Біґбородовий День Матері по-закарпатськи

[Total: 0    Average: 0/5]

Про біґбородовий День Матері написав на свооїй сторінці у соцмережі ужгородець Михайло Мейсарош.

Тест подаємо без змін.

Ніколи, ниґда шуга мої батьки Ілона Мейсарош (1945, Мукачево – 2015, Ужгород) і Володимир Фединишинець (1943, Репинний, Міжгірщина – 2018, Ужгород) не думали, що колись дивитимуться на мене з біґборда. І водночас з небес. А тим паче мої бабка й дідо Бланка Подолчак-Мейсарош (1920, Нижнє Селище, Хустщина – 2008, Тоалмаш, Угорщина) й Іштван Мейсарош (1913, Унґвар – 1979, Ужгород). А тим пачіше мої прапрабабка й прапрадідо Амалія Коллар-Мейсарош і Карой Мейсарош (1821, Гойдудорог, Угорщина – 1890, Завадка, Словаччина). Та я і сам донедавна про таке навіть не здогадувався. Хоча… Але коли в квітні на біґборді на вулиці Капушанській, у трьох-чотирьох кроках від якого моя мама ступила у вічність, я побачив славнозвісний заклик «Думай», то прочитав його на підсвідомо свідомому рівні як «Дій». І наприкінці квітня я вирішив діяти. Ясна річ, провідним стимулом стала моя любов до матері. Наразі її результат – двосторонній біґборд, який оригінально увіковічує шістьох моїх предків. Точніше сімох. Приємно усвідомлювати, навіть пишаюся самим собою, що автором задуму й макетів є стовідсотково я. Ловлю душевний кайф і від того, що постери чорно-білі. Це ж надзвичайно стильно, це ж контрастно колоритно, це ж драйвове ретро. Адже коли все навколо вже біґбордово кольорове, солодкаво яскраве, то я принципово й уперто озирнувся, повернувся, пірнув у 20 століття, в якому превалювала чорно-біла фотографія.

ПЕРША СТОРОНА, ЯКА МОЖЕ БУТИ Й ДРУГОЮ
Фото батьків – до болю знакове. І реально мистецьке. На оригіналі подобенки на звороті стоїть дата – 23 травня 1964 року, тобто це за два місяці до їхнього весілля. До того ж рівно через 51 рік – 23 травня 2015-го – у мами на тротуарі вулиці Капушанської зупинилося серце. Кардіостимуляторне серце. Мама померла в мене на руках. Накрапав дощ. А звідки метафоричні рядки «Карпати мої казкові, я – вічна ваша аспірантка…»? Наприкінці 70-х років мама навчалася в аспірантурі й писала кандидатську дисертацію «Казкові імена Карпат». Згодом під впливом свого одержимого літературою чоловіка Володимира стала й на поетичний шлях. Вважаю, що вірш «Карпати мої казкові…» – один із фундаментальних в її творчости. Тому його першими двома рядками я й представив мамину творчість на біґборді. До того ж вони будуть викарбувані й на її надмогильній плиті на Барвінкоші. Так ми з батьком вирішили десь три роки тому. А звідки рядок «Любов моя – нетлінна…»? Зі шедеврального однойменного восьмивірша репинця. Ці всеохоплюючі слова мають скрашувати місце батькового барвінкоського спочинку. До речі, восьмивіршова спадщина батька налічує 700 едельвейсів. Айно, майже всі увійшли до збірки «Едельвейси», яка побачила світ 1991 року. Зліва від фотки батьків – родинна реліквія, себто старовинний годинник, який колись належав подружжю Карою Мейсарошу та Ілоні Кощак. Карой Мейсарош – це син першого історика Ужгорода Кароя Мейсароша, котрий зображений, мовити б, прозоро між фоткою батьків і годинником. Автор угорськомовного дослідження «Історія Унґвара від найдавніших часів і до сьогодні», яке вийшло 1861 року в Пешті, ніби дивиться на нинішній Ужгород з 19 століття крізь 20-те. Свого видатного прадіда мама буквально обожнювала. І завдяки їй у 1994 році батько видав брошуру про одного з найвідоміших жителів Гойдудорога, ім’я котрого з 1991 року носить міська бібліотека.

ДРУГА СТОРОНА, ЯКА МОЖЕ БУТИ Й ПЕРШОЮ
Моя бабка Бланка Мейсарош чверть століття викладала латинську й французьку мови в нашому університеті. Звісно, володіла обома досконало, перфектно. Ну, приміром, читала давньоримських літераторів Овідія й Горація в оригіналі. Тому я й вирішив офілософстити її уста одним з улюблених латинських афоризмів – Рer aspera ad astra, себто Крізь терни до зірок. До того ж я переконаний, що душі всіх моїх предків сяють з небес зорями-планетами. Дідо Іштван Мейсарош був лікарем-терапевтом. Діагнози ставив на льоту й безпомилково. Принаймні так казала мені мама. Може, це вже й легка легенда, але дідо реально консультував Адальберта Ерделі. Любив фіґлювати. Але все-таки я мусив на серйозну йоту відредагувати й… офілософстити його крилату жартівливу фразу, яку наразі не маю мужности)) повторити. Точніше маю, але не хочу. Тобто біґбордова фраза Любіть цей світ і думайте про той… хоча й відшліфована, трансформована, але ж мудро, хитро й благородно. До речі, познайомилися мої дідо й бабка на басейні в Дебрецені. Весілля зіграли в Мукачеві, точніше Росвигові в 1939 році. Справа від весільного фото – той же старовинний годинник. Ну а між весільною фоткою і годинником – Амалія Коллар, себто дружина Кароя Мейсароша умиротворено дивиться на Ужгород з 19 століття крізь 20-те. Двосторонньо роз’єднане подружжя Кароя та Амалії Мейсарошів ніби з’єднує, а може, й оберігає моїх батьків, бабку й діда.
І також дуже важливі нюанси. По-перше, тлом, фоном на обох постерах є вілах, себто домоткане простирадло роботи моєї прабабки Гафії Тарахонич-Галай з Репинного, що на Міжгірщині. Ось вона таким – невидимим сьомим – чином доповнила мій біґбордовий твір. По-друге, біґборд давно мені вже символізує межу між життям і смертю. Коли йду з Нового району в центр вулицею Капушанською, то напроти біґборда, напроти найтрагічнішого для мене місця все думаю, мовляв, увіходжу зі смерти в життя, а коли повертаюся з центру тією ж дорогою, то коло біґборда думаю, мовляв, увіходжу з життя у смерть.
Ясна річ, я би ще багато міг поконкретизувати, пофілософствувати над своєю біґбордовою творчістю, але допоки доста…
Р.S. Якщо відверто, то мій біґбордовий твір мав побачити світ ще 4 травня, себто до першонедільного 5-травневого Дня матері, себто до 9-травневого, вже небесного дня народження батька, але з різних – насамперед суб’єктивних! – причин з’явився лише 11 травня. Але ж до другонедільного 12-травневого Дня матері я встиг. Устиг дякуючи Богу й виконавцю замовлення – київському ТОВ «Преміум Медіа Груп». Ну й собі. А посту я дав чотири заголовки, оскільки мама любила число 4. Любила тому, бо народилася 4 березня. Та й 23 травня мине чотири роки, як вона живе в загадковому потойбічному безконечному вимірі…

 zakarpatpost.net

Comments are closed.