Як закарпатська баба Анця на свинячих стейках гадати начала

[Total: 0    Average: 0/5]

Зажурилася баба Анця: весна на календарі – треба і город орати, і розсаду купити, і на Великдень подарунків прикупити, і до хати щось придбати… а грошей не вистачає, та й продати не дуже є що, пише газета «Неділя Закарпатські новини»

«Кулько би не було тих гроши, усе їх мало. А типир, ги би ся чорт женив, на всьо їх треба.  І газ подорожав, і корова тільна, молоко не годнам продати, і Піштови за ото, што пооре, треба заплатити, і крумптиль би добре докупити, бо мої за зиму пожерли майже всі, і насіння якоєсь, і мелаю, і пасулі ми треба, бо я її дуже люблю… а ще й до хижі на Паску штось треба би купити, оби як гості прийдут роти поудкривали, оби ми цімборашки завиділи, і платя ми треба, оби до церкви малам у чому пуйти, і хустя тоже… і ліфон, і будюгови вже би си час якісь пудобрати, бо мої вже уд тулького райбання усі в дірках, уже вусім году і три місяці нові не куповалам. А кой над кошарков зогнуся свічку запалити, платя ся може заголити і што товди буде… можут люди увидіти мою голу гузирю…. Бо кулько не зашивалам старі будюгови, усе ся пурвут. Поправиламся мало і ледве їх на ся натігаю, тріщат по швам і деруться, черево мішат, солонини на ньому май много, ги на пацяти. Но та што чинити», – поринула вона у важкі роздуми і вирішила, що треба ще чимось зайнятися і підзаробити.

Взяла вона зі столу закарпатську газету «Робота та навчання», яку невістка кілька днів тому купила, бо вирішила роботу змінити, і почала читати.

«Туй уборщицю треба. Но нєт. Я не рабиня Ізаура, обим так тяжко пахала, ги маржина. Доста дома ся нароблю так, што розогнутимся увичирі не годна. Хоть би ми дідо масаж учинив. Та де там. Ун, кой лігаю спати, уже лем храпит та пердит,… у хижі звуки, ги би ся война начинала. Нєвоя би го взяла із лінюхом старим. А я маю із кожі улізти, ги гадина, обим усьо встигла… каждому угодила, оби всі були ситі та довольні. Не хочу я ще на когось пахати. А туй торгового агента треба. Не пудходит ми, бо там права треба мати, машину свою, а я рульовати лем із ложков коло газової плити знаю. А исі глядают шевкиню. Не хочу. Уже зрєніє в ня недоброє, там сліпати вічно треба. Я раз дідови так носок поштопала, што пришилам го до халата. Дале не моглам удрізати», – уважно передивлялася стара всі пропозиції.

Раптом до хати увійшов кум Цильо.

«Анцьо, де твуй дідо? – одразу з порогу спитав. – Я му мало вина домашнього принюс, най ся йде погостити. Представляєш, моя Маріка здуріла, поїхала в сусідньоє село до босоркані. Каже, што хоче будущоє знати. Я лем раз був у молодості. І она ми нагадала, што я всі свої гроші буду на жун тратити. Та так ся і стало… Лем трачу їх не на чужих, а на свою жону і на трьох доньок… а тепер іще й на онучку. Но товди я ся зрадовав, бо не знавим, про што она каже. А ще ми казала, ож не дожию до сідого волося. Я ся напудив, што молодим умру, но она ня успокоїла, што просто скоро полисію. Так ся і стало. Тепер у ня голова блистит, ги кой яйця у коцура. А моя баба здуріла і нігде юй гроші діти, поїхала їх добровільно гадалці уддати. Я сердитий і хочу ся напити».

Баба Анця уважно слухала всю цю розповідь і раз лише її осінило:

«А на чому ота босорканя гадає, куме?» – спитала вона.

«Ко ї знає. На картах або на кавових джумарях. Того году моя Христина влюбилася в якогось хлопа з університета. Та они поїхали десь у Хустський район. Кажут, што там май много в області босоркань.  Там їм баба на павутині гадала. Моя дурна донька так ся опозорила. Стара юй уповіла, ож видит коло неї високого брюнета. А она любила низького блондіна. Но та кой учула про другого, так ся зрадовала, што попросила босорканю, най її павук утче на папірьови номер телефона того брюнета, оби чим май скоро ся з ним познакомити. Баба лем коло віска перстом покрутила», – плюнув зі злістю на підлогу кум.

Бабу наче струмом вдарило:

«А там главноє не много знати, а бути просто добрим психологом. Угадувати, што чилядникови треба! Там точних рекомендацій нико не дає! Главноє – много і непонятно говорити. І я так годна! Я ся родила для того. Із дєтсва тріпати язиком навчена. У мене на то талант! Буду і я гадалков! – почала вона роздумувати. – Помню, раз ми цімборка розказала, што юй босорканя за 200 гривню уповіла, што чоловік ізміняє юй. Я нараз подумала, што дурна, бо я би ото юй і задарь розказала. На свої очи виділам, як любаску в ресторан возив».

Але Цильо знову повернув стару у реальність.

«Та де ти дідо? Ти ми так і не отвітила», – повторив він запитання.

«Знаєш, куме. Ун тоже майже до босоркані був і она му приворот учинила», – усміхнулася стара.

«Ти про што?» – здивувався гість.

«Я про ото, што майже понюс якуїсь бабі свою фотографію і она го приворожила до дивана, бо лежит там цілими днями і телевізор позерає. Більше нич му не треба… іди до нього в комнату, там го найдеш».

На це додому повернулася невістка із свіжим номером газети «Неділя Закарпатські новини».

«Но што? – аж підстрибнула баба Анця. – Ти найшла нову роботу? У газетному кіоску пресу тепер продаєш?»

«Та де, – відповіла вона. – Газету я купила нам читати. Роботу міняти не буду. Там, куди м ходила ся устрайовати, мені предложили порчу знімати».

«Як? – не повірила стара своїм вухам. – Я тоже хочу!»

«Та де, мамко. Ліпше ото вам не треба. То в одному магазині дату просрочених товару перебивати треба. Я про таку порчу говорила. А ви про што подумали?»

«Я про што думаю, ото ти ся й не снило. Може я си тоже найду пудзаробіток добрий. І тебе у свою команду возьму. Хочеш, розкажу ти», – почала інтригувати баба.

«Правда, што хочу. Ану кажіть ми!» – із іскрами в очах усілася біля неї невістка.

«Но та слухай, дитинко, – почала стара озвучувати вголос ідеї. – Типир босоркані дуже модні. І в телевізорі їх указуют, всякі там битви екстрасенсу проводят, і в газетах про них пишут, і в Інтернеті тоже. Люди до них їздять, бо май вірят їм, як правітєльствови тай попови у церкви. Я тоже можу гадалков стати. Назву себе босорканя Еріка і буду чиляди судьбу розказувати.  Не задарь, канєшно, а за гроші. Буду гадати на молоці, на огурках, на пасулі, на парадичках, на шовдарьови… на чому треба, на тому й буду».

«А як ото, – здивувалася невістка. – Я про такоє нігда не чула. Де ви такий самоучітєль найшли? На якому сайті? На Ютубі відеоуроки позералисьте? Научите і мене?»

«Я сама си самоучітєль! – хитро посміхнулася баба Анця. – Позерай. У туй битві екстрасенсу оті босоркані як курям на сміх предсказуют. Я буду ліпше. Я ипна та розумна жона. Не буду ся прив’язовати ні до карт, ні до блюдят алюмінійових, ні до магічних шару. Коли што ми треба буде в хазяйстві, товди на ото і гадати буду. Кой захочу ковбаски, а клієнт позвонит ся записати на прийом, я му скажу, най із собов фотографію та палку ковбаси возьме, бо я на нюй гадаю. Кой син пива захоче, попрошу пива принести, кой тобі ся захоче золотоє кольцо мати, пропрошу новоє кольцо купити, кой дідо, сятивбися, і про нього мушу помнити, курицю-гриль або стейки свинячі попросит, уповім, най їх куплят, кой онучка піцу захоче їсти, попрошу клієнту італьянськоє блюдо з собов принести. Каждому буду гадати на тому, што на тот момент моя душа хотіти буде. Ти си лиш представ! І їди в нас буде все повний холодильник, і варити не треба буде, і садити, і грядки робити, і корову продаме, бо молоко в нас ріков потече, і гроши в нас повно буде, на курорт із тобов поїдеме. Я си цьицьки ще на три розміри увеличу може. Хоть они в мене й так такі великі, што мож ся ними, як шарфом, обв’язати, но айбо што… кой є з чого, мож іще май увеличити і пуд’язати їх тоже треба, бо они вже, ги рянди, повисли. Будут, як у Памели Андерсон. І дідо як увидит, нараз ся в нього друга молодость начне, усі желанія воскреснут, буде ня любити, як кой 20-гудній. І не лем ун один. І цвіт соску си зміню. Як ся ото зве? Татуаж. Один буде зелений, а другий синій. Ото так, для разнообразія. А гузицю ми вчинят оті пластичні хірурги, ги в Джулії Робертс. А солонину ми з черева всю гет уріжут. Там ї тулько, што било би натопити, ги з трьох пацят півторарічних. Тот жир, аж го удріжут, мож потопити та продати. Моє сало файноє, настояноє. Мож на ньому добре заробити. А ще ми губи батоксом усі накачают…              будут, як у афроамериканцю… Не знаю нашто ото, но так тепер чинят… Раз уже в ня такі були. Пилососилам без щітки, затягло їх, бо в телевізорі концерт Софії Ротару показували. Дуже ми ся любит ота співачка. Та я харила і юй пудспівовала. Пуднеслам си шланг до рота, як мікрофон… і губи ми затягло. Я ся так напудила, не зналам што чинити. Уд страху лем трясламся мінут двадцять п’ять. І лем дале ми прийшло в голову тот пилосос уключити. Но губи за тиждень утягнуті були. Позералам у дзеркало – і очам не вірилам, што там за чудо передо мнов стояло. Мені ся не полюбило. Не хочу такі накачані губи… ото не мускули. Я і натуральна файна… морщин у ня майже вобще ниє. Ліпше си машину куплю…. Із шофером!»

У невістки теж у очах заграли чортики. Їй дуже захотілося багато грошей мати:

«А я, мамко, як вам помагати буду?» – спитала вона.

«Ти будеш свічки продавати, як Миронова Ляля у церкви. А ще ти довірю главноє – через телефон закази принімати і мої фотографії у вароши всюди розвішувати. Учиниме плакати і напишеме на них: «Босорканя Анця»… Нєт, ліпше якоєсь езотичноє ім’я придумати си… Дульсінея чи Джозефіна. Нєт. Май добре буде так: «Босорканя Еріка – потомственна гадалка у 29-у поколінні передвіщає будущоє і помагає рішити всі проблеми». Вот так».

«Айбо по фотографії вас упознают, може поліція прийти… або ще хуже  – податкова. Оби ворожити, треба ся підприємцьом регістріровати і податки платити… як і проституткам скоро треба буде», – засмутилась невістка.

«Но та што. Я зароблю на оті податки. Зарегістріруюся, аж треба і буду чесно та добропорядочно усім давати і гадати!» – вирішила баба Анця і пішла подивитись, чи дід із кумом ще не напилися.

zakarpatpost.net

Коментування вимкнено