Меценатами Ужгород ще не славиться, Або весна починається з… Театру

Березень – місяць театральний.

У цей час своє професійне свято святкують окремо і театри для дітей та юнацтва, і театри ляльок, а тоді вже всі разом – Міжнародний день театру, він наче завершує цей провесняний місяць, бо припадає на 27 березня. Та й Лесь Курбас не випадково назвав свій філософський театр, який утворив у 1926 році – «Березіль».

Натхненням йому служила поезія Б’єрнстьєрне Мартініус Б’єрнсона – норвезького письменника, лауреата Нобелівської премії з літератури 1903 року. Його вірш став своєрідною програмою театру «Березіль»: «Я вибираю березіль, / він ламає все старе / пробива новому місце / він зчиняє силу шуму / він стремить // я вибираю березіль / тому, що він буря, тому що він сміх / тому, що в ньому сила / тому, що він переворот, з якого літо родиться».

Мабуть, за все це «березільське» ми любимо театр. До кожного він приходить по–різному та й у різний час. Хтось мав змогу захоплюватись театром змалечку, хтось познайомився у зрілому віці, але для більшості зустріч з театром, це – як перше кохання. Хтось залишається вірним цій любові на все життя, хтось хоч інколи потрапляє у театральну залу. Хтось зачаровується, хтось розчаровується. А хтось не втомлюється повторювати за Іваном Карпенком-Карим: «Сцена – мій кумир, театр – священний храм для мене».

Україні пощастило, бо театр є в кожному обласному місті. А ужгородцям особливо, бо має театр не лише музично-драматичний, але і театр ляльок з дивовижною назвою «Бавка». Одне вже слово «бавка» манить до себе. Кажуть, що колись у верховинських селах так називали усі театральні дійства та й до складу традиційного лялькового вертепу входив «бавіля» – людина, з ляльками-бавками. Недаремно театр обрав для себе таку символічну назву. У «Бавку» малята можуть закохатися з першого приходу в театр.

В центрі старовинного Ужгорода на Театральній площі у театрі «Бавка» маленькі й немаленькі глядачів захоплено спостерігають за дивовижним перетворенням ляльок. Ця маленька театральна «хатинка» має дуже цікаву історію, яка сягає далекого 1907 року, тоді вона слугувала театральним трупам, які приїжджали у місто, а також видовищам «вар’єте».

У 20-х роках минулого століття там оселився перший на Закарпатті український театр – «Руський театр «Просвіта», яким певний час керував корифей українського театру – Микола Карпович Садовський. Він став прихистком новоствореному Закарпатському обласному державному українському музично-драматичному театру, який тепер має величезне приміщення, але якому так бракує цього затишку і театральної «намоленості» маленького театру на Театральній площі.

Недаремно, організатори Міжнародного театрального фестивалю «Монологи над Ужем» влюбували цей зал для більшості своїх вистав і не помилилися у своєму виборі. Про це свідчило і захоплення глядачів, і захоплення самих виконавців, які приїхали із різних країн світу.

Вже березень, і час готуватися до наступного другого фестивалю, але… подейкують, що його може і не бути, бо у зацікавлених людей немає на нього грошей, а меценатами ще Ужгород не славиться…

А за добрий приклад можна мати хоча б музичний фестиваль, який саме зараз проходить у Харкові – Kharkiv Music Fest – фестиваль, який щовесни наповнює Харків музикою і вірить, що можна зробити класичну музику максимально відкритою до слухача. «Концерти зі справжніми світовими зірками класичної музики, лекції та майстер-класи, видовищні шоу та зустрічі з видатними особистостями – кожен може знайти щось цікаве для себе протягом кількох весняних тижнів» – запевняють організатори та меценати фестивалю. Сергій Політучий – президент групи компаній «Фактор», заслужений економіст, є водночас президентом фестивалю і його меценатом. Він не втомлюється повторювати гасло фестивалю: «Зізнайся, ти її слухаєш» .

Так і хочеться перефразувати його слова: «Зізнайся, ти любиш монодраму». Агов, можновладці та меценати Ужгорода, заявки на участь вже приходять на пошту «Монологів над Ужем», навіть з далеких світів, якось соромно буде відписувати їм, що, на жаль, фестиваль цього року не відбудеться, бо… і тут треба буде вигадувати банальні причини.

Не будемо ж їм розповідати про те, що у місті над Ужем немає людей, які здатні підтримати фестиваль із серцем Театру…

Анастасія КАНАРСЬКА