За чим туристи насправді їдуть на Закарпаття

[Total: 0    Average: 0/5]

Денис Ман розповів про зелений туризм, винні тури та термальні джерела

Закарпаття – край туристичний. Останнім часом у області збільшився потік гостей, почали розвиватися нові напрямки туризму, втілюються в життя цікаві програми. Але чи цього достатньо? Чи можемо ми розраховувати на туристичний бум? Які труднощі у сфері рекреації? Як держава дбає про розвиток галузі? Про це та інше у прес-центрі газети «Неділя Закарпатські новини» під час наших «Недільних бесід» ми говорили з директором департаменту економічного розвитку і торгівлі Закарпатської ОДА Денисом МАНОМ.

Раніше завжди казали, що у нас погані дороги, через що на Закарпаття не хочуть їхати туристи, зараз ситуація покращилась. Чи збільшився потік туристів?

Суттєво. Ми порахували, що область може приймати одночасно близько 30 тисяч туристів, втім ця цифра більша, якщо рахувати ще й розміщення в сільських садибах, які полюбляють не тільки українці, а й іноземці, зокрема чехи, яких побільшало останні 2 роки. У часи ж проведення великих фестивалів, таких як «На Синевир трембіти кличуть» або ж «Гуцульська бриндзя» заклади навколо Міжгірщини і Рахівщини відповідно не спроможні приймати всіх бажаючих, тож туристичні автобуси їдуть далі на Франківщину на ніч або «ночують» у сусідніх районах Закарпаття.

Інформаційне поле Закарпаття нагадує випалену пустелю

Є питання до Укрзалізниці стосовно сполучення із Закарпаттям, бо у пікові точки сезонів добратися практично неможливо до нас.

Ну і іноземців побільшало. Поки що ми це бачимо по даних Держприкордонслужби. Втім Мінекономрозвитку нещодавно проводило зріз через інформацію мобільних операторів і теж відмічає високу активність іноземців  на території України.

І все ж… часом до туристичних родзинок дійсно важко добратися. У тому ж таки анексованому Криму до визначних місць ідеальні дороги. Може все ж на туризм держава, місцеві чиновники досі не звернули належної уваги?

Тут не погоджуся: 2017 та 2018 роки – абсолютні рекордсмени по ремонтних роботах на дорогах. Дорогу до Синевира – зробили, до Лумшор – зробили, Свалявський перевал – роблять, до державних кордонів – працюють. Дорожній фонд і перевиконання митних платежів як джерела фінансування звісно не достатні, втім вкупі з можливостями місцевих бюджетів, а також державного фонду регіонального розвитку ми показуємо досить гарні результати. Можна проїхатися від Нижніх Воріт до Міжгір’я. Там давно не бачили такого ремонту. Почали ремонтувати дорогу до Говерли. Запитайте у туристичних операторів, з чого ми починали зустрічі у 2015 році, коли утворено управління туризму і курортів, і про що говоримо зараз. Інфраструктурна проблема відразу не зникне, але зрушення пішли. Попереду ще багато роботи в цьому напрямку, однак дороги будуть.

Не всі дійсно цікаві місця відомі туристам. Скажімо, на Перечинщині, де природа просто райська.  Може, не вистачає реклами на центральних каналах, у ЗМІ, бордів у інших областях?

Ми час від часу бачимо по телевізору Закарпатську область як туристичну родзинку України, оздоровницю. Втім цієї інформації недостатньо. Нами розроблені проморолики про туристичний потенціал і частину з них дійсно побачили по телевізору. Це було торік. Цього року ми з.явилися з бордами в різних регіонах. Із площин цих білбордів ми закликаємо до нас на фестивалі. Мені чимало знайомих каже, що Закарпаття стало більше в їх областях. Втім цю роботу мусять підхопити й учасники туристичного ринку.

У жовтні ми провели винний форум – вперше такого плану вузький напрямок було обрано нами для презентації інвестиційного потенціалу. Про цей факт заговорили в Києві та всіх винних регіонах України – Миколаївщина, Херсонщина, Одещина. Навіть сайт «Українська правда» давав кілька матеріалів про виноробство в нашому регіоні. Це додатковий привід з ділової точки зору.

Регулярні інформаційні (прес) тури в область, або тури для організаторів туризму з метою показати нові туристичні продукти для нас теж не рідкість. Остання делегація – учасники Американської торгової палати, які перебували тут з метою ознайомлення з можливостями МІСЕ-туризму.

Тож поки що недостатньо, але вже більше.

Мукачево любить хвалитися туристичним бумом до свого міста. Чи це справді так?

Мукачево – транспортний вузол, важлива розв’язка. Через зручне розташування місто справді виграє чимало в туристичному плані. Ну і замок досить відомий на всю Україну. Втім, як і всьому регіону, слід задуматися над якістю надання туристичних послуг, щоб не просто бути відомим містом, але й мати широкий вибір для туриста високої якості. До речі, наступний рік вже проголошений національною туристичною організацією роком якості в туризмі. Будемо підтримувати.

Чи можете сказати, який об’єкт у області є найвідвідуванішим? Може, відгуки якісь залишають…

От прямо най-най – це складно. Синевир, Говерла, замок в Ужгороді, місто Ужгород в період цвітіння сакур, центр Європи в Діловому, Колочава, Невицький замок чи той же Мукачівський – напевно серед цього ряду є найбільш відвідуваний. Але їм у спину починають дихати гастрономічні родзинки.

Винні тури зараз стали популярними. Чи є в цьому напрямку перспектива?

Це значна перевага нашого туристичного ринку над іншими регіонами: наші малі винороби почали пропонувати комплексний продукт, а не просто пляшку вина. Я мовчу про ту роботу, яку робить, скажімо, великий винороб «Чизай», який навіть започаткував окремі програми для туристичних організаторів і навчання для фахівців туристичного супроводу.

Зараз взагалі широко пропагуються гастрономічні тури. Чи є у нас якісний продукт, який можемо презентувати? Що саме?

У рік гастрономічного туризму говорити про гастрономію почали всі, навіть ті, в кого ніколи не було подібних амбіцій. Закарпаттю не довелося нічого придумувати, ми просто вдосконалюємо те, що нам передали з діда-прадіда. Окремий винний туристичний маршрут, окремий сирний туристичний маршрут – цим вже не дивують. А от гуцульська, або рахівська бриндзя здивувала: у Рахові навіть реалізовують ініціативу зазначення географічної назви виробника цього традиційного для нас продукту. Не дивина, що без нього неможливо уявити жоден фестиваль.

Гастрономічні фестивалі у Закарпатті – теж своєрідне плече підтримки цьому виду туризму. Чому? Бо вони так само сприяють розвитку гастрономічного туризму.

Одним із лідерів гастротуризму є Виноградівщина, активізувалася та ж Перечинщина, гірські території традиційно «купують» своїм клоритом та різноманіттям.

А як щодо зеленого туризму?

Ця сфера, як на мене, почуває себе досить комфортно: законодавство сприяє діяльності без реєстрації підприємцем. Це свого роду само зайнятість. І це серйозна альтернатива заробітчанству. Спільно з відродженням народних промислів сільський туризм є гарною комплексною галуззю. В мережі відомо про понад 400 сільських садиб. У середньому можна помножити на 10-12 місць і ви отримаєте додаткову кількість у засобах розміщення. Це ті, які активні на ринку, бо мають свої сторінки на букінгу, свій веб-сайт тощо.

Як зараз у нас розвивається весільний туризм?

Це емоційний вид туризму, який важко оцінювати, рахувати, про нього треба просто знати. Ми про нього знаємо. І радіємо, що до нас приїжджають для таких важливих подій.

Заступник міністра економічного розвитку і торгівлі України Михайло Тітарчук заявив, що в Україні немає жодного об’єкта, який би відповідав міжнародним стандартам. Це – дійсно так?

Михайло Іванович – досвідчений і досить практичний фахівець, аби робити оцінки на ринку в туризмі. Зважаючи на специфіку його роботи, треба розуміти, в якому ключі звучала така заява. Він здається говорив про проекти державно-приватного партнерства, які б могли відповідати класичному розумінню такого механізму співпраці влади та бізнесу. Якщо аналізувати цю його роботу, то напевно я з ним повністю згоден: Михайло Іванович координує питання ДПП у Мінекономрозвитку і справді багато аналізує та намагається ініціювати зміни в законодавстві для того, аби такі проекти з’явилися.

Яка вартість турів на Закарпаття? Чи вони є доступними для українців?

Ми аналізували у 2018 році середні витрати нашого туриста. Так от середній чек нашого туриста в день складає 860 гривень. Яка це цифра? Відносно невелика. Наша задача працювати над її збільшенням. Наша – це області. і це збільшення повинно відбуватися не шляхом підвищення ціни, а через розширення самого туристичного продукту. У нас багато туристів вихідного дня, і їх чек є звісно меншим, втім у сфері оздоровчого туризму цей чек – вищий.

Питання туру – воно абстрактне з точки зору оцінки його вартості, коли не обговорювати щось більш конкретне.

А як з іноземними туристами. Чи стало їх більше?

2015 рік був останнім, коли ми бачили скорочення іноземних туристів. Далі їх кількість зростає.

Що найбільше цікавить туристів на Закарпатті? Бограч, скажімо, варять і в Києві, природа є непогана в тій же столиці, навіть альтанки на Трухановому острові кращі і їх більше, ніж у нас по всій області, вина є у вільному доступі абиде… Так чим же ми їх повинні зачарувати?

Їсти бограч в Києві чи Львові це смішно, альтанки не факт що кращі, це певно суб’єктивне спостереження, а вино – це напій, який може бути і французьким, і одеським, і закарпатським, аби в гарній компанії. Але традиційно ми пишаємося нашим колоритом: культура, традиції, побут, мультикультурність підкупити і вивезти в інший регіон неможливо. Турист їде за емоцією. Її ми і продаємо.

Термальні та мінеральні води. Вони – справжня родзинка краю. Що потрібно для того, щоб їх  більше розкрутити?

Цей сектор розкручений достатньо. Кажуть, інколи навіть занадто. На території вічної оздоровниці – с.Шаян величезна кількість закладів розміщення і попит на них постійно зростає, хочеться більшій кількості людей прийти попити водички і полікуватися. Те саме і в Поляні, в Солочині, Велятині, Косині, Берегові, Лумшорах. Спробуйте замовити чан, наприклад в Лумшорах. Це важко. Сегмент туристів, які обирають оздоровчий туризм, він у нас сталий. Уже потребують захисту ці унікальні ресурси з точки зору законодавства про курорти. Але про це повинні думати самі громади.

Наступний рік буде роком оздоровчого туризму в Закарпатті. Так вирішили під час однієї з останніх зустрічей учасників туристичного року цього річ в Косині. Ми не заперечуємо, і в рамках Програми розвитку туризму і курортів у частині промоції спробуємо показати Україні і нашим найближчим європейським сусідам як змінилися наші оздоровниці. Слід йти також у країни, де сильні українські діаспори. З цією аудиторією ми взагалі ще не працювали. І починати варто з того, про що більш-менш вони чули – термальні джерела, мінеральні води і чани.

У нас багато фестивалів. Але чи достатньо? Адже щось подібне могло б проходити не лише в Ужгороді та ще кількох населених пунктах. Фактично свій фест могло б мати кожне село.

Фестивалів у нас багато. Кажуть, навіть забагато. Колоритні, спеціальні, традиційні, не надумані. Але питання якості, смугастих різнокольорових наметів, вічних шашликів поряд із чисто винним чи чисто сирними фестивалями, відсутність елементарної інфраструктури під час цих заходів трохи відлякують туристів. Фестиваль має мати концепцію (задум) і змістове наповнення. Якщо він туристичний. А якщо це день села, чи міста, то як громада вирішить, так хай і організовує його.

Зараз активно оновлюються стадіони в Ужгороді та Хусті. Наскільки перспективним для нашого краю може бути спортивний туризм?

Дуже.  У нас прекрасний клімат для тренувальних зборів і змагань.

Із яких областей України до нас їде найбільше гостей і коли? Чи сезон впливає на відвідуваність області? Чому саме?

Ми завжди стверджуємо, що в нас немає сезонності в туризмі. У такому разі слід розуміти, що межа між сезоном і несезоном – це не календарна дата. Тому ми говоримо про гарячий період, піковий період, високий і дуже високий сезон. Гори актуальні завжди, відпочинок поблизу мінеральних джерел також, корпоративні поїздки компаній – круглорічні, фестивалі відбуваються з січня по грудень. Напевно свою сезонність відчувають сільські садиби. Саме тому у нас поширене поняття «зелений» туризм.

Щодо поїздок в Закарпаття, то у нас дуже багато київських гостей, львівських, одеських, харківських. Також часто до нас їздять франківчани та гості центральної України. Ми також цікаві південній Україні, але окрім одеського потяга до нас ніхто не доїжджає, або їдуть з пересадками, а це в туризмі дуже незручно.

Те, що в країні йде війна впливає на кількість іноземних туристів? Адже в нас мирно… Хоча, з іншого боку, ми завжди в центрі корупційних, контрабандних, а зараз іще й політичних (через угорське консульство) скандалів…

Кожна країна дбає про своїх громадян та при виїзді за кордон інформує про те, куди вони їдуть. Зрозуміло, що Україна, будучи в стані війни, на туристичній мапі виглядає не дуже привабливо, втім коли туристу показуєш карту наприклад на виставці туристичній за кордоном, він розуміє, що відстань до військових дій серйозна. Тому коли ми презентуємося в Чехії, Словаччині, Угорщині чи Польщі нам легко пояснювати, бо вони розуміють таку карту. Хоча в п’ятірку цього річ ввійшли білоруси, а в десятку – ще й німці та серби з хорватами. Спостерігається приріст уваги до Закарпаття іноземними туристами. А до теми конфліктів навколо Закарпаття, то здебільшого вони надумані і не мають нічого спільного з тим, що тут відбувається. У нас багато позитиву, проте для рейтингів краще показувати негатив, ніж позитив. Я б концентрувався на позитиві.

У нас багата історія, маємо кілька замків, кілька останків фортець, Красне поле… загалом чимало місць, які варто відвідати. Історичний туризм чи розвивається?

Колись ця частина належала дитячому туризму. Здебільшого. Хотілося б повернути моду на поїздки дітей по історичних місцях Закарпаття. Ми повинні полюбити своє Закарпаття, а тоді запрошувати інших любити нас. Ну і звісно знати його історію та пам’ятати про традиції, побут, зберігати ремесла і передавати їх з покоління в покоління. Проте Закарпаття має цікавий туристичний продукт у цьому плані, який яскраво вирізняється на фоні загального словосполучення історичного туризму. Лінія Арпада – це оборонна споруда періоду Другої світової війни, яка місцями дуже добре збереглася, а цей туристичний маршрут сміливо можна називати одним з найпопулярніших в краї.

Взимку крім гірськолижних стягів що можна запропонувати туристам?

Термальні води, чани, тюбінгові траси, фестивалі зимові, винний маршрут – на будь-який смак.

Що загалом можете розповісти про туристичну інфраструктуру Закарпаття? Чи достатньо вона розвинена, чи якісний сервіс? Що було цікавого зроблено протягом останнього року?

Нам головне мати дороги, а туризм прийде з бізнесом. Цю фразу ми чуємо постійно. Проте недостатніми в своїй кількості залишаються стоянки з належною інфраструктурою, недостатня кількість закладів розміщення, все ще ставимо питання про дороги. Над останнім працює влада, щодо стоянок, то активно розвивається мережа рекреаційних пунктів, які будують лісівники, а от із закладами розміщення – тут завдання виключно бізнесового плану. Ну або державно-приватного партнерства, про що наголошував Тітарчук.

Цього річ ми виграли кілька проектів щодо фінансування у сфері туризму – це Невицький замок, будівництво 7 туристичних стоянок, будівництво форелевого господарства на Хустщині комунальної форми власності. Проекти будуть реалізовуватися вже наступного року, але підготовчі роботи підходять до завершення вже зараз.

Тваринний туризм. Маю на увазі верхова їзда, відвідування буйволячих, страусиних, оленячих та інших ферм… яку мають перспективу?

Це теж розвивається, і доволі успішно. Тури продаються із комбінуванням із спокійнішими видами діяльності, оскільки такі поїздки і спілкування з оленями чи страусами – це завжди емоційні моменти, а турист має відчувати приємну втому, а не те, що він спав без задніх ніг і це все, що він пам’ятає про Закарпаття. Хустщина і Виноградівщина – абсолютні лідери, хоча в інших районах теж починають з’являтися конкуренти. Я до прикладу про равликів на Перечинщині.

Якщо брати до уваги родинні подорожі. Що в нас можна запропонувати дітям? Крім літніх оздоровчих таборів…

Наші заклади розміщення самі по собі пропонують відпочинок для родин, і це дуже добре. Інколи дитячі спогади та емоції впливають на вибір наступної відпустк або подорожі туди ж, де були раніше з дітьми. Додатковий продукт – це все, про що ми говорили в цьому матеріалі, але дітки завжди тішаться дитячим кімнатам, аніматорам, тим самим оленячим фермам тощо.

Які три найяскравіші, найцікавіші місця ви б порадили відвідати усім гостям та й самим закарпатцям в Ужгороді та в нашій області?

Синевир, Чорногірський хребет та місто Ужгород в період цвітіння сакур або Кіреші – в період цвітіння нарцису.

А які три місцеві страви ви запропонували б туристам скуштувати?

Бограч, сегидинський і метані галушки.

Самі любите подорожувати? Куди?

Люблю подорожувати Україною. І принципово раджу українським політикам робити те саме: підтримувати вітчизняний туризм. Від того виграє туристичний ринок і власне самі ми.

Спасибі за розмову! Успіхів вам!

Марина АЛДОН, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net

Comments are closed.