Перемога чи день пам’яті? Що святкуємо, закарпатці?

Моїм здивуванню і обуренню немає меж. Невже українці дозволять святкувати на одному з центральних телеканалів день перемоги 9 травня? – пише газета «Неділя Закарпатські новини».

Та це ж московська пропаганда чистої води! Та це ж елемент гібридної війни! Невже нашим можновладцям незрозуміло, що святкувати перемогу в Україні ще зарано. Бо ми ще не перемогли путінську гідру, що пожирає наш Донбас і вбиває цвіт нашої нації. А перемога над фашизмом у другій світовій – яке то свято для нас? Хто переміг той фашизм? Хіба не ще небезпечніший режим для нашої нації, ніж фашисти? Хіба не росіяни перетворили мій народ на безхребетних совків та жебраків? Хіба не оглядалися ми із заздрістю на закордон усі роки життя в Радянському Союзі? Хоча, правду кажучи, навіть самі собі боялися зізнатися в тому, бо з самого нашого  народження пропаганда нас переконала, що найкраще жити в Радянському Союзі. Як у анекдоті. І ми вірили. Вірили щиро, мріючи так само щиро про американські джинси, французькі парфуми, італійське взуття, німецьку машину…

Перемогу у Другій світовій війні отримала російська імперія, яка окупувала ряд країн та утвердила своє панування на значній частині Європи та, згодом, і Азії. Отже, московські чи промосковські власники та ведучі телеканалу «Інтер» пропонують нам святкувати окупацію нашої землі комуністичним російським режимом разом із загарбниками. Чи як розуміти слова реклами: наша спільна перемога? Ми будемо святкувати перемогу над нами? Невже ми такі тупі і недалекоглядні? Чи наша влада така безхребетна, що дозволить москалям танцювати на кістках наших воїнів, які захищали Батьківщину і від німців, і від москалів?

За різними даними, в УПА воювали близько 250 тисяч воїнів. Це були свідомі лицарі, які стали на захист своєї землі, які в надзвичайно важких умовах боронили своїх рідних, мову, віру, гідність та мріяли про власну державу. Це була армія, досвід ведення бойових дій якої вивчають у всьому світі. Вони знали, за що воюють, вони вірили в перемогу, вони сподівалися на підтримку міжнародної спільноти. Але були затиснуті світовими лещатами і розчавлені, хоча окремі підрозділи трималися аж до 1956 року. Майже всі наші герої загинули у нерівних боях із ворогом, а хто вижив – був закатованим у концтаборах ГУЛАГу. І у першу чергу гинули наші хлопці від рук московських загарбників, які вже тоді вели таку пропагандистську роботу, що більшість цивілізованого світу воліла не втручатися у так звані внутрішні справи «совіцького» союзу.

А тепер уявімо собі, що ми святкуємо спільно з москалями перемогу 1658 року у битві під Конотопом, де наше славне військо під проводом Гетьмана Івана Виговського розгромило 150-тисячну елітну московську армію. Чи перемогу на горі Маківці, чи перемогу у Гурбах, де відбувся найбільший бій воїнів УПА проти радянських окупантів… Уявляєте? Було б гарно! У концертному залі Останкіно йде концерт і ведучий оголошує: перемога українців під Конотопом – це наша спільна перемога! Українські козаки у союзі з татарами знищили московське військо на українській землі, але це була наша спільна перемога! Абсурд – скажете ви. А святкування окупації наших земель радянською армією є не такий самий абсурд?

Мені здається, що не тільки цей концерт треба заборонити транслювати на наших екранах, але і канал «Інтер» потрібно закрити як ворожий, як такий, що веде загарбницьку війну проти України в інформаційному просторі.

І ще кілька слів про Другу світову війну. Коли радянська армія ступила своїм брудним чоботом на нашу землю (потім нас учили, що нас визволили), то усіх чоловіків від 16 до 60 років забирали до війська. Найбільш красномовно ілюструє так звану «спільну перемогу» бій за Київ. До чергової річниці жовтневого перевороту столицю України Сталін наказав узяти будь-якою ціною. «Ми за ценой нє постоім…» – ця пісня, безперечно, буде звучати на тому концерті на «Інтері». Але пригадаймо, яка то була ціна? І чиїми життями платили?

Чоловіків-українців, які були під німецькою окупацією, мобілізували і відправляли в бій без підготовки. Зброї не давали. І наказ був такий – «Тепер своєю кров’ю змивайте вину перед Батьківщиною!». Таким чином близько мільйона наших людей загинуло. Більшість потонули в Дніпрі. Бо Жуков, який керував операцією, сказав тоді уже загальновідому фразу: «Чим більше українців ми потопимо у Дніпрі, тим менше потім треба буде відправляти у Сибір!» Але радянська пропаганда зробила з Жукова героя. Як, до речі, і зі Сталіна.

І тепер та орда хоче святкувати спільну перемогу, а наші урядовці їм (кажуть, що за великі гроші)підтакують. Уже кілька інцидентів було з тим клятим каналом, уже кілька разів його намагалися закрити, але… Віз, як то кажуть, і нині там. І не просто віз. Я б сказав, що це віз, запряжений троянськими кіньми.

Офіційно ж 9 травня у нас іменується Днем пам’яті та примирення. Звісно, пам’ятати про всі злочини окупантів на нашій землі потрібно. А тих злочинів ой як багато. Їх потрібно класифікувати як злочини проти людства. Бо геноцид українського народу проводився планово і постійно. І голодомори, і нищення еліти нації, і… Та не буду перераховувати – усе це є у вільному доступі. Усі можуть почитати.

Пам’ятати треба. Але чи треба миритися? Чи треба пробачати окупантові, який уже загарбав наш Крим та Донбас? Який і нині убиває наших захисників – наших Героїв. Думаю, що не треба. І дозволяти їм насміхатися над нацією теж не треба дозволяти. Хай собі святкують у своїй «рашці»!

І ще кілька слів хочу сказати про наше рідне Закарпаття. Звісно, ми не так довго були під московською окупацією. Звісно, голодоморів у нас не було. Але хіба ми маємо пишатися безплатною викривленою освітою, яку багато хто отримав у ті часи? Хіба ми можемо пишатися тією невиліковно хворою безплатною медициною, яку ми отримали у спадок і ніяк не можемо дати собі з нею ради? Чи чим ми можемо пишатися? Тим, що нас розкуркурили, що забрали землю і все нажите багатьма поколіннями добро? Що змусили їздити на заробітки? Що знищили народні традиції? Що вогнем витравили у душах віру в Бога?…

Наші найближчі сусіди живуть у мирі та достатку. І ми б так жили, якби не дозволяли всяким зайдам, всяким комунякам та регіоналам, яничарам та опоблокам сидіти на наших шиях та пити нашу кров. Геть від москви! Захистимося від агресивної пропаганди московських та промосковських телеканалів. Бо має бути «в своїй хаті своя правда і сила, і воля!». І свої перемоги! І свої телеканали.

Василь КУЗАН, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net