Кого оберуть закарпатці: Зеленського чи Порошенка?

[Total: 0    Average: 0/5]

Які настрої закарпатців перед другим туром

Ані жодної миті не сумнівався і не сумніваюся у перемозі П.Порошенка. Події останнього тижня тільки зміцнили ці настрої. Його недоліки є продовженням його чеснот і навпаки. Проте й досі не бачу нікого іншого, хто міг би так жорстко і головне результативно відстоювати інтереси України на міжнародній арені. Якщо у другій каденції він перенесе цей досвід ще й на внутрішню сферу і справді стане гарантом Конституції для всіх співвітчизників, це буде саме те, чого можна чекати від такої високої посади. Останніми днями П.Порошенко педалює два технологічні моменти – підкреслювати приязнь до журналістів і частіше усміхатися. Це справді далеко не найгірші риси для політика, принаймні коли вони щирі. Його ж поява на каналі «1+1» – це була бомба. Ми не могли раніше бачити, як він розмовляє з В.Путіним, але тепер отримали бодай якийсь аналог. Його противники, що прийшли на шоу висловлювати претензії заочно, буквально «скисли» на очах, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

Минулий тиждень показав, який великий спротив цьому переобранню і в експертному середовищі, і у журналістському корпусі. У кожного на те свої особисті причини. Сотні говірких голів з десятків телеканалів буквально зомбують виборця своїм нейролінгвістичним програмуванням, намагаються закласти нам свої установки не тільки у свідомість, а й у підсвідомість. Проте, як мовиться, нас лякають, а нам не страшно. Гидко буває, здивування – понад край, але страху немає. З одного боку, висловлюватися за чинну владу – не надто пристойно. Це виховано у нас сімдесятьма роками радянської влади, тому і перед соціологами старші люди переважно відмовчуються. З іншого боку, альтернативна кандидатура – це хмарина в штанях, про яку ще менше хочеться говорити.

Але це тільки політична оцінка. А поза тим я шалено люблю В.Зеленського. Свого часу він підняв рівень свободи слова у нас до небачених раніше висот. Тому щиро бажаю, щоб він повернувся в естрадно-розважальну сферу, якою він справді володіє, де він неперевершений професіонал на радість мільйонам співвітчизників, а не переходив у державний і міждержавний менеджмент, де він цілковитий нуль. Подібний шлях туди і назад вже проробив його колега С.Вакарчук, який свого часу сходив у парламент, нічим там не відзначився і навіть достроково склав мандат, повернувшись до звичної естради. Подібна ситуація була і з цілим рядом співачок. Навіть «співаючий ректор»  М.Поплавський (хоч і був найбільше готовий з-поміж них усіх до  депутатської діяльності) нічим особливим у парламенті не запам’ятався. Тому Р.Рейган – це все-таки виняток, а не правило (якраз актором він був так собі – на відміну від більшості згаданих).

Як не дивно, сусіди з півночі і сходу нам заздрять. Їхні наполовину монархічні режими принципово позбавлені такого політичного театру. Це найхимерніша з усіх виборчих кампаній, які переживала Україна. Кожний устиг показати тут себе в усій красі. Коли вираховуєш, хто за кого, голова обертом іде. Кросворди і близько не лежали. Окремі дорогі мені люди зараз в електоральному таборі В.Зеленського. Від того моя повага до них не зменшується: всякий має право на помилку. Але політичної бази цього кандидата, а тим більше його реальної команди не бачу.

Взагалі нічого не можу сказати поганого про В.Зеленського, бо його самого немає персонально в інформаційному просторі. Колись радянські солдати жартівливо називали свою загальновійськову емблему (зірка у віночку) «Сиджу в кущах і жду Героя». Оце про даного кандидата. Підходить і подібна розшифровка артилерійської емблеми (два схрещені гарматні стволи): «Палець об палець».  Нуль неможливо критикувати, бо він не має жодних негативних рис, але і позитивних також.

Натомість П.Порошенко нині переживає приблизно те, що колись запорозькі кошові, коли козаки, обираючи тих керувати Січчю, клали на їм голову коров’ячий кізяк на знак того, що вони із «грязі» вийшли і до «грязі» повернуться. Чесно кажучи, із цим на сьогодні вже явний перебір, але традиція є традицією. Не знати, чи саме 80% усього інформаційного негативу у цій кампанії вилито на чинного президента. Це його власні дані, експерти називають й інші цифри. Але таки більше, ніж свого часу на Л.Кравчука, Л.Кучму і В.Ющенка. Більше було тільки на В.Януковича. Таке розуміння демократії на нинішньому етапі, і це треба пережити. Все, що нас не вбиває, робить нас сильнішими – це точно про Петра Олексійовича.

Сергій ФЕДАКА, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net

Коментування вимкнено