Чи має право учень записувати вчителя на телефон. Як захиститися дітям від словесних атак педагогів?
Останнім часом нерідко вчителі порушують права дітей. Згадаймо, скільки за останні кілька років на Закарпатті було випадків, коли вчителі обзивали учнів принизливими словами. Таке є майже в кожній школі області. Просто про це мовчать. Таке не завжди хочуть афішувати навіть батьки, бо бояться скандалу, остерігаються, що потім їхнє дитя зацькують… що сина чи доньку доведеться переводити до іншого навчального закладу, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Але ж як захищатися він словесних (а іноді навіть від фізичних) нападів учням? Чи мають право вони записувати на телефони урок, аби це було потім доказом у суді? На жаль, в Ужгороді в деяких школах перед початком занять від учнів телефони ще й відбирають і повертають лише тоді, коли дитина йде вже додому… Це унеможливлює процес аудіо або відео фіксації неналежного поводження з дітьми.
З іншого боку, педагоги переконані, що записувати їх під час уроку вихованці не мають права, бо це нібито порушення вже їхньої особистої свободи. Тож на чиєму боці правда?
Про це у прес-центрі газети «Неділя Закарпатські новини» розповів ужгородський адвокат Віталій БУРИШИН.
Дитина має право знімати на уроці. Згідно з Конституцією України громадянин (будь-яка особа) має право робити те, що прямо не заборонено законом. Якщо норми, яка забороняє, таке робити, немає, значить, дитина має право це робити. Єдине питання, що є межі застосування своїх прав. Якщо реалізація власних прав обмежує права іншої особи, тоді робити цього не можна. Але як це довести? У мене також ростуть діти, ходять до школи. Слава Богу, комунікація з тими така, що вони розповідають усе, що там відбувається. Скажу так, у нас в Україні школа класна, просто неперевершена. Мені здається, що в тій школі, в якій я навчався в радянський час, нам навіювали моральні цінності, стверджували, що в світі треба робити добро, за що людина добро отримуватиме взамін. Ця школа, яка є тепер, це – школа життя. Тут усе перевернуто догори дном. Ця система руйнує мотивацію дітей вчитися, я говорю не про окремих вчителів, а про саму систему, а ставлення вчителів до учнів часто таке, що педагог намагається самоствердитись за рахунок дитини, принижуючи її у той чи інший спосіб, маючи занижений рівень власної самооцінки, психологічну ваду. А форми приниження у старшої людини, яка є педагогом, яка все життя, або велику частину свого життя активно спілкується з учнями, може виражатися в 1001 виді маніпуляцій. Тож діти зіштовхуються з шаленим маніпулятивним процесом. Хтось здається і піддається цьому впливу, а хтось – намагається вчинити супротив… і це – найкраща частина учнівської молоді. У когось форма супротиву проявляється у вигляді агресії, у когось – у формі документування відео або аудіо, у когось у тому, що дитина намагається конрманіпулятивні заходи вживати, щоб спровокувати вчителя на якісь певні дії і потім завдати йому шкоди. Але це не завжди форма неналежного виховання дитини батьками, а скоріше форма захисту і також самоствердження. Та тут варто врахувати один нюанс. Діти за рахунок свого розвитку хочуть самоствердитися, але смішно, коли доросла людина хоче самоствердитись у 35-40 років за рахунок дітей. Саме це й відбувається у школі. Там дуже погано з кадрами. Хоча є дуже хороші педагоги, які в роботу вкладають душу і навіть якщо предмет не входить до кола інтересів дитини, якщо хороший вчитель, дитина просто буде жити цією дисципліною і починає придумувати собі бажання стати професіоналом у цій галузі. Плюс – загальна проблема заниження оцінок, що вбиває мотивацію учнів до навчання. На цьому наголошують усі, всі скаржаться. У мене був випадок, коли вчитель математики не лише необ’єктивно оцінювала знання учня, а ще й публічно ображала дітей, при чому словами, які носять психіатричний характер. Але батьки не пишуть скарги, вони не вміють, не хочуть, бояться писати. А треба! Хоч ситуацію це кардинально не змінить, та певні результати дасть. Є вчителі, що мають неупереджене відношення не до якоїсь певної дитини, а до всіх, дехто кожному можуть ще й кличку придумати. І це напрацьовано роками! На жаль, ідеальних шкіл у нас немає. Була в мене на розгляді одна справа щодо сімейних правовідносин між батьком і матір’ю з питання виховання дитини. Вони ніяк не можуть вирішити, де хлопчик буде ночувати, хто буде його годувати, одягати… Тож сталося так, що ми зібрали педколектив школи, де навчається та дитина з приводу її неналежної поведінки в навчальному закладі. Справа в тому, що коли проблема в родині, дитина бунтує, у такий спосіб виражаючи невдоволення. Отже, вчителі були незадоволені діями учня щодо однокласників, педагогів і викликали батька. Він попросив мене піти з ним. Яким же великим було моє здивування, коли вчителі спробували виставити мене дурнем, сказавши: «Який же ви поганий адвокат, якщо вам не відомо, що згідно з останніми змінами «Закону про освіту», вчитель не відповідає за виховний процес дітей під час навчального процесу, тільки за навчальний». Як можна таку тенденцію робити, коли дитина третину свого життя, та ще й у період, коли проходить її становлення, як особистості, проводить у школі. А навіщо тоді держава доплачує за класне керівництво? Для чого є посада завуча з виховної роботи? Тож присутня на тому зібранні завучка на мене кричала, казала, що я негідно поводжуся. А я від неї спитав, що для чого ми тоді зібралися, адже підставою стала саме поведінка дитини, не її успішність у навчанні, бо якщо школа не впливає на процес виховання дитини, то, виходить, що байдуже, що вона робить, головне, аби лише вчилася. Тож вчителі спочатку притихли, а потім почали погрожувати, що напишуть на мене скаргу в адвокатську комісію.
Тому добре, коли батьки можуть дати дитині слушну пораду, порекомендувати, як поступити, як реагувати, добре, коли є щирість у стосунках із батьком, мамою, комунікація. Проте бувають ситуації, коли проблема і надумана дитиною. Таке теж не виключено. Але найчастіше діти вдома кажуть правду. Сам навчальний процес також поганий. Учнів навантажують зайвою інформацією, датами, фактами. Та чекайте! Гугл усе знає! Навчіть дитину мислити і вона за секунду у разі необхідності знайде все, що потрібно. Та в нас мисленнєва діяльність на нулю, логічна – теж, елементи психології є, і хоч це добре. Але в результаті ми отримаємо людну збагачену фактами, але без асоціативного мислення і шкільні знання швидко забудуться, тож вийшовши в доросле життя, все доведеться починати з чистого аркуша. Тому хай не кричать, що наша освіта – найкраща, бо це не так.
Я маю клієнтку, яка навчає своїх дітей у Великобританії. Там навчальний процес має ігровий і мисленнєвий характер, їх вчать продукувати мислення, а не завчати мислення інших людей. І це – чудово! Так має бути і в нас. Тоді діти зможуть прогесувати.
Тож потім і не треба дивуватися, що не маємо хороших кадрів. Психічно зламані люди, які закінчили школу, намагаються самореалізуватись потім на інших дітях.
