Чого закарпатська грум-баба Анця своїх цімборашок лопати уд зависті заставила 

[Total: 0    Average: 0/5]

Продала баба Анця у вароші яйця, когута, трилітрову банку сушених грибів і вісім кілограмів  товчених горіхів і купила собі нове весняне плаття – біле з рожевими метеликами і синіми квітами. Дуже їй сподобалося, бо колись у дитинстві схоже мала і така меланхолія її взяла, що віддала усі зароблені гроші за одну-єдину річ, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

«Оби муй дідо знав, кулько заплатилам за йсю рянду, коньки би удкинув уд злості, а кума Меланка – уд зависті. Дуже в нас у селі жони зависливі. Даже воздух уд других завдият. Не дай Бог, оби кось із чеху призюз однуй чіжми, а другуй лем папучі. Мают загризти і чулувіку і одна одну. І хижа має бути май велика, ги в сусіда, і машина май нова, ги в кума, і корова більше молока давати, ги в усіх цімборашорк… і пес май файний ги в усіх знакомих. Псу тепер усі фотографуют і в Фейсбук виставляют, усі ся хвалять, у кого ліпший. Тепер такий, як онучка каже, флешмоб майже. А ще на Великдень каждий раз сорєвновінія – у кого паска ся май файна получила, у кого май много м’яса на столі, у кого кіста май добрі, ко ковйор новий устиг купити, а ко нєт… Йой, як есе ми вже надоїло. Та хіба сята для тього, аби гонки встрайовати. Пак ото не Формула-1», – важко зітхнула баба, виходячи з маршрутки в селі.

І тут її перестріла сусідка Маріка.

«Анцьо, слава Йсусу Христу! Ти штось із вароша з пустими ташками йдеш. Ти што нич не купила?» – одразу почала цікавитися в старої.

Баба аж розквітла, зрозумівши, що матиме змогу першій пліткарці похвалитися покупкою. Дуже вже їй хотілося перевірити заздрість у дії.

«Йой, Марічко, не вгадалась. Я си купила платя новоє. Лем одно, бо дуже дорогоє», – усміхнулася вона хитро.

«Та кулько ото, аж не секрет?» – одразу зацікавилася сусідка.

«І не кажу ти, бо впадеш туй до біди серед вулиці і мойому дідови розкажеш, а тот пак до біди запори буде мати».

«Нєт, не буйся, я нікому не уповім, я знаю язик за зубами держати».

Баба Анця добре знала, що Маріка розкаже всім, тому вирішила ще трохи набити собі ціну і пограти знайомій на нервах.

«Та май много, ги три твої пінзії разом узяті. Но я раз шкодовала гроші, а дале си думаю – раз на світі живу. Усе у всьому м си удказовала. Раз дітям куповалам, дале онукам,– правнукам… а за себе забувалам. А тепер у ня ся третя молодость начала, та мушу ся мало припарадити. Но позерай, якоє файноє!» – витягнула вона покупку із сумки.

Марікою аж перекривило.

«Зависть – ото страшноє чуство», – подумала про себе стара, побачивши фізіономію сусідки, і запитала її: «Но што, правда, якоє парадноє! І на курорт у такому не гріх поїхати!»

Маріка не могла говорити. Задихаючись, лише набирала повітря в груди і махала ротом, як риба, звуки десь губилися, застрявали в горлі і виходили не слова, а щось схоже на коров’яче мучання.

«Му-Му-Му-Му-Му… Мусай було білоє куповати, – нарешті видавила з себе. – Пак ти не молодиця, аби в світлому ходити!»

«Удстала ти уд жизні! – радісно відповіла стара. – Тепер молодиці вже ся у білих не уддают! Дівки тепер практичні! Берут челлені, бордові, сині, голубі платя, лби їх мож іще й на свадьби до цімборашок дале удіти, не лем на свою. Та й раз у жизні нині мало ко свадьбує. Женится молодьож по пару раз. Мало поживут, розведуться, дале си найдут других, упят ся поженят… Так што в тебе взгляди на жизнь не вчорашні, а позапозавчорашні, сусідочко. А я не монашка, обим у чорному ходила».

«Пак айбо тобі якраз би темноє не похибіло. У білом…у а ще аж тя обтягне, черево ти стирчати буде, а цьицьки, як два бідони будуть стирчати», – намагалася  знову покритикувати бабу заздрісна цімборашка.

«Усьо, што при мені – ото моє! Жона без черева, як хижа без меблю. Так што я ся нич не ганьблю. Я ся спортом начну занімати – і оно спласне. А розріз на платьови великий, мої файні цьицьки буде видко. Я маю што вказувати! У мене не такі два прищики, як у тебе… Но а гузиця… Она хоть і читава, айбо аж ня пес за ню вкусит, та хоть зуби не вломит».

Тим часом до них підійшла ще одна сусідка – Юлка. Почала і вона цікавитись, що там баба Анця нового купила. А Маріка тим часом то блідніла, то червоніла, то взагалі синіла від заздрощів. А потім просто, не прощаючись, тихо зникла.

«А ди ти йсе платя купила? – цікавилася Юлка. – На Краснодонцю?»

«Та де, – гордо відповіла стара. – У бовті, у центрі вароша. Там товар дорогий, но дуже качественний. Доста було базарний ширпотреб куповати, перешивати ся староє за невістков, точити із трьох плать собі єдно, чи у секунд-хенді си рянди брати. Я про сякоє давно мечтала!»

Сусідку аж трусило від слів баби Анці.

«Ти што десь підробляти начала? Пенсія мала, а ти си такі платя купуєш?» – поцікавилася вона.

«А тебе што коропаня давит? І ти си купи!»

«Нєт, я си такоє не годна позволити. Дале чим Мигаля годувати? Сама му на стул лягти?» сердито бовкнула Юлка. – Мойому уварьовати треба, ун не так, ги твуй дідо, хоч што ізіст».

А тут уже розсердилася баба Анця. Вона вважала себе найкращою хазяйкою в селі і їй дуже не сподобалися слова Юлки…

«А знаєш, сусідочко, я ще си крем для морщин заказала у вароши. 150 євро за тюбик».

«Што ото за крем? Може уд морщин?» – перепитала Юлка.

«Та нєт, якраз для. Новинка! Ун не лем омолоджує кожу того, ко го наносит, айбо ще й укликає глибокі морщини зависті у цімборашок! Но та будь здорова, Маріко. Я си йду думу, бо примірка ня чекат. Хочу ся у великому дзеркалі собов полюбовати.

Раптом до жінок підійшов жебрак і почав просити хоч кілька гривень:

«Дайте бідному калікови на кусок хліба, – почав він просити гроші. – Я вже три дни не їв».

«Ого! Мені би твою витримку! Я би товди фігуру, ги в королеви краси, мала! – аж зітхнула від заздрості Юлка. А баба Анця витягнула з сумки десятку, простягнула жебракові без слів»

Той подякував і пішов. А сусідку ще більше розізлила поведінка старої.

«У тебе ся гроші завели? – почала вона допитувати бабу. – Ти што бізнес удкрила?  Міліонерков стала? Но та мушу ти напомнити, што ти тепер не будеш могти так, як я, спокуйно спати, будеш ся бояти…»

«Но та й добре! Я твойому снови завидіти точно не буду!» – махнула баба Анця рукою і попрямувала додому.

А там її на порозі вже чекав дідо.

«Но на што ти си, Анцьо, за пондьолу купила, што вже всьо село за ню говорит. Тубі нігде гроші діти? Тулько, ги три пінзії мої, стоїт», – завівся він.

«Но ясно, Маріка вже ти доклала. Я си гроши все знала заробити, уд тебе нігда не прошу. Ай, не просилам. Я тоже хочу файна-сексуальна бути! А ти то што, ревнуєш?» – почало проривати на сміх стару.

«Нєт! Я ти завідую!» – закричав на всю вулицю дід.

«Успокойся! Оно лем одну мою пінзію коштувало. Я спеціально так Маріці уповіла, бо зналам, што завидіти буде. Най ся мерегує, а ми ся посмієме!»

«Не добре ото, Анцьо, хвалитися! Люди завидят, а пак ся не веде!»

«Хоть ти не будь такий забобонний, ги оті темні баби! У церкву ходиш, а у всякі дурні забобони віриш! Я си ще й три нові хустя куплю! Одну до церкви на неділю, одну си в шию заяжу, сусідкам на зависть, а третю… буду з першов через раз міняти».

«Здуріла ти, жоно, на старості лєт», – зайшов у хату, попльовуючи.ю дід.

А баба Анця вдоволено пішла в кімнату приміряти нове плаття.

«У слідующий раз си зелені топанки куплю на шпільці! Як у молодості! Най полопают усі уд злості! Типир я лем поняла, што такоє зависть. Ото траур за  благополуччом других. А ще кажут, што є чорна, біла зависть. Та один ото фрас! Є просто два типи жун. Одни хочут таку же вещ, як у тебе, а другі хочут, оби в тебе її вобще не було. А ото, што муй старий пердун каже, што не мож ся хвалити, угадали тоже зависники, бо чужа радость просто отравляла їхню жизнь.  Но а мені аж завидят  та говорять за ня – ото значит, што мені ся в жизні всьо ся удає просто ліпше, чим їм!».

zakarpatpost.net

Коментування вимкнено