Теща із того світу порадила закарпатцю, як погасити кредит
ПЕРСТЕНЬ ЗАДАРМА
Колись була велика мода на кредити. То й ми теж взяли собі невеличкий.
Хотіли купити новий холодильник. Два рази сплатили за кредит.
А тут раптом і мою фірму закрили, і жінка потрапила під скорочення. Заощаджень ми не мали. Якраз поховали жінчину матір. І дуже багато грошей пішло на це, пише популярна на Закарпатті газета «ПОРАДИ».
А банк є банк – він завжди вимагає своє. Ми трохи захвилювалися, бо через якісь невеликі кредити люди почали втрачати квартири. Пожурилися ми із жінкою. Лягли спати. Та тут мені сниться теща. Розказую я їй про клопоти, які ми маємо зараз.
– Та ти не журися, Петре, – заспокоює вона мене уві сні, – Ви поховали мене достойно, то най і я вам поможу! Тільки ти послухай мене! Трохи маєте ще грошей – то треба вам піти на базар і купити гусака.
– Мамо! Та ви дуже любите фіглювати! – сказав я.
Але вона ще й тупнула на мене ногою:
– Роби, як я кажу! Сьогодні вбись був на базарі. Яку першу гуску увидиш, ту й купуй.
Розказав я про той сон жінці. Вона порадила послухатися матері. Як би там не було, у програші ми не будемо. З’їмо ту гуску. А може це якийсь знак?
І от пішли ми на базар. Треба сказати, що там дуже рідко гусей продають. Хіба малих гусенят, з якими ще треба добряче повозитися, доки виростуть. Ну ще знають курей привезти або качат – та теж хіба що маленьких.
Яким було моє здивування, коли на базарі і справді першою у ряду стояла якась бабка, перев’язана чорною хусткою. І в руках вона тримала велику гуску.
Жінка одразу запропонувала купити її. Тим більше бабуся просила за неї недорого. Але чоловіки мислять більш логічно. Я влаштував тій бабці цілий допит – чому це вона гуску продає.
– Та щось їсти не хоче! – чесно зізналася бабця.
– А чи вона не хвора? – спитала дружина.
– Та яке воно хворе, по городу, як дурне, бігає. А їсти чогось не хоче.
Взяли ми додому ту гуску. Вирішили її зарізати. Не будемо ж випасати одну гуску, бо люди нас засміють…
На кухні жінка поралася з м’ясом. Та раптом я почув її радісний крик. Всередині гуски вона знайшла величезний перстень. Якщо знаєте, на початку 90-х було модно носити масивні печатки.
Так от чому вона не хотіла їсти. Вона просто не могла. Перстень застряг усередині.
Та все ж ми з жінкою – люди богобоязливі. І вирішили віддати той перстень її власниці. Може у тої бабці син або зять і став крутим. То це, мабуть, і є його штучка. Але ж сама бабуся виглядала змученою та наробленою. Ото була б їй радість! Бо може у тій хаті давно шукають цю пропажу.
Ми щосуботи ходили на ринок і питали людей, чи знають бабку, яка продавала. Але ніхто про неї не чув. Казали, що бачили її тільки одного разу. Ніколи вона не продавала ні сметану, ні молоко, ні сир, ні яйця, ні тим більше – якусь домашню птаху. Просто, мабуть, гуска перестала їсти, тож вона вирішила її продати. Усе-таки вона з нами вчинила порядно. Сама сказала, що її треба зарізати.
Находилися ми так на базар за цілий місяць. А потім вирішили – недарма ж той сон приснився. Це ж теща порадила купити ту гуску. Ми здали перстень у ломбард і розрахувалися за кредит. Тож холодильник дістався нам майже задарма. Можна було навіть вважати, ти це віртуальний подарунок тещі.
Іван ГОТРА, газета «ПОРАДИ», ексклюзивно для zakarpatpost.net
