чергу, важливе бажання і розуміння, що саме людина хоче. Треба ставити перед собою цілі, до чогось прагнути, але при цьому розуміти, чого саме хочеться досягнути. Без цього успіх неможливий. Пригадую, коли запустилася патрульна поліція, ніхто ще не знав, що з цього вийде. Це було чимось новим, треба було їхати в Київ, навчатися. Я ризикнув і пішов й при цьому поставив собі ціль стати командиром групи, в якій я мав навчатись. І все трапилося саме так. У процесі навчання ми вже знали приблизно структуру, як виглядатиме патрульна поліція, і я поставив собі ціль стати командиром роти, зайняти хоч мінімальну керівну ланку. І відразу після закінчення навчання я пройшов усі етапи відбору і став командиром роти. Потім мені захотілося очолити якесь управління, бо потихеньку колеги почали роз’їжджатися, хтось із Києва поїхав у Львів, хтось – у Харків, хтось – у Одесу. Мені теж хотілося спробувати. І невдовзі так вийшло, що мене призначили сюди. Тому наголошу, що в людини мусить бути бажання і ціль.

Чи важко було адаптуватися в Ужгороді?

Так. Але адаптовуватитсь було важко не до самого міста.  До переїздів звик, сам я з Тернопільщини, вчився на Донеччині, потім повернувся на Тернопільщину, далі працював на Донеччині, звідти переїхав на Тернопільщину, відтак – у Київ… і лише потім на Закарпаття. Тобто переїзди для мене були вже як хобі. Важко було в тому плані, що в мене не було керівного досвіду, до посади командира роти в Києві в мене не було жодної особи у підпорядкуванні. А тут довелося будувати команду, керувати нею, давати накази, організовувати колектив і багато іншого. Я отримав у підпорядкування 250 осіб без досвіду роботи, бо 2,5 місяці, це – як кажуть на Закарпатті, «нич» для здобуття вмінь і навиків. Перші півроку були безсонні ночі і я постійно був на роботі. Потім усе стабілізувалося. Ми навчилися один в одного працювати… крок за кроком… поступово, допомагали один одному. Але чесно, було дуже важко. Зараз пережити це все спочатку мені б не хотілося.

А що можете сказати про співпрацю з Національною поліцією?

Із перших днів запуску патрульної поліції до сьогодні співпраця з Головним управлінням у нас на досить високому рівні. Це, передусім, і завдячуючи керівництву тому, що було на той час, безпосередньо Сергію Миколайовичу Князєву, який наразі очолює Національну поліцію. Він започаткував добрі традиції і зумів запровадити злагодженість між різними підрозділами поліції, бо деякі підрозділи до нас відносилися з обережністю, а наші (а це – цивільні особи, які прийшли в патрульну поліцію), навіть до переатестованих поліцейських зі складу старої міліції, теж ставилися з осторогою. На рівні рядових навіть виникали конфлікти під час різних викликів. Але день за днем ми спільно з керівниками зуміли переломити цю ситуацію і донести людям, що як патрульні, як слідчі, як дільничні, так і інші поліцейські, тобто всі ми робимо одну спільну справу: розкриваємо злочини, затримуємо злочинців, виявляємо правопорушення і допомагаємо людям. І головне – не покарати всіх, а зробити так, аби правопорушник усвідомив помилку і більше її не повторював.

У європейських країнах давно є кінний патруль… Ми маємо велопартуль. Загалом у нашій державі постійно відбуваються якісь зміни… Якщо з вашого боку поступає ініціатива, чи керівництво її легко підтримує?

Загалом керівництво дуже легко підтримує наші ініціативи, головне, аби були умови для реалізації. Самої ідеї мало. Повинні бути супутні, допоміжні заходи, які б сприяли тому, щоб запустити певні напрямки роботи. Щодо вело патруля, ми запитали в керівництва, чи це можливо. Нам відповіли, що так. Але всі розуміють, що Департамент патрульної поліції не має стільки коштів, щоб забезпечити всіх велосипедами і велосипедною формою. Тож ми звернулися до органів місцевого самоврядування і нас підтримала першою Мукачівська міська рада, передавши нам у користування чотири велосипеди і форму, а відтак – і Ужгородська мерія. Так ідею ми запустили, розробили маршрути, підібрали людей. На цей рік планується вже загальна уніфікована форма для всіх вело патрульних, плюс за допомогою іноземних партнерів Департамент організував тренінги для працівників, які працюють у велопатрулі.

Також у критичних або необхідних ситуаціях, наприклад, у Нижніх Воротах ми працюємо з кінологами і службовими собаками, які навчені на виявлення зброї, вибухівки та наркотичних засобів. Також їх часто залучають до розкриття резонансних злочинів різного характеру, які трапляються на території обслуговування, коли немає ніякої доказової бази, але є або якісь сліди, або певні залишені речі і собака може вказати хоча б напрямок відходу злочинця.

А ви самі маєте улюблену тварину?

Дочка дуже хотіла хом’ячка, ми їй придбали і я прямо закохався у цю маленьку істоту. Тварина і цікава сама по собі, і допомагає знімати стрес. Ми з дочкою бавимося з ним і радіємо, що він не дикий, не втікає, а йде на руки і витворяє просто чудеса в самій клітці. Зараз у нас немає можливості утримувати собачку чи котика. Тож хом’як є чудовим варіантом домашнього улюбленця.

Чи є таке місце, куди б вам хотілося повернутися?

Не знаю чи на постійно, але тимчасово – в Донецьк. Близько 10 років, а це – третину свого життя я провів там. Але враховуючи ситуацію, яка там склалася, я змушений був поїхати звідти. Але повернутися хотів би у вільний український Донецьк.

Які найцікавіші випадки можете назвати… поділіться робочими моментами… Чи трапляються курйози?

Курйози в нас постійно. Поділюся одним. Якось ми журналістів запросили на прес-конференцію, запросили їх завчасно… і паралельно була конференція в Головному управлінні. Моя речниця зателефонувала журналістам і спитала де вони, вони ж відповіли, що тут, у нас. З’ясувалося, що вони переплутали, де ми їх збираємо, тож дізнавшись, у чому справа, встали посеред прес-конференції і прийшли до нас. Справа в тому, що для людей поліція – це поліція і вони не особливо вникають, яка саме, та й загалом ми всі підпорядковуємося одній структурі – Національній поліції України. Ми – теж національна поліція, просто підпорядковуємося на пряму Києву. Тож на початку роботи такі ситуації траплялися неодноразово.

Що читаєте? Маєте улюблену книгу?

Часу не вистачає, але змушую себе читати. Останнє, що прочитав, це – «Двадцять правил лідерства». Дуже цікаве видання, мені його подарувала дружина. Зараз читаю підготовлену іноземними партнерами і Департаментом патрульної поліції професійну книжку, яка підходить і для громадських організацій, і корисна для поліцейських «Співпраця поліції та громади». Вона дуже корисна.

Ви проводите багато флешмобів. Вас всюди видно, про вас всюди чути.  А яка акція була найкацівішою?

Основна оцінка нашої діяльності – виключно довіра населення. Це – перший пункт у законі про Національну поліцію України. Тому ми цей принцип беремо за основу і завжди, коли з кимось зустрічаємося з будь-якими організаціями, кажемо, що не треба зациклюватися на тому, що ми – поліція, з нами можна співпрацювати не лише в професійних рамках. Це – і флешмоби, і прибирання парків, і допомога тваринам, і проведення соціальних акцій, і допомога дитбудинкам, і профілактичні уроки у школах, і багато іншого. Тобто спектр співпраці з поліцією може бути необмеженим. Серед найбільш успішних флешмобів, на мою думку, був із дітками на вулиці Минайській на пішохідному переході. Ми роздрукували великі плакати із закликами, наприклад: «Поважай пішохода», «Не сідай, випивши, за кермо», «Безпека – це життя» та інші.  Тож на перехресті Минайська – проспект Свободи, коли на світлофорі загоралося зелене світло, ми, поліцейські, разом з дітками переходили дорогу з плакатами, повернутими до водіїв, які саме зупинилися, аби вони мали змогу прочитати. Було навіть таке, коли ми йшли і діти несли плакат із написом «Пристебнув пасок – пристебни життя» і водій, помітивши нас, взяв пасок і пристебнувся. Весело було за ним спостерігати і приємно усвідомлювати, що такі акції є дієвими. Загалом кожен флешмоб був цікавим по-своєму. Або ми роздавали водіям наліпки акції «Керуй», «Я – офлайн», «Крутий водій», «Надійний водій» та інші. Тобто ми знаходили водія, який дійсно припаркований правильно, розмовляли з ним, перевіряли по базі і якщо за ним не було зафіксовано правопорушень, то  вручали йому наліпку. Були такі, що одразу на заднє скло наклеювали її, адже для водіїв отримати таке є теж є певною гордістю і позитивно сприймається суспільством. Були й такі ситуації, що водій казав: «Я їжджу всюди, ніде вас не бачу, я всього дотримуюсь, дайте мені, будь ласка, наліпку». Такі моменти і коли люди дякують, пишуть позитивні коментарі під нашими публікаціями, дуже надихають. Тішить, що наше суспільство усе ж потихеньку переходить у ту потрібну сучасну проєвропейську площину, в якій будуть першочерговими повага один до одного, відповідальність, дисциплінованість і чесність.

Марина АЛДОН, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для

zakarpatpost.net