Як нянько закарпатської баби Анці уміняв м’ясо пацяти, што здохло

[Total: 0    Average: 0/5]

Подоїла баба Анця вранці корову, зайшла в хату, а син сидить і читає газету «Неділя Закарпатські новини»… та так уважно, що навіть не почув, що вона на порозі з’явилася.

«Штось такоє інтересноє учитав?» – поцікавилася стара, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

«Та, мамко, про бабака Тимка. – відповів він. – Ун ранню весну у сьому годі напророчив. Скоро мож крумплі садити».

«І я хочу бабака! – задумалася баба. – Свого собственного. Чи сурка. Як його там іще називают? А мож і борсука. Главноє, оби угадувати погоду знав. А што? Увалятся потихи. Корову маю? Маю! Годую ї. Козу маю. Пацят маю. Пса та мацура тоже маю. Кури, гуси і качок маю. А ще й діда маю. Одним ротом більше, одним менше. Треба їхати у варош і купити си срочно. Буде в мене туй свуй гідрометцентр! Буду знати, коли сніг упаде, коли буря буде, коли дождь  ся начне. Помню раз іще в дєтстві один случай у нас інтересний був. То було літо. Я мала году дись 5-6. Була сильна засуха. А муй нянько перед тим уміняв уд малярського жандарма  м’ясо пацяти, што здохло, на барометр. Такого чуда ні у кого в селі не було. Айбо нянько не признавався. Оби му челядь не завиділа, бо зависть – ото страшноє чуство. А ун ще й суєверний-забобонний був, як много ко з закарпатцю. До церкви ходив, а у всякі темні сили вірив.  Но та думав, ож аж му позавідуют, тот барометр робити перестане, та прятав го уд усіх. У комнаті го держав за стелажійов старов. Ще й іконов го завісив. Но так вот. Товди до нас ся всякі попи поз’їжджали, молилися, оби дождь пушов, а ун не йшов та не йшов. У люди і трава посохла. І всьо, што в керті насадили… ще й вода у колодязях попересихала. Но та раз лем нянько видит, стілка ся опустила. Каже: «Нині вичур буря буде, доджь ся начне». Ми рішили люди розіграти. Взялисьме ікону і пушлисьме на поле ніби молитися. То була неділя і люди всі сиділи пуд хижами на лавицях та нас виділи. Звідали нянька, ож што чинит. Ун їм отвічав: «Молюся, оби ся небо удкрило. Увидите, Бог мої молитви учує!». Чилядь лиш перстами коло віска крутила. Ніко му не вірив. Но пройшло десь три часи – і дождь полив як із відра. Послє того случая нянька начали босоркуном називати. Ун і сам був не радий, што так усіх розіграв. Із того дня, коли була засуха вже не попу кликали, а його ся молити. Но так як ун мав барометр, знав, коли мож іти, а коли – нєт. Но так вот. Тепер я си куплю бабака і тоже буду знати, коли якої погоди чекати, бо з того часу, як ся появив прогноз погоди, із погодов ся начало творити штось непонятноє: аж синоптики кажут, што завтра буде ясно, они мают на увазі, што типир їм нич не ясно, а вот коли настане завтра, товди буде ясно, яка буде погода у тот динь. Понятно, што мене такоє не устраює. Ото ги кой босорканя Маріка на картах мече: може бути по-всякому. Помню, колись пісня така була: «Я тучи разгоню руками!». Алєгрова її співала. Не знаю, чи ота босорканя ще хмари розганяє, но муй бабак ми точно даст знати, коли они ся насувати начнут».

Після довгої внутрішньої промови баба Анця почала збиратися в дорогу. І, аби не їхати з порожніми руками, взяла десяток яєць, трилітрову банку сушених грибів та великий шматок сала, щоб продати на базарі на Корятовича.

В Ужгороді стара почала всім знайомим продавчиням розказувати, що задумала, і заодно розпитувала, де ці дивні чотирилапі «синоптики» продаються.

«То вам на тваринний ринок треба їхати, – порадила Йоланка з Берегівського району. – Там мені в суботу корову предлагали, казали, што 45 літру молока за динь дає. Чоловік клявся, што дуже добра, а продати ї мусит, бо син поступати йде, треба ся до ЗНО готовити та дітвак на репетітору з хижі всі гроші вже уносив і ун не має більше чим платити за уроки».

«Йой, хоть не кажіть. Типир учоба дорога, – погодилася баба Анця. – Син на Чехах робит, оби доньку увчити. А пінзії малі, я би тоже хотіла дітині чимись помогти, но не годнам. Вот куплю си бабака і буду платно сусідкам погоду предсказовати. Мож буде хоть мало гроши заробити.

«Доброє ото діло – знати погоду. Видите, яка она в нас послідній час непредсказуєма. Якоє лиш літо малисьме того года. Сонячні дні мож було як празнічні позначати. Сонце то ся указало із-за хмар, то ісчезало нараз. Казалося, што оно не гріє, а пудглядує лем за нами», – поділилася думками жінка.

«Но пак а нєт? Моя невістка попросила сина купити юй літню шубку. Представте си лем. Я розумію зимню, но юй треба літню. А літо в нас дійсно такоє було, што і кожа не обгоріла, і не злізла, і до асфальта не прилипла. У лаби ми так студено було, што дві пари носку одівалам, кой корову велам пасти. Уділабим і три, айбо нога в калоші не залізала».

Сусідка лише плечима знизала у відповідь і додала:

«А муй син із мадяру привіз кондиціонер, казав, оби жари в хижі не було. Лем го встановив, нараз похолодало….і не лем у хижі, а й на вулиці».

«Но вот! А був би у вас бабак, не треба би й кондиціонер везти, – знову взялася стара за своє. –  А то як. У мене нині штось кустки ламає, а я не знаю, чи уд старості, чи дощ, чи сніг буде падати. Ун би ми дав точний сигнал. Йой, Маріє Божа! Або недавно… Я думала, што в нас зима пушла вже по-англійськи… не прощаючися. Айбо нєт. Послє того… як гості у нас на Закарпатті… вернулася 10 раз…  то на коня, то на пасажок… а дале ще ся й ночувати встала».

«А я взагалі літо не люблю. Дівчата понадягають чорні окуляри, а через них і не видно, яка гарненька, а  яка – страшненька», – втрутився в жіночу розмову чоловік, що поруч продавав розквітлі гілки верби.

«Ей, паночку, на свою жону ся позирайте», – відрізала йому баба Анця.

«Знаєте, бабко, дружині завжди догодити важко. Моя мені каже, що для неї справжнє літо настане тоді, коли я на нього зароблю, а то в неї якесь незручне почуття, коли вже майже червень закінчується, а вона все ще ходить… біла, як сметана, і жирна, як сметана».

«Які ви всі неблагодарні, – розсердилась стара. – Вам і їсти навари, і у хижі похари, і в керті всьо посади, і у дворі порядок наведи, і порайбай одєжду, і в постели з вами чудеса витворяй… і то вам жона не добра. Вот муй чорт старий. Жиє си ги в Бога за пазухов. Нич не чинит, лем пердит по ночам. Толку з нього ніякого ниє… а кой кум прийде, нап’ються з ним як свині та ще й мені кустки миют, кажут, ож я важуся та гойкаю, ричу, як сірєна на скоруй помощі. Но пак я дійсно жона як огинь… і язик маю острий ,ги в Москаля, айбо я газдиня і в себе дома не хочу, оби до білочок кось напивався. Його жона пак мені лем лає. І я ї розумію! Бо в нас у жун женська солідарность… і женська інтуїція… правда, она, на жаль, погоду віщовати не знає. Вот завто мені треба бабака. Товди моя інтуїція буде май ліпша на світі! Я стану пророчиця Анця! Буду передвіщати і повіні, і урагани, або ко ся родит у наших жун і як оту дітину назвут… чи кулько грам чоловік упив… та кулько гроши на заробітках заробив»

Почувши розмову баби Анці з дідом, до них підійшла молода жінка з цуценям.

«Купіть, – запропонувала. – Це – собака-бабака. Сурка замінити може».

«Як ото?» – здивувалася стара.

«У неї губи холодні завжди перед опадами».

«Но та, враховуючи як іще на вулици студено, они майже скоро і не потепліют. Не хочу. У мене пес уже є», – відмахнулася баба Анця.

Раптом до неї підбігла дівчинка з пакунком.

«Бабусю, купіть рибку», – благальним голосом попросила вона.

Бабі стало шкода дитину, але вона спробувала піджартувати:

«Золота? – запила вона. – Ісполняє желанія?»

«Та  ні, звичайна, – сумно відповіла дівчинка. – А знаєте, її дуже важко зловити. Це татові вдалося на Чорних озерах. В Ужі таких немає. Я не вмію ловити взагалі. Вчора гралася в комп’ютері і поставила в реалістичний режим. Три години прочекала… не клювало».

І тут бабу Анцю раптом осінило.

«Дійсно! Комп’ютер! Пак там є прогноз погоди! Даже на нормальному телефоні з Інтернетом є. І нашто мені  тот бабак! – радісно вигукнула стара. – Давай, дітинко, рибу! Купую і їду си в село. Добре, ож яйця, гриби та солонину, докідь туй касковалисьме, продалам.  Як я нараз не догадалася! Ще й гроши зекономилам на несостоявшуйся покупці, буду тепер віщовати всім, ко захоче, не лем погоду…  а всьо, што захочу! Аж кумусь ся не полюбит, уповім, што так муй віртуальний оракул предсказав. Ун ся тоже може помилити. У Інтернеті много ко ся ошибає і завто му й так нич ниє!»

zakarpatpost.net

Коментування вимкнено