Історик стверджує, що сучасне русло Ужа є штучним
Гордістю Ужгорода є його річка, що протікає через місто. І хоч зараз щодо назви точиться багато дискусій, але на думку дослідників, першу частину назви колишній Унгвар отримав саме від цієї водяної артерії. Чому потім Унг трансформувався в Уж – досі невідомо, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Але мова сьогодні піде не про назву, а про саму річку.
Чи відомо вам, що колись Уж протікав не там, де зараз, а його нинішнє русло є штучним? Виявляється, річка приховує від сучасників чимало загадок.
Штучне русло
Відомий історик Йосип Кобаль у своїй книжці «Ужгород відомий і невідомий» намагається «пролити світло» на деякі «темні плями» минулого водойми.
«Визначальною рисою древнього Ужгорода була й є річка Уж, – наголошує він. – Колись Уж, вириваючись із обіймів Карпат, розтікався кількома рукавами, утворюючи в районі Замкової гори ціле мереживо водних артерій і велику кількість малих і більших островів. Одна з цих віток, так званий Малий Уж або просто Канал чи Млинський канал, у районі сучасного меблевого комбінату відгалужувався (тут здавна існувала гребля, тож не виключено, що ця гілка штучного походження, але, ймовірніше, мова йде про природне русло, яке могли дещо підправити) від основного русла й, обтікаючи Замкову гору, знову з’єднувалась із ним у районі сучасного готелю «Ужгород».
Отже, відгалуження від основного русла, яке нині заховано в труби, могло бути частково створене людськими руками. Утім дослідник запевняє, що не лише Малий, але й Великий Уж раніше протікали в іншому місці і там, де нині протікає річка, колись її не було.
«У давнину Уж розливався в околицях міста кількома рукавами, які впадали в Латорицю. Нинішнє русло є частково штучним, прокопаним у 1333 році. У ХVІІ столітті був засипаний рукав Ужа, який протікав у бік Дравців-Баранинців. Таким чином, залишилося єдине основне русло, яким річка протікає й сьогодні» – запевняє Йосип Кобаль.
Також за його словами, Уж неодноразово змінював русло протягом століть, підтвердженням чому є топографія лівобережної частини міста.
Пішохідний міст
Велику увагу історик приділяє не лише самій річці, але й одній з головних родзинок сучасного Ужгорода – пішохідному мостові.
«Пішохідний міст в Ужгороді давно вже став візитною карткою міста. З нього відкривається чудова панорама як в бік Карпатських гір, так і на Закарпатську низовину. Звідси можна милуватися неповторним ужгородським заходом сонця, а також водами Ужа, що невтомно, хтозна-яке тисячоліття, течуть кам’яним руслом, – підкреслює науковець. – Ужгород виник навколо Замкової гори, яку з усіх боків омивали Уж і його рукави. Зв’язок із навколишніми територіями здійснювався саме через мости. І хоч перші їхні описи належать лише до XVII ст., нема сумніву, що вони існували набагато раніше: цього вимагав розвиток торгівлі, необхідність зв’язку з різними частинами міста чи панськими земельними угіддями. У 1361 році в Ужгороді вже існувало, як мінімум, два мости: великий і малий. Перший з них, очевидно, робить припущення історія, й був найдавнішим. Він перетинав Уж приблизно в тому місці, де нині стоїть пішохідний міст, і з’єднував старе місто на правому березі Ужа з новим містом (виникло в кінці XVI – поч. XVII ст. – на лівому). У 1691 році одна з вулиць правобережжя так і називалася – Мостова (пізніше Великомостова), бо вела до великого (головного) мосту через річку Уж (нині пішохідний міст).
Під час повеней або коли міст з якихось причин був частково зруйнованим зв’язок із берегами здійснювався за допомогою порому чи човнів. Проте це була надзвичайно небезпечна робота, яка не раз закінчувалася трагедією. Уже в цей час, але, очевидно, й раніше, за перехід моста збирали мито.
Митниця стояла на правому березі, на площі Фенцика (нині Театральна). Допоки власниками міста були Другети, а потім граф Міклош Берчені, то саме вони турбувалися про те, щоб утримувати міст у належному стані. Пізніше, у XVIIІ ст., ці функції перебрала на себе державна казна. Мости в той час будувалися з дерева, а тому їх часто доводилося ремонтувати або міняти. У 1785 році виникла ідея будівництва кам’яного мосту, але вона, що називається, не прижилася. До 1866 року казна брала мито з усіх, хто переходив міст, незалежно від того, був це місцевий мешканець чи чужинець. Але з 1866 року мостове мито з жителів Ужгорода зняли. А 30 вересня 1907 року його скасували повністю.
На початку ХІХ ст. дерев’яний міст був зведений так, що проходив трохи під кутом до сучасного й був довшим за сьогоднішній. Тоді ж з’явилися тимчасові мости — від кінця сучасної вулиці Корзо до т. зв. Кушнірського ряду на протилежному боці, де стояла «Ведмежа корчма». А у 1898 році державним коштом збудували перший залізний міст, який мав пішохідно-транспортне призначення. Міст був зовсім не схожий на нинішній, нагадував залізничний — із трьома величезними дугоподібними металевими фермами та двома биками, на яких трималася конструкція. Саме ним курсував перший міський автобус у 1921 році. Проіснував цей важливий об’єкт міської інфраструктури аж до 1944 року, коли, відступаючи, німці підірвали його (як й інші ужгородські мости). Залишки старого мосту й нині видно на дні річки, як і опори дерев’яних мостів ХІХ ст.».
Стіна смерті
А чи відомо вам, що на Ужі існувала навіть Стіна смерті?
Її назву ужгородський дослідник пов’язує з трагедіями, які часто траплялися на Ужі. Отже, якщо у Китаї є Велика Китайська стіна, у Ізраїлі – Стіна плачу, то Ужгород має Стіну смерті. Щоправда, зараз вона цілковито безпечна, адже річка настільки зміліла за століття, що не становить ніякої загрози, а плавзасоби пересуваються нею тільки раз на рік – під час проведення регати.
«Початок її будівництва належить до 60—70-х років ХІХ ст. Це було зумовлено, з одного боку, катастрофічними наслідками повені 1867 року, а з іншого — побудовою залізничного мосту (нині це транспортний міст на вул. Анкудінова, а новий залізничний міст звели вище по течії Ужа). На лівому березі стіну почали будувати у 1868 році, а на правому — у 1879-му. Проте серпнева повінь у 1893 році знесла її, тому довелося відбудовувати заново. До речі, та частина кам’яної стіни правого берега, що розташована вище мосту, називалася Стіною смерті. В цьому місці найчастіше траплялися нещасні випадки, й чимало ужгородців тут знайшли свою смерть. Сюди ходили й самогубці, які вирішили покінчити із життям у колись бурхливих водах Ужа», – запевняє Йосип Кобаль.
Отже, історія Ужа насправді дуже цікава і водойма дійсно мала надзвичайно важливий влив на саме місто та його розвиток. Саме завдяки їй Ужгород і став Ужгородом. Й хоч досі залишається багато недосліджених аспектів у питанні минулого річки, але хочеться вірити, що невдовзі усі таємниці буде розкрито, тим більше, що Уж в Україні не один. Ще одна річка з такою ж назвою протікає на Поліссі і є притокою Прип’яті. Саме над тим Ужем і височіє Чорнобиль. А водойм із назвою Унг взагалі є декілька у різних державах світу, навіть у пустелі Каракум. Тож чи є між цими річками якийсь зв’язок? Чому їх так назвали і головне – хто?
Сподіваємось, нова генерація істориків, археологів та мовознавців детально вивчить наше минуле і ми отримаємо багато цінної інформації не лише про Уж, але й про інші водойми Закарпаття.
Іван ДУХНОВИЧ, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net
