Закарпатку повела за собою дитина. Коли вона дізналася, хто це, у неї був шок
Я дуже любила приїжджати до бабусі. Навіть коли вже вчилася в університеті. Бабуся жила в селі. В них там як було? Село, а потім – ліс. А потім – інше село. А потім – знову ліс. А далі – знову село, пише популярна на Закарпатті газета «ПОРАДИ».
І ось одного разу я приїхала в місто останньою електричкою. Автобус у село до бабусі ще мав їхати. Тому я й не хвилювалася.
Але сталося так, що в дорозі автобус зламався. Всього за кілька кілометрів від села. Пасажирів було тільки троє. Якась бабуся, якась дівчина і я. Шофер сказав, що викличе нам таксі.
Але таксі й не треба було нікому. Бабуся та дівчина якраз мали виходити на зупинці – метрів за тридцять. А я теж сказала, що впораюсь. Мені до бабусі треба було йти, може, метрів сімсот. Кілометра точно не було. Хіба що треба було проминути лісок. Та й не лісок це був. А тільки кількасот дерев.
Шофер із полегшенням зітхнув. І ми розійшлися. Я вже уявляла, як бабуся буде поїти мене чаєм. Бо надворі було холодно – все-таки жовтень.
Але раптом із кущів на мене посунули троє чоловіків. Вони вже були добряче напідпитку. І, здається, не місцеві. По вимові чути. Раптом згадала чиїсь плітки про те, що в селі орудує шайка бандитів, яка обкрадає хати. Адже із села багато людей виїхало на заробітки. Декотрі хати взагалі стояли без господарів.
Бандити почали мене тягнути в кущі. Один затулив мені рота рукою, я ледь встигла подумати:
– Боже, пошли своїх ангелів, захисти мене!
І тут побачила, що із лісу йде маленький хлопчик. Такий маленький, що ледь уміє ходити. Каже, що він Павлик. І щоб я йшла з ним разом. І простягає мені своє рученя. Ще й так щасливо посміхається – так, як це вміють робити одні тільки діти.
Я зрозуміла, що цього хлопчика бачать і ці негідники. Я одразу застогнала, бо мені здалося, що покидьки зараз вб’ють дитину, яка випадково стала свідком злочину.
– Воно, бідне, загубилося, десь його мама з татом шукають – не дошукаються, – подумала я.
Але мале взяло мене за руку і повело за собою. А бандюги навіть слова мені не сказали – стояли так, ніби їм заціпило.
Малий вивів мене знову на дорогу. А коли ми підійшли до самого будинку моєї бабусі, він сказав, що його чекає мама Оксана і він мусить іти. Не встигла я запропонувати провести його додому, як малий зник.
Я дуже обережно розказала бабусі про історію з лісом. Не казала, що мене хотіли там згвалтувати, а сказала, ніби бачила якісь тіні в лісі. Але про Павлика розповіла всю правду. А бабуся сплеснула руками.
І розповіла, що тиждень тому в селі померла молода жінка – звали її Оксаною. Перед тим вона втратила дитину. Хлопчику був десь рочок, коли той помер – від запалення легенів. А в матері знайшли рак.
Вночі я довго не могла заснути. Он який незбагненний і могутній Бог. Він послав мені такого маленького янгола, який захистив мене від кремезних нападників. А потім пішов обійняти свою померлу маму і втішити її.
Оксана ЧИЖМАР, газета «ПОРАДИ», ексклюзивно для zakarpatpost.net
