Закарпатська жона-огинь: у 79 году – на шпагат!

[Total: 0    Average: 0/5]

Прочитала баба Анця в газеті «Неділя Закарпатські новини», яку син регулярно передплачує уже 15 років, що в Ужгороді проводиться набір на курси йоги, які буде проводити інструктор аж із Індії. Чула вона щось про це, але не дуже розуміла. Тож вирішила попросити онучку загуглити якусь інформацію, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

«Інструктор з йоги навчає врівноваженості, – почала читати онучка, але стара її зразу перебила.

«О! Есе мені  треба. Дідо каже, што дуже м нервозна, хоть ми нерви мало пудлічит. Што ще там пише?»

«Бабко, ото не дохтор, оби лічив. Пише, што учит духовних та фізичних практик…»

«Духовних? Ото майже як наш пуп у церкви. Майже тот інструктор старий челядник, із довгов сідов бородою і великим черевом».

«Є тут один такий на картинці, – уже онучка перебила бабу. – Лише без черева і файно виглядає. Садхгуру його звати. Недавно був даже  у Кийові. Ун тоже із Індії. Лем есе дуже крутий! Пише, ож ун йогін і містик, а не інструктор і не тренер.

«Ото, майже, як наш Епіфаній. А інструктори просто як попи», – зробила баба Анця свої висновки, усе ще нічого не розуміючи. А онучка продовжила:

«Дальше пише, вот што: «Він заснував «Фонд Іша» — благодійну організацію, яка проводить програми йоги по всьому світу. Просвітління до нього прийшло у віці 25 років».

«Сятивбися. А мені уже 79, а я ще досі не просвітліла. Хіба што посвітліла, тоєсть посіділа. Но ти мені найди, што туй йоги у вароши будут люди учити ліпше».

«Різні фізичні практики, що роблять тіло гнучким, пластичним і слухняним, комбінації усяких режимів – як силових, так і гнучкості, координації, реакції, балансу, роботи із диханням, мускулатури… та багато іншого».

«Йой, як розумно написали. Так што нич не понялам. Короче, научуся тепер на шпагат сідати. Вот діда удивлю! І не лише діда! Хоть кому очи на чоло улізут! Може си й любаса нового найду!  – задумалася стара. – Но дякую ти, дитинко. Іду ся і я запишу».

Внучка усміхнулася і вийшла з кімнати, а баба Анця поринула у роздуми.

«Індія! Ото горячі люди там живут! Може ще ся ота йога і Камасутров кончит! Пора мені наконєц собов ся серйозно заняти. Розтилам, ги корова, лем пашу дома, ги маржина, їсти варю всім та кушаю… та так накушаламся вже, што більше сто кіл набралам, ужем ширша, чим довша. Даже розміри моїх будюгови тяжко в магазині найти, а на вігані, кой ся зогну, усі гомбички розлітают у боки. Мушу черево затягати. А затягну черево, гузиря ся роздує, не у всі двері стає. Доста. Треба мати файну форму! Я што – рабиня Ізаура? Я – жона! Я маю не лем корову доїти і крумплі копати та на колінах стояти на керті, а й заніматися собов, своїм здоровльом, свойов красотов. А тот Садгуру май файний, ги муй дідо! Яка в нього кожа ги чоколада. Темна, руна, без морщин. Файний хлоп! А муй чорт лем пердит ночами на постели та храпит. Як ми всьо вже надоїло. А они там у Індії і на старості году енергійні. Знаю, што м’ясо не їдять. Завто й худі та гнучкі. А не ги я… Треба ми у маршрутці два сідєнія занімати. Й не лем мені, а многим нашим бабам. Мої сусідки уд чого файні та розумні будут? Што они чинят цілими днями? Сидять часами на лавици та кустки усім у селі миют. Хоть би ся в хащу ліпше прогуляли, уже би толк май великий був, ги кой уд того сидіня пустого. Лавиця розчинтана на шість людей, а на нюй сидять усього  три плетькашки з великими гузирями. А просвітління як они досягнут, кой даже я сяким образом жізні не досягла. Та і хворіють оті, ко не заніматся собов, лем по дохторах ходять і всі гроші там лишают, зароблені ними же та їхніми дітьми в Чехії».

Але солодкі думки баби раптом перебив дідо.

«Анцьо! Ти што сидиш, ги засватана. Пой якусь закуску налади. Кум Митро прийшов, самогонки вчора наварив, принюс покушати. Учини нам штось перекусити».

Стару аж перекривило.

«То тобі би лем жерти! Ти ся чимись уже наконєц полєзним займи. Я, наприклад, на йогу йду ся записувати».

Але старий її не слухав. Вийшов з кімнати і пішов до гостя.

Бурмочучи, баба Анця пішла робити бутерброди. А коли принесла, дід, уже перехиливши перші 50, згадав, що вона щось там про йогу говорила, і вирішив перепитати:

«На якого там йогу ти йдеш? Ото што зарядка якась? Та ти йди у керт – і така в тя гімнастика буде, што про йогу і думати не будеш»

«Бога ти милого! Аж не знаєш, та ліпше помовч», – різко відрізала баба.

Але в розмову втрутився кум. Він щось чув про йогу і вирішив продемонструвати знання:

«Ото містичноє штось. Там учат жун на 42-гу ногу 36-й розмір обуві надівати, а 6-ий розмір цьицьок втиснути у ліфчик 1-го розміра»

«Митре, ти што із дуба на їжака упав? – розсердилася стара. – Чувись дзвун, а не знаєш, де ун. Про цьиьцки ти вот што уповім. Там учат робити такі вправи, оби они не висіли до колін, як рянди в твойої Маріки, а оби стояли, ги в дівки».

Дід залився сміхом.

«Што ся шкіриш. І тобі би не помішало туди ся записати. Може би й тобі в дечому помогло… станеш назат легіньом. Буде в тя не лем погар на столі стояти»

Митро ж знову вклинився в розмову:

«Муй син тоже раз був на оту йогу. Уповіла му дівка-інструкторка, оби закинув ногу за голову. А ун ї не так поняв і завер не свою, а її ногу собі за шию. Она на нього так нарявкала, што ун бульше не пушов. А ще казав, што раз чув, як хлопець-інструктор прийшов до доктора, бо треба му було медичну книжку вчинити на роботу. І дохтор му каже, оби ногу зогнув. А тот го звідат: «У який бук згинати» представляєте? У них ся тіло хоть куди гне!»

Баба  слухала, слухала і не витримала:

«Чуєш, куме. А тобі май добре, ги деревляний ходити? Кой тя штось звідают, убертати не голову, а всьо тіло! Пак ти такий неповоротний, ги бись із камені утесаний був. А я на шпагат хочу сісти! Мені треба, оби в ня гузиря не ги запеченоє яблуко була, а упруга, ги у 18-річної дівки! Знаєш, што  мене май сильно чудує? У нас люди всю жизнь живут, жертвуют здоровльом, оби увчити діти, построїти май велику, ги в сусіда, хижу, купити май файну в селі машину, одітися ліпше, ги цімборашки… Короче, оби заробити гроші…  Дальше оті гроші тратят на ото, оби восстановити здоровля. При сьому всьому так сильно думают про будущоє, што забувают жити настоящим. У результаті ниє ні нинішнього, ні будушого, як люди жиют, так і умирают, в діти їм ся потом … на голову. А перед смертьов шкодуют, што і не жили».

«Та ти, Анцьо, філософ настоящий, – почав сміятися зі старої Митро. – Оби зняти напряженіє, я ти про йог анікдот наш закарпатський розкажу. Поїхав Пішта у Індію. Ходит по вулицях Делі, удівляєся з ушиткого. Раз лем пудходит до нього йог і просит: – Налий ми погар паленки. – З якого ото такого чуда, – каже Пішта, вухам своїм не повіривши. – Та ти ся не буй, я пити не буду, а фокус тобі лем укажу. Но налив му Пішта нашої доброї сливовиці. Йог втупився на паленку, позерат, позерат, позерат і раз лем – бах! Падає на бук.  Чилядь ся збігла, укликали дохтора. Тот го пообзерав і поклав му діагноз: алкогольноє отравлєніє.  Вернувся Пішта думу і бігом до Мигаля. Кричит му мало не з порога: – Мигалю! Налий ми погар паленки! Я ти фокус індійський укажу! Налив Мигаль паленки, Пішта втупився в погар. Позерат, позерат і раз лем – падає. Усі ся перепудили, укликали дохтора і ун му поклав діагноз: удавився слинов!»

Дід із кумом голосно розсміялися і перехилили ще по 50 зі словами: «Но будьме! За есе треба упити!»

А баба Анця лише рукою на них махнула і вийшла з кухні:

«Горбатого і груб не управит. Якоє їхало, такоє здибало. Уповіш ми, ко твуй цімор – і я уповім, ко ти. Єднакі обоє. Якоє там у них просветлєніє – у них потємненіє, яка йога! Їм би лем пудеци перевернути. Но та най си п’ют. Я йду ся ладити і їду у варош. У мене нова жизнь ся начинат!  Буду медітіровати і сідати на шпагат! Через пугода ніко ня в селі і не впознат, так помолодію!»

zakarpatpost.net

Коментування вимкнено