Для чого на справді закарпатці ходять у церкву на Великдень: молитися чи ворожити
Зараз на Пасху до церкви йдуть навіть ті, хто не дотримується ніяких канонів. Великодня служба для сучасних закарпатців – це своєрідний спосіб трохи вирватися з віртуальної реальності, на людей подивитись і себе показати.
Звісно, дехто йде до храму, щоб помолитись, але не всі. Є й такі, хто йде до храму, щоб виконати певні ритуали. І це не якісь ворожки, а звичайні закарпатці, які просто є дуже забобонними.
Наприклад, злодії вірять, що коли з писанкою за пазухою вистояти службу, красти можна й далі. Протягом року поліція їх точно не зловить.
А щоб у хаті водилися гроші, до церкви треба йти всією сім’єю, а після служби – поквапитись додому. За повір’ям, якщо прийти раніше сусіда, то буде щастити, у домі буде достаток. Відтак ґаздиня має всіх домочадців нагодувати, а залишки паски накришити у годівниці птахам.
Хоча в деяких селах Закарпаття освяченою їжею, навпаки, забороняється годувати тварин. Крихти пасхального коржа, навіть шкірку з ковбаси, спалюють досі.
Також кажуть, що на Великодній ранок потрібно зустріти схід сонця, щоб протягом року всі біди обходили дім стороною.
Дівчата, щоб вийти заміж, повинні під час церковної служби сказати про себе: «Воскресіння Христове! Пошли мені нареченого холостого!». Цікаво, чому примовка звучить саме так, чому дівчата просять саме холостого, адже жонатий нареченим уже бути не може, лише коханцем, або, як кажуть у нас, любасом. Вдівець же – зовсім непоганий варіант, принаймні – він також вільний. Крім того, у окремих населених пунктах дівчата на виданні цілу пасхальну неділю носять за пазухою писанки, щоб таким чином «накликати женихів». Чому вони йдуть на яйця, як кіт на молоко – незрозуміло. Але це ще лояльні методи, існують у нашому краї й більш жорсткі. Наприклад, якщо хлопець не звертає уваги на молодицю, а вона має на нього якісь плани, то на Великдень пере два рушники і тієї води дає пити хлопцеві, запросивши його в гості, нібито поливатися. При цьому примовляє: «Так би наші серця злилися, як ісі два ручники переплелися».
