Для кого на 9 травня чиновники розігрують спектаклі?

[Total: 0    Average: 0/5]

9 травня змінило назву із Дня Перемоги на День пам’яті та примирення. Але чи від цього щось змінилося? Чи формат події став іншим?

Та й чи свято це взагалі… але ж звідусіль лунає, що свято!

Насправді яким святом може бути війна? Навіть її закінчення! Адже скільки родин втратили в ній годувальників, рідних та близьких! Для чого називати святом те, що викликає сумні спогади?!

Крім того, часто називають себе фронтовиками і ті, хто просто жив у ті часи. Ну який ветеран може бути у 74 роки?  Та ж він лише народився у 1945-му, коли все закінчилося. Не брав же він у руки автомат немовлям, не стріляв, сидячи у візочку!

Загалом формат нинішньої події зовсім не такий, яким би мав бути.

Його насадила радянська влада, яка після війни повністю утвердилася в нашому краї. І не тільки!

Адже аналогічно святкують і в інших областях, і в тій же Росії, з якою ми нині ведемо вже іншу війну і яка вважає себе переможницею у Другій світовій. Хоча насправді на передовій завжди були представники інших народів, але про це не будемо, бо це – окрема і об’ємна тема.

Тож як вшановують ветеранів сьогодні? Каша, солдатські 50 грам і квітка. Вони лише на це заслужили? Чому їм не дадуть краще гроші? Адже пенсії зараз дійсно мізерні, а за 10 тисяч у конверті, для прикладу, той старенький  може собі купити те, в чому справді має потребу… і квіти, і свічки, щоб запалити їх на знак пам’яті тих, хто загинув у ті часи.

Якщо хтось хоче дати дідусю чи бабусі квітку – будь ласка. Але крім неї має бути щось таке, що людині згодиться завтра, післязавтра, через місяць. Квітка ж зів’яне…

Тому для кого насправді проводяться  урочистості на 9 травня? Вшанування стареньких – це лише привід зібратися, показати себе… привід для чиновників різного розливу… по всій державі. Адже поруч багато журналістів і їх покажуть на екранах, про них напишуть, що які вони добрі, бо дали гвоздику бабусі чи дідусю! Або навіть фото з літньою людиною вже свідчитиме про те, що цей (немає значення конкретно прізвище) керівник який уважний, чуйний і людяний!

Дуже сильним і актуальним став допис у соцмережі facebook Івана Белецького:
«Ми збоку охороняли дійство. Між простими відвідувачами більш помітно пройшли спочатку діючі, а потім і колишні чиновники. Деякі з прапороносною підтримкою.
Фотографи, журналісти.
Чимало блискучих німецьких авто чекали на своїх власників під “Пагорбом Слави”.
В цей час, з двору, що поряд з входом до кладовища-меморіалу, вийшов старенький охайно одягнений дід. В руках була затерта сумка для продуктів.
Привітавшись, питаю в нього:
«Чому не берете участі? Судячи з вашого віку, війну роками мали пережити». «Я 1925 року народження….Бачив війну…Це страшно…З горем треба боротись, а не піаритись на ньому» – сказав дід, і опираючись на палицю пішки пішов через натовп в бік міста.
Пам’ятати мусимо. Але, і в його словах багато правди…»

Тож для кого розігруються всі ці політично-рекламні спектаклі? Для живих чи для мертвих? А, може, навіть для ще ненароджених? Виходить, що 9 травня є справжнім святом, власне, для чиновників…

Чому вдаваний патріотизм проявляється у керівництва лише у період перебування на високих посадах, у інші ж роки колишніх сільських, міських голів, депутатів та іншого екс-начальства різного рівня на таких заходах не видно. Та й найчастіше на всякі державні заходи йдуть ті, кого зганяють туди добровільно-примусово, представники бюджетної сфери. Простих людей там небагато. А чому керівництво веде на святах довгі палкі промови і слово тим же ветеранам дається рідко, або не дається взагалі?

Та й чому, до речі, в цей день також не вшановувати всіх тих, хто загинув від сталінських репресій. Їм відведено інший день, але такого масового вшанування немає і не було ніколи. Чомусь смерть жертв політичних режимів нині ніхто не перетворює на масові  акції з лампадками?

Відомо ж, що втрата когось є справжнім болем лише для близьких… саме для тих, хто причетний до події, а не для тих, хто показово іде до пам’ятника з вінком.

Загалом час задуматись над святкуваннями… Адже Україні 28 років… а всі державні свята у нас досі відзначаються по-радянському!

Марина АЛДОН, zakarpatpost.net

Коментування вимкнено