АНОНС. Чому закарпатці вчать дітей, що змії – це страшно і бридко

[Total: 0    Average: 0/5]

Долаймо свої страхи!

Обкладинка свіжого номера газети «Неділя Закарпатські новини»

Оце пригадую, як у дитинстві я страшенно боявся висоти. Мої сестри-близнята, молодші від мене на чотири роки, могли легко вилізти на одну з ялинок, що їх батько посадив перед хатою для краси, до самої вершини. Це було не просто, бо гілки на ялинах були обрізані аж понад електричні стовпи, що височіли поруч. Тобто метрів на вісім-десять сестри залазили, не озираючись, і так швидко, як електромонтажники не могли піднятися на ті ж таки просмолені стовпи. Єдина тільки різниця, що монтажники залазили з «кігтями», а сестри без них. Та і стовбури ялин були значно тонші. Мені було соромно, але я боявся повторити подвиг сестер, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

Інший страх – плазуни. Чомусь мені здавалося, і це передалося спадково, що змії – це небезпечно і бридко. Мене навіть учили, як саме треба втікати від гадюки, якщо вона напала на тебе і намагається вкусити. Але у всіх казках, а я їх перечитав багатенько, змії виступають завжди мудрими і благородними. Перевірити то мені не випадало нагоди. Звичайно, у лісі я б не наважився взяти гада в руки… Але в Ужгороді є унікальний чоловік – Олег Диба. У кафе «Акваріум» він тримає всіляких екзотичних тварин, у тому числі рептилій та плазунів. Є там і пітони. Олег руйнує міфи і переконує відвідувачів, що тварини мудріші від людей – вони ніколи не нападають – тільки захищаються. Якщо ти до них із любов’ю, то і вони тобі відповідають тим же. Так от, у 55  років, тобто минулого року, я наважився доторкнутися до ігуани. Зовуть її, точніше його, Гриць. Виявляється, він довіряє людині і любить, щоб його гладили. Якщо погладити по голові – заплющує очі. Як кіт. І на дотик не бридкий. Навіть навпаки. Потім, а це було вже психологічно легше, я взяв на руки маленького пітона. Минулого тижня я наважився ще на більше – узяв на руки величезного пітона Жужу.  Тобто – її. Мені здалося, що пітончиха Жужа відчула, що я її не боюся і вирішила продемонструвати мені свою толерантність до двоногих істот і любов до одного із їхніх представників – виповзала по руці на груди і тулилася до серця, інколи навіть намагаючись поцілувати мене у лице. За таке відношення я її теж полюбив, а разом з нею і всіх плазунів. Тож завдячую Олегові за можливість позбутися ще одного страху.

Як боровся автор зі страхами? Які ще в нього були страхи?

Про це та багато-багато іншого читайте у свіжому номері газети «Неділя Закарпатські новини».

Купуйте свіжий номер газети «Неділя Закарпатські новини» у кіосках або передплачуйте на своїй пошті!

У продажу із 29 березня.

zakarpatpost.net

Comments are closed.