Що трапилося на Закарпатті за день? Головні новини та події 12 травня

[Total: 0    Average: 0/5]

День на Закарпатті був багатим на події.

Цікаво, для чого було двічі організовувати голосування серед ужгородців, коли потворного монстра, встановленого 1 листопада минулого року на набережній Незалежності досі не демонтували.

Туристи одні хрестяться, інші насміхавються і тицяють пальцями, на страхіття стоїть і стоїть, ніби приросло до землі. 

Витвір Ігоря Гречаника, що виграв конкурс, організований Закарпатською ОДА, розлютив громадськість. Одразу після встановлення, ужгородці побачили, що пам’ятник не відповідає заявленому проекту.

На відкриття багато хто йшов, просто аби глянути на автора цієї багнюки. Чиновники при цьому поводились ганебно і просили журналістів не задавати Гречанику незручних запитань.

Сам скульптор журналісту газети “Неділя Закарпатські новини” заявив, що виробом вдоволений.

Багато хто з закарпатців просив одразу демонтувати монстра, змусити Гречаника переробити його, або перенести пам’ятник у інше місце. До речі, коштувало це диво фантазії київського автора цілих  2,3 млн гривень бюджетних коштів.

Тож у результаті було складено петицію, автором якої виступила Марина Сташина-Неймет із проханням змінити місце розташування «Свічі пам’яті». Сформульовано її було не зовсім логічно, але тим не менше, іншої не було і її одразу ж підтримали ужгородці, активно голосуючи за перенесення, яке завершилося дочасно.

Відтак Ужгородська міська рада відкрила інше обговорення, у якому запропонувала перенести монстра у 5 інших місць, хоча пунктів у голосуванні аж 6. У результаті було віирішено перенести страхіття на Кальварію.

Однак із того часу минуло більше двох місяців, а бронзове чудовисько досі на набережній.

Цікаво, коли нарешті потвора зникне подалі від люських очей???

На ринку на площі Корятовича в Ужгороді завди великий вибір овочів і фруктів.

Там завжди можна купити найекзотичніші плоди.

Навіть взимку там продавати свіжу полуницю.

А зараз покупцям пропонують перші закарпатські черешні.

Вони ще не дуже солодкі.

Та то й зрозуміло, адже останнім часом сонце більше світило, ніж гріло.

Однак черешні все одно смачні.

Просять за маленьку купку – 20 гривень.

Ужгород – місто унікальне. Тут два рази на рік цвітуть дерева, на клумбах ростуть огірки та помідори і на багатьох зелених зонах з’являються найрізноманітніші види грибів.

zakarpatpost.net уже неодноразово писав про дари природи на набережних та на газонах у різних частинах міста.

Зараз, після дощів, столиця Закарпаття знову зарясніла грибами.

Набережні рясно вкриті білим покривалом. Але найбільше дарів природи у Боздоському парку.

І зовсім не має значення, чи можна їх вживати у їжу. Сам факт того, що у грибній столиці України така багата рослинність свідчить про те, що незважаючи на застороги деяких екологів, екологічна ситуація в місті сприятлива.

Побачивши гриби, туристи дуже дивувалися і навипередки фотографували їх. Їм важко вірилось, як у міських умовах дари лісів все одно виростають.

Продала баба Анця у вароші яйця, когута, трилітрову банку сушених грибів і вісім кілограмів  товчених горіхів і купила собі нове весняне плаття – біле з рожевими метеликами і синіми квітами. Дуже їй сподобалося, бо колись у дитинстві схоже мала і така меланхолія її взяла, що віддала усі зароблені гроші за одну-єдину річ, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

«Оби муй дідо знав, кулько заплатилам за йсю рянду, коньки би удкинув уд злості, а кума Меланка – уд зависті. Дуже в нас у селі жони зависливі. Даже воздух уд других завдият. Не дай Бог, оби кось із чеху призюз однуй чіжми, а другуй лем папучі. Мают загризти і чулувіку і одна одну. І хижа має бути май велика, ги в сусіда, і машина май нова, ги в кума, і корова більше молока давати, ги в усіх цімборашорк… і пес май файний ги в усіх знакомих. Псу тепер усі фотографуют і в Фейсбук виставляют, усі ся хвалять, у кого ліпший. Тепер такий, як онучка каже, флешмоб майже. А ще на Великдень каждий раз сорєвновінія – у кого паска ся май файна получила, у кого май много м’яса на столі, у кого кіста май добрі, ко ковйор новий устиг купити, а ко нєт… Йой, як есе ми вже надоїло. Та хіба сята для тього, аби гонки встрайовати. Пак ото не Формула-1», – важко зітхнула баба, виходячи з маршрутки в селі.

І тут її перестріла сусідка Маріка.

Зараз точиться дуже багато суперечок про те, які народи населяли в давнину територію Закарпаття, чи ці землі належали Київській Русі, чи входили до складу якоїсь іншої держави. Звісно, в історії більше міфів, ніж правди, тож сліпо вірити всьому сказаному не можна, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

Газета «Неділя Закарпатські новини» теж вирішила провести власне дослідження, але не щодо того, ким були наші предки, а ким був відомий нам князь Лаборець і чи дійсно землі сучасного Ужгорода так легко захопили племена угрів. Наше розслідування так само не можна вважати єдиним правильним, утім воно варте уваги, адже розвінчує багато відомих міфів, на які роками не зверталася увага.

 Тож хто такий Лаборець?

Офіційно вважається, що він був правителем Ужгорода, мужньо боровся з завойовниками і ними ж був вбитий.

При цьому, що цікаво, до уваги береться угорська хроніка, написана невідомим автором і підписана як Анонімус із назвою  «Діяння угрів» (Gesta Hungarorum), написана орієнтовно у ХІІ-XIII столітті.

Аби не бути голослівними, процитуємо уривок із тексту: «Князь Алмош і його дружина поїхали до фортеці Гунг, щоб завоювати її. І коли стали розкладати табір біля мурів, тоді ж вождь тієї ж фортеці на ім’я Лаборций, який по їх мові називається Дука, став тікати і хотів дійти до фортеці Землум. Воїни ж князя, переслідували його, зловили біля річки Свіржава і на тому ж місці мотузом повісили його. І від цього дня ту річку назвали од його імені Лаборций (Лаборець). Тоді князь Алмуш і його люди зайшли у фортецю Гунг, богам безсмертним пожертвували великі жертви і гуляння зробили на 4 дні».

Набережна Незалежності в Ужгороді оживає. Друге дихання надав їй капітальний ремонт, який добігає кінця.

А як усе починалося?Скандали, плакати, крики, пікети під мерією, виступи проти будь-яких змін, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

Активісти блокували роботу працівників організації, що починала ремонтні роботи, викликали поліцію, чергували ночами, клали на місце бруківку зі шлакоблоків, яку називали історичною, хоча то насправді була халтура від радянської влади. А справжню кам’яну історичну, яку встановлювали чехи, совєти давно демонтували  і ні в кого не питали дозволу.

Усе минулось. Та виникає питання. Чому ж у нас люди так бояться змін? Чому всіма силами намагаються зупинити якісь процеси, які відрізняються від усталеного давно порядку.

Але ж відомо, що позитивних результатів, якогось прогресу можна досягти лише завдяки руху вперед, а не топтанню на місці.

Утім закарпатці так люблять традиції, чи краще сказати псевдотрадиції, що намагаються викоренити все нове ще на стадії зародження. Мало хто хоче вникати в суть питання, аналізувати, прогнозувати результат. Хоча насправді краще навіть помилитись, визнати помилку, переробити, ніж взагалі, не спробувати нічого, сидіти склавши руки.

 zakarpatpost.net

Прокоментуй!
(Обов’язково)
(Обов’язково, не публікується)