Чому спорт робить людину щасливішою і більш позитивною
Закарпатський фінтес-тренер розповіла, чому жінки найбільше переймаються сідницями та животом, чому сезонні схуднення неправильні і чому погані емоції притягають у життя тільки погане
Як стати витривалим? Як мати гарне тіло? А головне – як бути здоровим?
Ці питання хвилюють багатьох. І вирішити їх може кожен.
Тож сьогодні у прес-центрі газети «Неділя Закарпатські новини» під час наших «Недільних бесід» ми говорили з дівчиною, яка завжди в русі, для якої екстрим і спорт стали стилем життя, яка вміє долати лінь, навіть навчає цього інших.
Учасниця багатьох марафонів, підкорювачка гір, яка розуміється на тонкощах фітнесу Мирослава Беца поділилася секретами власного успіху та дала закарпатцям корисні поради для підтримання хорошого самопочуття.
– Ви – мандрівниця, яка практикує походи в гори. У той же час ви – закарпатка, тож відчуваєте гори душею. Як гадаєте, чому останнім часом у Карпатах губиться так багато туристів і на їхні пошуки потім витрачаються колосальні гроші?
– Зимові походи в гори – це ризиковано і небезпечно для будь-якої людини, як для підготовленої, так і ні. Тому, як на мене, походи краще починати влітку, бо зимові погодні умови непередбачувані. І якщо ми думаємо, що наші Карпати пологі, гарні, тендітні – це трохи не так. Насправді вони небезпечні на рівні з іншими гірськими масивами – Татрами, Альпами, навіть Гімалаями. Тобто кожна вершина приховує якусь небезпеку. Тому події, які трапились цієї зими (коли спочатку загубився один турист, потім ще декілька), свідчать про те, що перш ніж іти в гори, потрібно дуже ретельно готуватися, читати всі сайти погоди, слухати застереження і попередження рятувальників, прислухатися до думки гідів або інших більш компетентних осіб. Але в одному з випадків заблукав киянин, який справді був професіоналом, досвідчений, старший. Отже, іноді людський азарт, трохи нездорова переоцінка можливостей типу: «А я можу!», «А я це зроблю!» створюють перед нами випробування, в результаті яких ми й маємо такі ситуації. Тому без пропусків (при сходженні на вершину потрібно реєструватися у рятувальному пункті) йти нікуди не варто. Самому ходити в гори взагалі не можна, а взимку – тим більше. То – безглуздя, самогубство. Якщо ж іде група, керівник обов’язково повинен повідомити про похід рятувальну службу. Вирушати потрібно якомога раніше, а не в обід чи після обіду, щоб по дорозі застала темна ніч. У кожного індивідуально повинна бути з собою аптечка, засоби надання першої медичної допомоги. І, повторюся, погодні умови ми не контролюємо, тому їх враховувати слід неодмінно. Якщо вони несприятливі, краще перечекати. Наприклад, рятувальники Чорногірського хребта постійно скидують у соцмережі інформацію про погодні умови, навіть фото. За ними варто стежити всім, хто йде в Карпати.
– Спорт для вас чим є? Це – спосіб вдосконалення, робота, відпочинок чи щось інше?
– Ніколи не думала, що моє життя буде пов’язаним зі спортом. Якщо згадати дитинство, навчання ще в медичному коледжі, це був просто урок фізкультури, не більше. Потім поступово в глибині душі почала з’являтися якась любов до спорту і вже почала ходити на фітнес, задумуватися, аби в майбутньому стати інструктором, тренером, вступила на факультет «Здоров’я і фізичного виховання», щоб отримати освіту… і потроху почала в цій сфері працювати інструктором групових занять фітнесу, аеробіки. А власне біг, яким захоплююся зараз, в моєму житті з’явився несподівано. Коли я вступала до університету, потрібно було скласти іспит із фізичної підготовки, серед якої був біг на 100 і на 500 метрів. На той момент це для мене звучало фантастично. Тож кожен вечір на стадіоні тренувалася, а сестра з секундоміром в руці фіксувала час. Пробігала я ті 500 метрів і падала, казала, що більше не можу. Але пересилила себе, іспит склала. І з того моменту почала захоплюватися пробіжками, випробувати себе взимку, наприклад, аби пробігти 5 кілометрів. Пригадую лід, набережну, яка не завжди була нормально почищеною. Я бігла і думала, чи впаду, чи зможу втриматись на ногах. Але, слава Богу, все було добре. Потім мені спало на думку спробувати себе у півмарафонах. Перший був у Перечині. Потрібно було подолати відстань у 21 кілометр. А на той час найбільше я пробігала 7-10, максимум 12. Але поставила собі виклик, чи зможу, адже організм був не дуже підготовленим і я розуміла, що в будь-який момент він мені може сказати: «Стоп! Полежи. Відпочинь. І нікуди ти не побіжиш». Але я дистанцію пробігла і навіть успішно, отримала першу в житті медаль. Це мене так запалило, що через декілька місяців я вже в іншому півмарафоні взяла участь. І ця любов до бігу тягнеться до тепер. Я – не професійний спортсмен, не займаюся з тренером. Усе роблю особисто для себе. Але біг мене рятував від складних моментів, від стресів. У будь-якій незрозумілій ситуації я одягаю кросівки і йду бігати. Головне, аби біг був по відкритій місцевості, не на біговій доріжці в закритому приміщенні. Коли біжу, роздивляюся все навколо, бачу, який гарний світ – і заспокоююсь. Це дуже заряджає.
– Чому вас захопив екстрим? Любите небезпеку? Що найбільш екстремальне доводилося робити?
– Я переборола свій страх. Уперше спробувала екстрим на Івано-Франківщині. Це був роуп джампінг, коли людину мотузками прив’язують, вона розбігається і стрибає з висоти 15-20 метрів. Від цього перехоплює подих. І найбільш страшно тоді, коли однією ногою ще відчувається земля, а інша вже в повітрі. Потім, як маятник, я хиталася, відтак мене відняли нагору. Під час такого стрибка виробляється такий адреналін, що важко передати словами.
Інший екстрим, коли я вперше спробувала скелелазіння, це теж було незвичайно вражаюче. До цього душа лежить, але поки що надаю перевагу бігу.
Були також екстремальні забіги з перешкодами, наприклад в Оріховиці. Там теж був командний забіг, долати нам довелося 5 кілометрів із цілою смугою різних перешкод, скажімо, перелізти через сітку, носити дрова, перейти через річку , залізти в яму і виповзати з неї і багато інших. Після цього всього ми були мокрі та брудні, але все виконали. І мені це сподобалось.
– Ви займалися аеробікою, вас знають як тренера. Фітнес зараз дуже модний. Що дають людині такі заняття? Чи можна з їхньою допомогою скинути вагу? Яким має бути харчування?
– Харчування дуже важливе. На тренуваннях я своїх дівчат налаштовую так, що від їхнього харчування залежить 70 відсотків результату. Тренування – тільки 30! Тому якщо людина серйозно вирішила зайнятися собою, скинути кілька зайвих кілограмів, до цього потрібно підходити свідомо і комплексно. Це – харчування, тренування і додаткові процедури: чи обгортування, чи масаж, чи обтирання, або ще щось.
Якщо просто людина приходить і каже: «У мене живіт. Треба його прибрати», я відповідаю, що наш організм – це цілісна система і ми не в змозі на нього впливати точково: з одного місця забрати і в інше додати. Тому треба працювати над усім своїм тілом, використовувати різні вправи на різні групи м’язів. Крім того, потрібна корекція раціону. Лише так можна досягти бажаного результату. І це все має відбуватися не протягом місяця чи двох, а постійно. Бо дехто думає, що прийшла весна і треба встати, як ведмідь із зимової сплячки, скинути кілька кілограмів. Та на зиму припиняти фізичну активність не можна. Бо відновлювати організм сезонно, як на мене, безглуздо. Звичка тренуватися має бути також постійною, як чистити зуби. Чистоту у тілі не можна наводити на один раз, там має бути чисто завжди! Простіше ж навести лад і підтримувати порядок, ніж запустити і щоразу все починати спочатку. Як ми ставимося до організму зараз, так нам «аукнеться» через декілька років.
– Чи є якась частина тіла, над якою потрібно працювати найдовше? Що робити з животом?
– Можна просто робити більше додаткових вправ для живота. Він справді найчастіше непокоїть жінок. Але немає такого, щоб проводити вправи тільки для живота, наприклад, качати лише прес – і він зникне. Дуже хорошими є дихальні вправи, які сприяють зміцненню м’язів живота. Їх рекомендують робити вранці натще щодня. Якщо брати інші частини тіла (ноги, сідниці), можна також проводити додаткові вправи. Але, повторюю, вони не мають бути спрямовані лише на одну ділянку тіла, бо та ділянка, яка нам не сподобалась першою, пророблятиметься найдовше навіть при комплексному підході. Звісно, у кожного своя найслабша зона, але розробляти потрібно все одно всі м’язи. Наш організм не можна розібрати на частини, бо посилюючи кровообіг на одній ділянці, ми посилюємо крововіддачу на іншу.
– А що жінкам найбільше хочеться прокачати?
– Сідниці і прес.
– За фахом ви медик, за покликом душі – спортсменка. Які поради для здоров’я можете дати закарпатцям?
– Перше. Я би рекомендувала всім жити активно, жити не лише в соцмережах. Зараз такий період, що ми дійсно заклопотані, багато роботи, але треба виходити на свіже повітря, на прогулянки, на пробіжки, спілкуватися з людьми, зі своїми рідними, дітьми, друзями, колегами.
Друге. Відпочинок має бути активним. Приходять вихідні, коли така чудова погода, не сидіть вдома, хоча завадою не має бути ні дощ, ні сніг, ні мороз. Зараз весна, все розквітає. Для чого ж сидіти перед телевізором чи за комп’ютером, коли довкола світ прекрасніший? В Ужгороді є багато місць, куди можна піти, можна кудись поїхати. А сімейний відпочинок – це взагалі найкращий варіант. У нас є можливість зараз поїхати відпочивати навіть кудись недалеко в Європу.
Третє. Раджу менше звертати уваги на неприємності, наприклад, про новини з негативним контекстом. Це більш психологічний настрой, але він також важливий. Погані емоції притягають у життя тільки погане. Як на мене, на все треба дивитися більш позитивно, тоді життя стане кращим. Позитив можна знайти навіть у негативі, або просто сприймати усе як є. Головне – цього хотіти.
– Розкажіть трохи про себе. Які маєте хобі? Як проводите вільний час, куди подорожуєте?
– Хобі – це передусім біг, а також моя робота, що приносить задоволення, фітнес, питання здоров’я загалом. Взимку люблю моржувати, влітку – подорожувати в гори, за кордон. Що стосується улюбленої страви, то на кухні я люблю проводити дуже мало часу, мені його катастрофічно не вистачає. Тому всі страви готую так, аби це було з мінімальними часовими затратами. Якщо маю в холодильнику сир, яблука, банан, сухофрукти, змішую їх, ставлю в духовку і роблю запіканку. З’їсти її можна з йогуртом, кефіром, молоком – і це для мене буде чудовим сніданком або вечерею. Так і з іншими продуктами. В людях я ціную простоту, відвертість, вихованість, відкритість до інших, а також активність.
– Спасибі за розмову! Успіхів вам і нових досягнень!
Марина АЛДОН, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net
