Як закарпатці в давні часи зцілювалися за допомогою знахарів, баїль, примівників

[Total: 0    Average: 0/5]

Василь КОРОЛЬ розповів про дивні та страшні лікувальні традиції наших предків 

Кажуть, що на Закарпатті немає села, де б не було босоркані. Є вони і в містах, тільки там їх звуть екстрасенсами. Не всі вони роблять зло і наводять страшні чари та забирають здоров’я в інших. Сьогодні ми поговоримо про народних цілителів – тих, що лікують людей.

Отже, у прес-центрі газети «Неділя Закарпатські новини» під час наших «Недільних бесід» етнограф, дослідник демонології  і народної магії Закарпаття Василь КОРОЛЬ розповів про дивовижні карпатські трави, народну медицину, замовляння на здоров’я та багато іншого.

– Досі кажуть: «Не заговорюй мені зуби». Що це значить? Чи дійсно на зуби читали замовляння?

– Загалом багато приказок у нашій мові походять від магічних дій наших предків, пов’язаних зі світоглядними віруваннями. Для прикладу, візьмемо вираз «Маю на тебе зуба». У основі фрази є те, що люди вірили в можливість нанесення певної шкоди через волосся, нігті, зуби, частини одягу  опонента, які були в наявності у того, хто хотів заподіяти лихо. Для цього робили спеціальну фігурку, що мала людську подобу, яку на Закарпатті називали тіп. Як мені розповідали, брали щось із одежі, бажано натільну сорочку, штани, потім з них крутили ляльку, схожу на людину, висотою десь півметра, її прив’язували на осику чи на тополю, читаючи спеціальне замовляння – і так на людину наводили негативний вплив, тобто, «потинали». Були варіанти, за словами інформаторів, коли ляльку ліпили з глини, її підвішували до димаря так само із замовлянням, наприклад, аби завадити одружитися, аби людина сохла, як сохне глина тощо. Або ще брали якусь тварину, скажімо, жабу, її нарікали ім’ям того, на кого хотіли навести зло, прив’язували до неї щось із тієї людини, наприклад, стрічку якусь, волосся, нитки, й могли жабу проколювати голками й підвішувати в комен. Таким чином така імітативна магія мала, як вірили закарпатці, дати бажаний негативний ефект.

Це ж стосується і вислову «не заговорюй мені зуби». Пов’язано це з тим, що існували способи лікування зубного болю за допомогою замовлянь. Баїля, примівниця, знахарка намовляла на людину наприклад слова: «Як не можуть зійтися риба з води, вовк із лісу, місяць із неба разом, так не може боліти зуб у такої-то людини». Таких текстів було багато.

Ще цікавий нюанс. Коли на хлопцеві помічають якусь нитку, кажуть, що біла чи чорна дівка за ним бігає. Це також пов’язано з магією. Була спеціально підготовлена нитка, для цього могли змію проколювати чи прошивати шкіру, а цю нитку чіпляли на одяг і казали: як змію боліло, так би серце того хлопця за дівчиною боліло. Таких паралелей насправді було дуже багато.  На цю тему можна багато говорити.

– Раніше не було лікарів, тому люди лікувалися народними методами. Які з них були найпопулярнішими на Закарпатті?

– Протягом усієї еволюції людства в основі медицини лежали народні методи лікування. Це – зцілення травами, різними мінералами, ліками тваринного походження, як правило – усілякі мазі. Про такі методи лікування сучасна медицина вже навіть не сперечається. Але раніше міфологічний світогляд людей був поєднаний із певними замовляннями, певними діями, певними, як нам зараз здається, несумісними речами. І це підсилювало віру людей в дієвість тих засобів. Тому практично донедавна і навіть зараз у деяких випадках при ряді захворювань звертаються до примівників, баїль, знахарок, які лікують недуги народними методами.

– Є такі хвороби, як ружа, які самі лікарі відсилають лікувати до бабок, навіть дають адресу. Невже прості жінки знають більше за дипломованих фахівців?

– Лікування таких захворювань як ружа, або бокорван (так називають нариви у західній частині Закарпаття) які, можливо, були пов’язані із простудними й вірусними захворюваннями, завжди було пов’язано з певними рослинами, як, наприклад, часник (це стосується бокорвана). А щодо ружі, то вона більшою мірою лікувалася магічними методами (наприклад, прикладали сире яйце, яке розбивали). Але, разом з тим, класичний варіант палення ружі – це червона матерія, лляне або конопляне повісмо, тобто волокна, що залишилися після обробітку рослин, які використовувалися на нитки, на одяг. Також брали крейду і сірники. Повісма спеціально крутили, як казали.ю на дев’ять «калачиків» або «кругів» і спалювали по одному, по три, в залежності від того, яка баїля. Таких замовлянь я зафіксував близько 20. Такий самий ритуал був поширений і в інших областях України, відрізнявся фактично дрібницями і самими замовляннями. Тексти замовлянь у знахарок були різні. Чому традиційна медицина радить іти до бабок – мені важко сказати, я можу судити лише як етнограф, дослідник світоглядних уявлень про цю хворобу. Можливо, тут варто врахувати фактор віри. Адже віра генерує в людях прихований потенціал і включає механізми самолікування. Дане питання актуальне навіть зараз.

– Чи обов’язково травникам, які лікували зіллям, було читати якісь тексти перед тим, як дати випити відвар людині? Нині фітотерапія вже є офіційним напрямком медицини, тож можна говорити про її ефективність.

– Трави були чи не єдиними доступним медичним засобом для наших предків. Ліки тоді не виготовлялися, аптек не було. Разом з тим, залежно від регіону Закарпаття (низинний район, передгір’я або високогір’я) регулювався навіть час збору лікарських рослин. Він міг бути на Трійцю, на Івана Купала, на Петра. Також варіювалося, які саме трави збирали. Звісно, тоді люди раціональні методи поєднували з ірраціональними, начиткою замовлянь. Часто певним рослинам чи їхнім духам-опікунам, які жили в тому просторі, приносили певні дари. Наприклад, гуцули вірили, що найкращий барвінок, який зривали на вінок молодій, ріс в городцях лісних (духів дівчат, жіночих демонічних персонажів). Тому їм, аби задобрити їх і взяти барвінок, приносили дари (приміром хліб), ніби в обмін за те, що люди брали трави і використовували їх. Подібне спостерігалося і при зборі цілющих рослин. При зборі трав намагалися не повністю вичищувати поляну чи ліс від певних трав, а брати по кілька штук і залишати, щоб було і на наступний рік.

Крім того, деякі трави збирали лише на світанку, а деякі взагалі – вдень позначали місце і приходили за ними вночі. Чим таємничішою була рослина, чим більше вона мала магічних властивостей, тим більше звужувався період її збору. Наприклад, папороть мала рости не в кінці городу, а десь в горах, за нею потрібно були вирушати в якусь подорож, пройти випробування і лише так сміливець міг здобути жадану рослину.

– З іншого боку, існувала порча, або пристріт, причина. Чи могла вона негативно вплинути на здоров’я людини?

– Так. Віра в те, що існують вроки, звуч (негатив, наведений очами), була дуже поширеною. Такі ефекти, як звуч, приписували босорканям, вовкунам, упирям, лісним, красним, ніби вони могли очами потинати людей. Тобто порча на Закарпатті називалася потином. Але потяти могли і прості люди, скажімо, дитина, яку мати два рази відлучала від грудей. Це коли мати вже перестала дитя годувати груддю, але оскільки воно дуже плакало, вона почала знову. От такі «завернуті» діти, за віруваннями людей, мали здатність врікати, коли виростали, мали недобрий погляд. Також вірили, що коли в церкви виносять чашу і треба опускати голову, та людина, яка дивиться на неї, може набути таких самих властивостей. Порча могла бути наведена з межі (стати не на те місце) або гробова (коли хтось помирав і людина за ним довго плакала, могла дуже швидко померти, тоді казали, що це – гробова потяла). Могли бути різні підклади – сміття із різними закрутками, волосся, те, що не мало бути біля порогу, біля воріт при вході у двір. Найбільше ті речі могли навести порчу, які були пов’язані з померлими.

-Чи використовували у обрядах для здоров’я стихії природи – вогонь, воду, землю?

-Ритуали з водою дуже поширені не лише серед  українців Карпат, але й загалом серед слов’ян. Особливо, якщо мова йде про воду, якою обмивали покійника. А таке поняття як обмити щось взагалі мало велике значення. Могли обмити, наприклад, церковні дзвони, дзвоники які вішають на худобу, аби та не заблукала,  інші речі і також навести на людину порчу.  Вважалося, що якщо наступити в таку воду, можна навіть померти. А її підливали під ворота, під поріг. Народні оповіді зберігають дуже багато випадків, коли навіть якісь родичі тих, хто підливав навіть коли йшли по тій дорозі і самі входили у той простір, де було наведено негативні чари, могли бути враженими хворобою. Або інший випадок. Діти одних любили дітей інших і пара вже хотіла побиратися, але мати були проти і навела порчу й при цьому загинула не та, на яку наводили, а їхня власна дитина. Тут можна згадати прислів’я: «Ко пуд кого ямку копле, сам до неї лопне».

Загалом існує поняття як магічна сила певної стихії. Як правило, основні функції води – очищення, омивання. Але нею можна було також  наводити красу (як казали на Гуцульщині – митіль) в поєднанні з певними рослинами, яким приписували чудодійні властивості.

Вогонь більшою мірою був відомий як охоронець. Хрестоматійний приклад стрибання через вогонь з охоронною метою. Аби не забрали молоко у корів, гуцули проводили певний обряд. Для цього розпалювали багаття, відкривали корові рот і мали тим світлом засвітити в нього. Крім того, використовували вугілля, вуглики від багаття, якими малювали різні хрести,  попіл теж відносили до охоронного атрибуту. У поєднанні воду і вогонь використовували для «гасіння вогню» при лікуванні вроків. Для цього у воду кидають 9 вугликів і читають спеціальне замовляння.

Що ж стосується землі, то, це могла бути як земля із цвинтаря, з могили, так і біла глина, з якої ліпили спеціальну фігурку людини. Тобто, спектр застосування стихій був великим.

-Чи обряди, які проводили для лікування дітей відрізнялися від тих, які робили над дорослими?

-Так, відрізнялися, але основна ціль була одна – вилікувати людину. Залежно від того, хто це робив, як, у який час, що це була за хвороба, різнилися і методи роботи. Могли застосуватися різні варіації. Навіть до таких неймовірних, для сучасної людини, як саджання на хлібну лопату.

Це пов’язано з вірою в те, що певні жіночі демонічні істоти, що походять від дівчат, які померли до одруження і не мали своїх дітей, могли нібито підмінити дитину і щоб її вилікувати, робили імітацію спалення дитини. При цьому розкладалося багаття, дитину клали на лопату і нібито палили підмінену дитину. Тоді демонічна істота, аби вберегти свою дитину, повертала батькам справжню і відбувалося символічне перетворення дитини нечитавої на таку, яка буде хороша, буде їсти і буде слухняною. В іншому варіанті такого обряду дев’ять вдовиць пряли за ніч нитку, ткали полотно і шили невеликий одяг для дитини, яку поміняли. Особисто я записував цей варіант обряду серед українців в Мараморошському повіті Румунії.

Або, наприклад, міг бути простий біль у животі, який називали золотником. Тоді або читали різні замовляння, подібні лікування також доповнювали масажем, або дитину малу, коли казали, що в неї ринзя, перевертали так, щоб шлунок став на свої місце… також у поєднанні із замовляннями. Відповідно, до дорослої людини такі прийоми застосувати просто фізично було важко. Дорослим поєднували масаж із замовляннями і читали : «Золотнику, золотнику, ти великий воєвнику… і далі».

Мало також значення, про яку саме хворобу йде мова. Якщо лікування не було нагальним, то для цього підбирали спеціально час.

Якщо, звісно, мова йшла не про потин. Коли потяло, потрібно було лікувати одразу, оскільки вважалося, що якщо людина в такому стані переспить ніч, потин у неї проросте, наче дерево, у кров, кістки, у весь організм. Це чітко простежується за замовляннями, коли потин виганяють. Тоді його перераховують  всюди, починаючи з голови, називаючи всі місця, де він міг би ще сховатися.

Якщо ж обряд був розтягнутий у часі, наприклад, потрібно було провести 3,9 чи 12 днів магічно лікувати, це в основному робилося увечері, коли заходило сонце. Це символізувало,що як сонце заходить, відходить кудись у незвіданий світ, разом із тим воно забирає хворобу. Й коли баїля примовляла на ту недугу, вона ніби з тим сонцем  відправляла її геть у ту далечінь, де «когути не допівають, де птахи не долітають, де пси не догавкують…»

– А чи вміли за допомогою магії лікувати алкоголіків?

– Алкогольна залежність – відносно недавнє явище на Закарпатті. Вона значно поширилася в нашому краї після війни Ференца Ракоці, який євреям на відкуп віддав корчми і довірив торгівлю алкогольними напоями. Тоді ця проблема почала проникати на Закарпаття. І в цей час податкові списки фіксують вагоме зростання корчм і відповідно відрахувань, тобто збільшення товарообігу. Але найбільше пити почали з приходом на Закарпаття радянської влади. Свій внесок у цю проблему зробили і дев’яності, які принесли зубожіння та розпач.

Раніше взагалі до людей, які вживали горілку, ставилися з презирством у селах, а більша частина населення області проживала саме в селах. І якщо людина хотіла бути якимось авторитетом, аби дочку засватав легінь із заможної родини чи щоб син одружився з дівчиною з хорошої файти, вона не могла дозволити собі пиячити, марнувати своє життя у шинку. Тому від пиятик максимально стримувалися. Можна було випити символічно по чарці-дві «помащеної» (горілка, в яку додавали трохи нерозведеного спирту), після чого розходилися всі додому. І поки той чоловік доходив додому в дальній кінець села, уже й тверезів.

Цікаво, що винахід горілки пов’язують із чортом, із нечистим, який під час її створення поєднав три крові – лисиці, вовка і свині. Тобто коли людина вип’є першу кров – починає хвалитися, як лисиця, коли випиває другу кров (вовчу) – починаються бійка, виполіскування сили, енергії, агресії, доведення того, хто головний, кого як треба поважати, а коли випиває третю кров (свині), то дивиться вже, де калюжа, щоб у неї вмоститися. Звичайно, народні примівники, знахарі, які завжди реагували на якісь хвороби,  аби підтримувати свій авторитет, виробили певні дії по відношенню до алкоголізму. Його ще, до речі, пов’язували з тим, що  корчмарі, щоб мати більше в клієнтів і щоб люди набирали більше горілки і закладали землю, корів та інше, брали горло з качки, проливали через нього горілку і примовляли: «Як качка не може без води, так і щоб такі-то люди не могли без горілки». Отже, пияцтво часто теж вважали поробленим. Тому знахарі, щоб побороти алкоголізм, коли п’яна людина засне, читали на неї спеціальні замовляння, в яких заклинали її, аби не пила. Були ще варіації, коли брали 9 гілок із різних дерев – для жінки жіночі (яблуня, верба, груша, черешня, слива), для чоловіка – чоловічі (бук, дуб, клен, ясен), із них робили віник, символічно обмітали ним людину і сміття пригрібали на гній, читаючи замовляння, що як такі-то гілки не будуть уже бачити сонця, щоб такий-то не бачив більше горілки чи вина.

– Про лікування бородавок народними способами досі ходять легенди, як і про їхню появу. Що можете розказати з цього приводу?

– Виникнення бородавок пов’язували з різним: із жабами, з тим, що людина бере до рук різні предмети, тож лікували їх теж по-різному. Існує цілий величезний пласт прийомів. Як правило, ритуали проводили тоді, коли місяць ішов на спад. Тоді виходили на подвір’я і читали замовляння, дивлячись на нього: «Як місяць сходить, маліє, так би і бородавки сходили». Крім того, рахували на тілі бородавки і в’язали спеціальні вузлики – за кількістю бородавок, читали також замовляння і спалювали по одному вузлику за вечір. Також шукали кісточку, якою дзьобали кожну бородавку й викидали. Або знаходили якусь ганчірку і нею витирали їх, могли до них доторкатися грошима (переважно копійками), й потім їх викидали, що було ніби відкупом, бо той, хто знаходив, забирав бородавки собі. Крім того, мили бородавки з тієї посудини, з якої п’ють воду кури. Перелік методів, аби від їх позбутися, справді дуже великий.

-Чи були якісь хвороби, які ворожки не бралися лікувати?

-Загалом надзвичайно рідко трапляються такі знахарки, які є універсалами. Як правило, вони, як і лікарі, діляться за спеціалізаціями. Хтось, скажімо, лікував ружу, у когось краще виходило лікувати золотник, ринзю. Тобто люди знали, із чим до кого потрібно йти. Були випадки, коли баїлі за лікування не бралися, якщо відчували серйозну порчу. Або навіть якщо лікували, читали замовляння і коли перераховували від чого може бути порча, на тому місці або мороз ішов по шкірі, або вона починала зівати, тобто їй щось не давало промовляти. Отже, могло бути таке, що їй ставало погано, бо частково хворобу перетягувала на себе(а щоб лікувати себе, існували окремі замовляння-обереги), тому в такому випадку могла відмовити людині продовжувати лікування.

-Яких тварин використовували в оздоровчій магії?

-Почну з того, що могли або використовувати тваринні жири, або саму тварину для перекладу на неї недуги. Наприклад, намовили на щось і дали з’їсти собаці. Утім терапії тваринами не існувало. Принаймні, я такого не фіксував.

– Спасибі за розмову! Успіхів вам у непростій, але цікавій справі. 

Марина АЛДОН, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net

Коментування вимкнено