Гордістю Ужгорода є його річка, що протікає через місто. І хоч зараз щодо назви точиться багато дискусій, але на думку дослідників, першу частину назви колишній Унгвар отримав саме від цієї водяної артерії. Чому потім Унг трансформувався в Уж – досі невідомо, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Чи відомо вам, що колись Уж протікав не там, де зараз, а його нинішнє русло є штучним? Виявляється, річка приховує від сучасників чимало загадок.
Штучне русло
Відомий історик Йосип Кобаль у своїй книжці «Ужгород відомий і невідомий» намагається «пролити світло» на деякі «темні плями» минулого водойми.
Отже, відгалуження від основного русла, яке нині заховано в труби, могло бути частково створене людськими руками. Утім дослідник запевняє, що не лише Малий, але й Великий Уж раніше протікали в іншому місці і там, де нині протікає річка, колись її не було.
«У давнину Уж розливався в околицях міста кількома рукавами, які впадали в Латорицю. Нинішнє русло є частково штучним, прокопаним у 1333 році. У ХVІІ столітті був засипаний рукав Ужа, який протікав у бік Дравців-Баранинців. Таким чином, залишилося єдине основне русло, яким річка протікає й сьогодні» – запевняє Йосип Кобаль.
Також за його словами, Уж неодноразово змінював русло протягом століть, підтвердженням чому є топографія лівобережної частини міста.
Пішохідний міст
Велику увагу історик приділяє не лише самій річці, але й одній з головних родзинок сучасного Ужгорода – пішохідному мостові.
«Пішохідний міст в Ужгороді давно вже став візитною карткою міста. З нього відкривається чудова панорама як в бік Карпатських гір, так і на Закарпатську низовину. Звідси можна милуватися неповторним ужгородським заходом сонця, а також водами Ужа, що невтомно, хтозна-яке тисячоліття, течуть кам’яним руслом, – підкреслює науковець. – Ужгород виник навколо Замкової гори, яку з усіх боків омивали Уж і його рукави. Зв’язок із навколишніми територіями здійснювався саме через мости. І хоч перші їхні описи належать лише до XVII ст., нема сумніву, що вони існували набагато раніше: цього вимагав розвиток торгівлі, необхідність зв’язку з різними частинами міста чи панськими земельними угіддями. У 1361 році в Ужгороді вже існувало, як мінімум, два мости: великий і малий. Перший з них, очевидно, робить припущення історія, й був найдавнішим. Він перетинав Уж приблизно в тому місці, де нині стоїть пішохідний міст, і з’єднував старе місто на правому березі Ужа з новим містом (виникло в кінці XVI – поч. XVII ст. – на лівому). У 1691 році одна з вулиць правобережжя так і називалася – Мостова (пізніше Великомостова), бо вела до великого (головного) мосту через річку Уж (нині пішохідний міст).
Під час повеней або коли міст з якихось причин був частково зруйнованим зв’язок із берегами здійснювався за допомогою порому чи човнів. Проте це була надзвичайно небезпечна робота, яка не раз закінчувалася трагедією. Уже в цей час, але, очевидно, й раніше, за перехід моста збирали мито.
Митниця стояла на правому березі, на площі Фенцика (нині Театральна). Допоки власниками міста були Другети, а потім граф Міклош Берчені, то саме вони турбувалися про те, щоб утримувати міст у належному стані. Пізніше, у XVIIІ ст., ці функції перебрала на себе державна казна. Мости в той час будувалися з дерева, а тому їх часто доводилося ремонтувати або міняти. У 1785 році виникла ідея будівництва кам’яного мосту, але вона, що називається, не прижилася. До 1866 року казна брала мито з усіх, хто переходив міст, незалежно від того, був це місцевий мешканець чи чужинець. Але з 1866 року мостове мито з жителів Ужгорода зняли. А 30 вересня 1907 року його скасували повністю.
На початку ХІХ ст. дерев’яний міст був зведений так, що проходив трохи під кутом до сучасного й був довшим за сьогоднішній. Тоді ж з’явилися тимчасові мости — від кінця сучасної вулиці Корзо до т. зв. Кушнірського ряду на протилежному боці, де стояла «Ведмежа корчма». А у 1898 році державним коштом збудували перший залізний міст, який мав пішохідно-транспортне призначення. Міст був зовсім не схожий на нинішній, нагадував залізничний — із трьома величезними дугоподібними металевими фермами та двома биками, на яких трималася конструкція. Саме ним курсував перший міський автобус у 1921 році. Проіснував цей важливий об’єкт міської інфраструктури аж до 1944 року, коли, відступаючи, німці підірвали його (як й інші ужгородські мости). Залишки старого мосту й нині видно на дні річки, як і опори дерев’яних мостів ХІХ ст.».
Стіна смерті
А чи відомо вам, що на Ужі існувала навіть Стіна смерті?
Її назву ужгородський дослідник пов’язує з трагедіями, які часто траплялися на Ужі. Отже, якщо у Китаї є Велика Китайська стіна, у Ізраїлі – Стіна плачу, то Ужгород має Стіну смерті. Щоправда, зараз вона цілковито безпечна, адже річка настільки зміліла за століття, що не становить ніякої загрози, а плавзасоби пересуваються нею тільки раз на рік – під час проведення регати.
«Початок її будівництва належить до 60—70-х років ХІХ ст. Це було зумовлено, з одного боку, катастрофічними наслідками повені 1867 року, а з іншого — побудовою залізничного мосту (нині це транспортний міст на вул. Анкудінова, а новий залізничний міст звели вище по течії Ужа). На лівому березі стіну почали будувати у 1868 році, а на правому — у 1879-му. Проте серпнева повінь у 1893 році знесла її, тому довелося відбудовувати заново. До речі, та частина кам’яної стіни правого берега, що розташована вище мосту, називалася Стіною смерті. В цьому місці найчастіше траплялися нещасні випадки, й чимало ужгородців тут знайшли свою смерть. Сюди ходили й самогубці, які вирішили покінчити із життям у колись бурхливих водах Ужа», – запевняє Йосип Кобаль.
Отже, історія Ужа насправді дуже цікава і водойма дійсно мала надзвичайно важливий влив на саме місто та його розвиток. Саме завдяки їй Ужгород і став Ужгородом. Й хоч досі залишається багато недосліджених аспектів у питанні минулого річки, але хочеться вірити, що невдовзі усі таємниці буде розкрито, тим більше, що Уж в Україні не один. Ще одна річка з такою ж назвою протікає на Поліссі і є притокою Прип’яті. Саме над тим Ужем і височіє Чорнобиль. А водойм із назвою Унг взагалі є декілька у різних державах світу, навіть у пустелі Каракум. Тож чи є між цими річками якийсь зв’язок? Чому їх так назвали і головне – хто?
Сподіваємось, нова генерація істориків, археологів та мовознавців детально вивчить наше минуле і ми отримаємо багато цінної інформації не лише про Уж, але й про інші водойми Закарпаття.
Іван ДУХНОВИЧ, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net