Друзі відцуралися і сказали, що нічого не знають і нічого не бачили
Настрій у Миколи був поганий. На роботі – неприємності, дружина пиляла, як бензопила, автомобіль поламався. Після роботи так додому повертатися не хотілося. Вирішив прогулятись пішки, а машину залишити біля фірми, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Але не посмів. У одному зі скверів зустрів двох давніх приятелів. Давно з ними не спілкувався. У нього своє життя було, у них – своє. Вони часто випивали, а він обіймав досить солідну посаду. Раніше б пройшов повз них, ніби не впізнав. Але того разу захотілося хоч трохи відволіктися від родини. Тож без вагань привітався. Петро з Максимом запросили присісти біля них на лавиці. У руках у них були одноразові стакани, поруч стояла пляшка з горілкою, якісь наспіх зроблені бутерброди у вигляді хліба з ковбасою.
Старі друзі переглянулись і піджартували, що, мовляв, у свої 53 він ще, як юнак, може будь-яку дівчину собі підчепити.
Миколі справді в ту мить дуже хотілося романтики. Тим більше що Петро з Максимом в один голос запевняли, що для будь-якої молодиці він не чоловік, а подарунок долі.
«Чому б не спробувати?» – подумав про себе чоловік. А тим часом на горизонті вималювалася дівчина років 25 із телефоном у руках. Вона була в чорному пальто, кортовій спідниці і в червоних чоботах. Гарна, акуратна, з вигляду серйозна.
Друзі запропонували Миколі познайомитись.
Справді молодиця одразу припала чоловікові до душі. Чимось вона нагадувала його дружину… щоправда не тепер, коли в неї на животі виросли три шари целюліту, відвисли груди, з’явилися два підбородки і обличчя вкрили зморшки. А колись… тоді, коли вони тільки зустрічалися.
«Якою Аня була тоді вродливою! – подумав про себе Микола! – І добрішою якоюсь була, не допікала мені, не закатувала сцен. Зараз життя у нас таке прісне, що хоч бери і вішайся. Потрібно внести до нього трохи яскравих барв!»
Та біда, бо знайомитись закарпатець з жінками зовсім не вмів. Колись не він з Анею, а Аня з ним познайомилась. Вона ж запропонувала і зустрічатися, а потім – одружитися. Тож при думці про незнайомку чоловік трохи зніяковів. І друзі це помітили. Вони налили йому ще 50 грамів – для хоробрості – і вирядили до дівчини.
Вона стояла і все щось роздивлялася в телефоні. Коли Микола підійшов, навіть очей від екрану не відвела. Він закашляв. Але з її боку реакції не було ніякої.
«А чому ви так самотньо мерзнете посеред вулиці? – спробував завести розмову чоловік. – Пішли до нас. Ми вас пригостимо, зігріємо, поговоримо про життя. Дозвольте представитись. Мене звати Микола. А вас?»
Блондинка зневажливо глянула на нього і посміхнулась.
«Так як до вас звертатися?» – уточнив Микола.
«Відвали, алкаш! – розлючено відповіла дівчина. – Неси звідси ноги швидко, поки мій хлопець не під’їхав. Бо якщо побачить – тебе найкращий хірург Закарпаття по кісточкам не збере!»
Миколі її тон дуже не сподобався, але він подумав, що вона блефує і чекає ні на якого не хлопця, а на подругу…
«Краще б на двох, – майнуло в нього в голові. – Тоді всім нам було б із ким вечір провести».
«Іти під три чорти! Чуєш!» – розпихувалася незнайомка і понеслася на чоловіка триповерховими матами.
Таких слів від жінок він ще ніколи не чув. Навіть дружина, коли сварилася, якось підбирала слова і ніколи його настільки не принижувала.
Микола підійшов ближче до дівчини. Так хотілося посмикати її за волосся, але не посмів.
У той момент до них під’їхала якась машина. У темряві він розгледів лише, що чорна. Із неї до дівчини попрямували два молодики зростом під два метри.
«Настю, тебе хтось ображав?» – спитав один із них.
«Та ось, п’яниця якийсь прив’язався. Не розуміє людської мови», – відповіла вона.
Хлопець одним ударом збив Миколу з ніг. А коли він впав на землю, до нього приєднався і його товариш. Вони почали лупасити чоловіка ногами. Били сильно, він аж коричився від болю.
В якийсь момент Микола згадав, що в нього в кишені залишився ніж, яким він різав ковбасу. А в молодості він займався у секції з вільної боротьби, тож деякі прийоми ще пам’ятав.
Зібравшись з духом і силами він підвівся і кинувся спочатку на одного, потім на іншого амбала. Як йому вдалося відбити їхню атаку – не пам’ятає. Коли оговтався, лежав посеред калюжі крові. Поруч із ним на землі були два трупи, а дівчина кричала не своїм голосом.
Петра з Максимом на лавиці не було. Як і коли вони зникли – Максим не побачив. Чому не заступились – не розумів.
Повністю оговтався вже тоді, коли приїхала поліція.
Пояснення давати було важко… Ніхто не вірив, що все сталося лише через те, що йому захотілося романтики.
У результаті дружина з Миколою розлучилася, діти його взагалі знати не хотіли, роботу він втратив… і взагалі на сім років опинився за ґратами. Підтвердити, що це був самозахист, не було кому. Колишні приятелі відмовилися свідчити взагалі, казали, що вони нічого не знають і того вечора їх там не було.
Марія УЖАНСЬКА, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net