— Діду, якого фраса сидиш на пеци, ги клочка? Ти вже яйця помальовав?- сердито баба Анця глянула на старого, який про щось замріявся.
Наближається Великдень. Закарпатці активно готуються до свята. Кожен як вміє, як може, та як дозволяють йому фінанси.
— Но што, Анцьо, намалюєш ми на яйцьови свуй портрет? Такий, де ти ще молода, не така зморщена, як типир, де коса втя до гузиці, а не такий хвуст куций, як у нашого Тузіка, а цицькивтя ще упругі, не висят до колун, – із іскрами в очах дід почав згадувати молодість. – Я фотографію ти зараз найду у альбомі. Ти лем перемалюй.
— А ти што будеш, лодарю, робити? – сердито глянула баба на чоловіка.
— Поштарька ми нову газету принесла. Наша, любима. «Неділя Закарпатські новини» ся називат. Там стаття є дуже файна, про Москаля. Шкода, што поїхав гет уд нас. Я ти вголос читати буду.
— Аж про Москаля, та добре. Читай. Любитмися тот фаттю.
— Богаму того туй таку правду-матку рубав не давав нікому спуску! – аж підстибнув дід, щось прочитавши.
— Кому? Ти голосно читай, а не коментуй.
— Добре. Іду ти дам фотографію, обись мала чим ся заняти, я ляжу і буду читати, а ти ми яйця малюй.
Дід схопився і побіг у кімнату, приніс альбом і знову всівся читати.
— Кой нич не робити, то бігаш як хлоп, а кой тя штось попрошу коли хижі вчинити, та тягнешся як черепаха, – знову озвалася баба Анця, роздивляючись фотографії.
— То і ти добра. Колим біровав, добрий бувим, а як бобик здох, ти лем ня піляш, ги бензопіла.
—Но добре, не шипи як гусак. Бери газету та читай ми. Який ото чоловік файний, тот Москаль. А як просто з людьми говорит. І матюкатся много, айбо всім ся ото любит. Я тоже кой сердита, матюкаюся. Доведут деколи такі як ти, діду.
— Анцьо, пак ти ми яйця мальовати нині будеш? А краски, кстаті, купилась?
— Нєт. Я натуральним ся лем пользую – бураком, морквов, шалатов, цибульов… І ще беру свічку, оби яйця обпальовати та тряпку шерстяну, оби їх натирати.
— А мальовати чим будеш? Фломайстрами?
— Малфо ти стара! Писачком! Ото така маленька ботка спеціальна.
Баба принесла повну коробку пристосувань, перехрестилася, дідовою запальничкою запалила свічку і всілася біля діда.
— Но та ти ми сяк читаш? Сидиш си з газетов, як бись води в рот набрав, а я най чекаю.
Дід розгорнув «Неділю Закарпатські новини» і почав читати:
– Я з села. На Закарпатті, наприклад, кажуть – “Йди до гузиці”. Ж*па – це взято з російського діалекту. Це не українська мова. До мене багато приходить простих людей, цілі делегації, іноді вони мене так сильно доводять, але я себе стримую. По відношенню до простих людей ніхто від мене не чув матюкливого слова. По відношенню до Києва – так.
— Но позерай лем, – раптом перервала старого баба Анця, тримаючи в руках яйце. – А ун іще й думат, із ким ся матюкати, а з ким – нєт. Бери з нього приклад. А ти з панами сятий, ги Петро на образі, а зо мнов ся матюкаш ги з яковись послідньов курвов. Вот із кого ти приклад брати треба!
— А з жонов може ун ся тоже матюкат. Ото лем із чужими нєт. Хотя Супрунку як на всю державу обозвав!
— Ун всіх клав на місто. Хоть порядкував так… не дуже. Хоть і гойкав на них. Ко го знає, який буде новий губернатор і кого призначат. Хоть би порядного чулувіка. Може ліс нам посокотит, не даст рубати і дороги учинит, і туристу привезе. Вот зажиєме товди… Інтересно, чи новий голова області матюкатися буде… А ти на ня што усю жизнь гавкаш, ги цербер. Уже ми 50 году спукуйно жити не даєш. А типир ня просиш обим ти ще й яйця розмальована, – розсердилася баба Анця.
Дід закрив газету.
— Што пердиш і чухаш лисину. Правду ти кажу?
— Анцьо. Дай ми альбом. Я сам уберу фотографію.
— Бери. Айбо не перевертай пластинку.
Старий витягнув одну з фотографій і дав у руки бабі.
— Ісю ми намалюй. Туй ти файна. Із намальованими губами і не така товста, як типир. І ходилась товди, як лісова косуля, а як типир ги качка.
— Качка яйця несе. А на них мож мальовати. Так што не много говори. Знаєш, діду, я бим тя послала як Москаль. Айбо перед Пасков нікому не мож удказовати. Давай фотку. На якому ти яйцьови сись портет мальовати?
Дід встав і кудись пошкандибав. За кілька хвилин повернувся з коробкою з-під бабиного блендера. Простягнув її старій.
—Удкрий.
Баба Анця подивилась, а там… величезне страусине яйце.
— Удікідь у тя йсе? – аж перехопило подих у баби Анці.
— Умінявим за дві фляшки самогонки уд кума Ферія, – загадково посміхнувся старий.
— І коли устигись?
— Іще пу года тому. Державим спеціально до Великодня!
— Но та ти точно дуринь старий! Яйце мож було йзісти! А типир лем уверти! Було би яйишниці на всю вулицю. Што з ним типир чинити?
— Писанку ми на ньому намалюй! Я го для того й держав тулько. А яйишницю я йзім із курячих, – важко зітхнув дід знову розгортаючи свою улюблену газету.