Традиції Вербної неділі. Навіщо потрібне гілля, як його прикрасити та що робити зі старим

[Total: 1    Average: 5/5]

У світі це Пальмова неділя. Христос в’їжджає на ослі до Єрусалима. Його осипають квітами, кидають під ноги пальмові гілки.

Вона ж Квітна неділя – це апогей Христової слави, всі Йому радіють“, – так починає розповідь про Вербну неділю етнографка з Музею Івана Гончара Галина Олійник, пише УП.Життя.

Остання неділя перед Великоднем в Україні мала багато назв. Залежно від регіону її називають Вербна, Квітна, Шуткова, Бечкова, Баськова.

Але є те, що з роками лишалося незмінним, – значення свята, його важливість та сакральність для українців.

Чому в Україні почали святити саме вербу, що робили з гілочками та як готувалися до свята наші пращури, розповідає експертка Галина Олійник.

***

Верба – тотемне дерево для українців. Кажуть, вона де не посади, там вродить.

Це дерево надзвичайно витривале, оспіване в піснях, це символ української національної витривалості.

Крім того, у нас в країні завжди росли красиві плакучі верби, під їхніми вітами зустрічалися хлопці з дівчатами.

Вербу оспівували у народних піснях, про неї існує безліч легенд та оповідок. Фото badahos/Depositphotos

Символіка верби – це також і символіка жіночості. Прикрашали гілля, як і спасівку (букету трав, які святили на Спаса – ред.) та короваї, виключно дівчата та жінки.

На Галичині свячену вербову гілку називають шуткою. Це не з російської, звісно, не жарт, не прикол. Назва походить від німецького шуцен – оберіг. Слово збереглося з часів австро-угорської імперії.

В центральній Україні завжди святили вербу, яка вже розцвіла, з листочками.

Це була зелена, жива верба, яка вже розпустилася.

На західній Україні вирубували гілочки спеціально завчасно, щоб вона не встигла зацвісти.

Мали залишитися котики. Для прикраси верби брали квіти та сухе зілля.

А звідки ж його можна було взяти на початку весни?

Тільки з-за образів, зі спасівки. Посвячені квіти другий раз вкладали в прикрасу цієї шутки. Ще й тому свячена верба – це унікальний оберіг. Ніде більше у обрядовості ви не знайдете нічого, що буде прикрашене квітами, які освячують два рази.

Парна чи непарна кількість галузок в пучку неважливо.

Треба було, щоб пучок був тугенький, гілочок зо 12, наприклад, і щоб вони були всі гарні. Гілочки закручувалися лляним шнуром у напрямку за сонцем.

Якщо в центральній Україні могли нести святити просто зелені гілочки, прикрашені калиною, то колишні Галицько-Волинські землі прикрашали шутку шарами в 3 або в 5 рядів. Коли я цікавилася в старих людей – чому ви так прикрашаєте, то вони казали: “То як церква, скільки є бань, стільки шарів”.

Прикрашати могли пижмою, деревієм, безсмертником, м’ятою та чорнобривцями. У Львові ще й обов’язково використовували для прикраси мірту (самшит).

Ось такі букети і нині носять до церкви святити львів’яни. Фото Львівська пошта

Ми з колегами колись рахували, що до 17 різних трав у букет клали.

Поки шутка не освячена – якщо хтось просить, з неї гілочку можна поділитися. Можна дати й освячену гілочку верби, якщо святили ще й крім букета окремо.

Після того, як вербу освятили, вона стала ваша, діставати з неї гілочки не варто, несіть додому та кладіть за образи.

Освячена верба слугувала як оберегом для усього дому, так й індивідуальним, для кожного члена сім’ї.

Після освячення треба було з’їдати по кілька котиків, щоб бути здоровими.

Клали кілька котиків і у паску.

Ще вважалося, що якщо ти принесеш свячену вербу з церкви, посадиш з неї гілочку і вона прийметься на городі, то це велика милість і ласка Божа. Це був також знак, що якщо в сім’ї є неодружені хлопці чи незаміжні дівчата, то скоро вони знайдуть пару і створять сім’ю.

Котики та шматочки гілочок верби ховали в одязі – щоб ніхто не наврочив.

Особливо треба було це робити дівчатам, які хотіли вийти заміж, вагітним на ранніх термінах та хворим.

Богомільні жінки, у яких не виходило мати дітей, завжди носили такий оберіг, навіть зашивали його в одяг.

Свячену вербу кидали в пожежу, щоб послабити силу стихії.

Галузку з шутки клали покійникам в труну. Вважалося, що вона захистить їх на тому світі.

Стару свячену вербу не викидали ні в якому разі, її спалювали – але перед тим розпалювали нею піч, щоб пекти паску.

Найпоширенішою до наших днів лишилася традиція бити вербою – аби людина була здоровішою.

“Будь здоровий як вода, багатий, як земля, а красний як тая паска, бо в ній Божа ласка” – так колись примовляли, коли били вербою на свято. Фото LenaFomichewa/Depositphotos

Бити освяченими галузками слід було обов’язково з примовками. Їх було багато.

Найпоширеніша: “Не я б’ю, верба б’є, за тиждень Великдень. Уже недалечко червоне яєчко“.

Ще були варіанти такі:

– “Не я б’ю, лоза б’є, лоза б’є не заб’є. Від нині за тиждень буде Великдень” (галицьке вітання).

– “Не я б’ю, верба б’є! Будь величний, як верба, здоровий як вода, багатий як земля“.

– “Не я б’ю, лоза б’є, лоза б’є не заб’є, від нині за тиждень буде Великдень. Будь здоровий як вода, багатий, як земля, а красний як тая паска, бо в ній Божа ласка“.

Люди вірили, якщо ти в ту хвилину і в той час щось побажаєш, воно має збутися.

В сучасному світі ми часто не розуміємо цієї енергетики – енергетики добра, радості.

Ми зараз з вами перебувамо у Великому Посту, коли, здається, всі повинні молитися в очікуванні надзвичайного свята.

А що ми робимо? Сваримося, бо вибори. В давнину казали – то лихе підкручує до сварок.

Людмила Панасюк, УП. Життя

zakarpatpost.net

Коментування вимкнено