Ми ніколи раніше не знали, що в нашого брата Івана десь у далекому Сибіру є дитина. Як не знали ми і про те, що він регулярно надсилав цій дитині гроші. Про це він на п’яну лавку якось обмовився своєму другові
Але шила у мішку не втаїш. Василь все життя ходив на заробітки. Із тою Настею він познайомився на якомусь вокзалі. А потім вона запросила його до себе додому. Василь тоді був ще не одружений. Ну то й переспали вони кілька разів.
А потім Василь потягнувся на заробітки і пообіцяв Насті колись одружитися – ну, тоді, коли назбирає на житло. Але сталося так, що згодом в своєму рідному селі він знайшов собі іншу наречену. То невдовзі і зіграли весілля. А згодом у Василя народився син. Тобто все було – як у людей.
Тільки через 20 років обмовився Василь про те, що має дитину, своєму найкращому другові Степанові. А той, коли напився, вибовтав все це своїй жінці. І ось уже усе село знало, що у Василя є дорослий син. Жінка ледь не на розлучення подає. Батьки Василя картають. Ну а він ледь не на колінах просить у всіх прощення.
Як то кажуть, милі вдень поб’ються, а вночі й помиряться. То потроху дружина і простила Василеві цей гріх. Все ж таки він не залишив свою сім’ю. І все, що тільки можливо, робив для своїх дітей. Тому через деякий час усе увійшло у свою колію. Василь – на заробітках, а його жінка у цей час газдівство на собі вдома тримає. І так було чи не в кожному дворі в цьому селі.
Але якось трапилися хлопцям великі заробітки в Росії. Треба було у тайзі рубати ліс. Заробітки були такі шалені, що хлопці не могли відмовитися. Потягнули вони із собою і Василя. До суворих умов їм було не звикати. Адже у своїх заробітчанських «турах» вони мали не Бог знає який добрий побут.
Поїхав Василь. А коли опинився на місці, то зрозумів щодо рідного села його колишньої дівчини – рукою подати. І дуже йому хотілося побачити свого уже дорослого сина. Обійняти його, подивитися йому в очі.
Якось на вихідні він сам – без хлопців – подався у те село. Але так і не наважився одразу переступити поріг хати тієї, яку він колись кинув із дитиною. Тому обережно став про неї розпитувати місцевих. Де найкраще можна дізнатися про всі на світі новини, як не у місцевому генделику? Тож Василь став пригощати тутешніх хлопців і вивідувати у них усе про свою Настю.
От вони йому йому і стали розповідали, що в Насті двоє дівчат. Причому від різних чоловіків.
– А син її зараз де? – спантеличено запитав Василь.
– Який син? Та кажу тобі, що в неї двоє дівчат! Не було в неї ніколи ніякого сина! – почали кепкувати із Василя його нові приятелі.
– Як це не було? – подумав Василь. – А кому я тоді аліменти платив? Ого яка кмітлива жіночка! Ось чому вона не хотіла подавати на аліменти офіційно. А ще ж йому якісь дитячі фоточки переслала. Хто знає, чиї це були фотографії. Ну й осоромився ти, Василю, зі своєю довірливістю! Та ще й власне особисте життя мало не зруйнував!
Та всього цього монологу у генделику Василь не проголосив. Бо тоді вже його тут і справді всі засміють!
А згодом у генделик почали заходити жінки. Бо це була одночасно і продуктова крамниця. Василь на них не зважав – усе не міг заспокоїтися, як це його так обвели навколо пальця. Але раптом промайнуло дуже знайоме обличчя. Боже! Це ж вона, Настя! Чомусь дуже постаріла. Але це й зрозуміло, бо тут життя – суворе. Тільки зелені очі залишилася від тої молодої Насті, в яку він так колись закохався.
А Настя теж раптом зустрілася з ним поглядом. Але не видала себе. Вдала, що не помітила. А коли й помітила, то не впізнала. Хлопці стали підморгування Василеві – це ж прийшла твоя знайома! Але Василь прокидався, що йому байдуже.
Настя вийшла з гордо підведеною головою. Але в її постаті все одно відчувалася величезна напруга. Ну а хлопці дуже хотіли продовження цієї історії.
– Чого ж ти не підійшов до неї? Та не поцікавився, як вона живе? – підморгували вони.
– Та це не та Настя! – з удаваною байдужістю промовив Іван. – Це якась інша жінка. Десь вона в іншому селі живе – я помилився, хлопці.
Чоловіки зітхнули і перестали виявляти до нього цікавість. Потроху всі розійшлися. Сенсації не вийшло. А в селі така нудьга, що всім дуже хотілося якоїсь цікавої інтриги. Поїхав із села і Василь.
До Насті Іван не заходив. Навіщо? Що вона йому нового скаже? Зараз він і сам усе зрозумів.
Тетяна БОЧКО, газета «ПОРАДИ», ексклюзивно для zakarpatpost.net