Як закарпатець полюбив свою мічену маму
Син соромився неньки через потворний шрам на її обличчi
Життя моєї мами було нелегким. На її долю випали страшні випробування. Коли їй було чотири роки, помер батько і невдовзі мати вийшла заміж вдруге. Вітчим матір не любив, а коли в них з бабусею з’явилася спільна дитина, взагалі почав відверто знущатися з неї – бив просто так, як казав, для профілактики. Аби боялася, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Мати справді страшенно боялася Юрія. Одного разу він напився і розбив їй на голові пляшку з-під горілки просто через те, що плакав його син, а вона не зуміла його заспокоїти. Утім на цьому знущання не припинилися. Він побив дитину до майже непритомності і розбитим склом подер їй обличчя. Бабуся в той час була у сусідки, де за гроші пекла тістечка на весілля, бо треба було за щось жити, вітчим ніде не працював, не заробляв і деколи в сім’ї не було навіть що з’їсти.
Коли Марія повернулася додому, застала доньку всю закривавлену. Вона навіть не плакала, бо боялася взагалі подати голос. Бабуся не витримала, викликала правоохоронців – і Юрія посадили на чотири роки. Жінка залишилася одна із двома дітьми.
Але дочку з того часу зненавиділа і вона, бо вважала, що її родину зруйнувала саме моя мама, та ще й як її таку страшну, адже шрам залишився на все життя, видасть заміж.
Так і жила мати зі шрамом на щоці та раною на серці. У школі над нею часто знущались, але вона нікому не жалілася і навіть мені розповіла про це всього один раз.
Але їй дуже хотілось усім довести, що вона не така вже й погана, тож вчилася вона найкраще у класі. Подруг у неї, звісно ж, не було. Зате закінчила школу з золотою медаллю і вступила на медичний. Університет також закінчила з відзнакою, її направили працювати у Тячівський район. Власне, вона сама туди попросилася, бо їй хотілося господарювати, мати город та бути ближчою до природи.
У селі на нову лікарку швидко наклав оком сільський красень Антон. Йому мати не подобалася взагалі. Але він хотів мати розумну дружину. Мати думала, що це кохання, і вони невдовзі одружилися. Через рік народився я.
Однак якою б мама не була доброю, чоловікові вона швидко набридла і він почав її зраджувати. Постійно, відколи себе пам’ятаю, докоряв їй за шрам, називав страхопудкою, чудовиськом, потворою.
Я це дуже добре запам’ятав. Та я і сам соромився, коли мама приходила до мене в школу. Діти на неї дивилися, як на щось позаземне. І мене не раз називали сином подертої, а не на ім’я.
Батьки врешті-решт розлучилися. Мамі хоча б психологічно стало трохи легше. Але в мене почався підлітковий вік і завжди, коли ми сварилися, я повторював слова батька і ображав її.
У селі її називали міченою. Мені було дуже неприємно через те, що мати має таку спотворену зовнішність. Зі мною не хотіли зустрічатися дівчата, у мене за всі роки навчання у школі був єдиний друг, а яким товаришуємо й сьогодні.
Але згодом, коли поїхав вчитися до Ужгорода також на медичний), я переосмислив не лише власні помилки, але й усвідомив, якого болю завдавав матері. Хіба ж вона винна, що в неї доля склалася саме так?
Однак допомогла мені це зрозуміти Оксана. Ми вчилися на одному курсі, і вона багато розповідала про батьків, а я ж про них ніколи й не згадував. Батько після розлучення поїхав на заробітки в Чехію і більше не повернувся, навіть нині про нього не знаю, чи хоча б живий. Матері ж я дуже соромився і боявся, що якщо наші з Оксаною стосунки стануть більш серйозними, вона захоче з нею познайомитись. Врешті-решт так і сталося. Я важко підбирав слова, пояснюючи їй, що зустріч може бути не дуже приємною, що моя мати не така, як усі. Однак дівчина наполягала, тож ми поїхали.
Те, що сталося, я навіть не міг підозрювати. Вони полюбили одна одну з першого погляду і з перших хвилин знайшли спільну мову. Уже через годину разом готували обід, а потім разом пішли щось робити на городі. Мене для них наче не існувало.
Увечері, коли ми лягли спати, Оксана сказала:
«Ти – найщасливіша людина на світі, що маєш таку чудову маму! У неї душа така ж велика, як цей світ! Добрішої людини я ніколи не зустрічала!»
«Але ж вона така негарна», – спробував щось пробубоніти у відповідь я.
«Ні! У неї красиве серце, а це – головне. Ти повинен цінувати найважливіше, що вона має – вроду внутрішню! – пояснювала вона. – Хіба через шрам вона стала жорстокою, адже могла, бо постійно терпіла знущання? Хіба перестала рятувати людей, які шепотілися за її спиною і обзивали міченою? Хіба сама колись когось назвала образливо?»
Я задумався. Справді, мати любила весь світ і завжди вчила мене пробачати інших.
Вранці я вперше в житті підійшов і поцілував маму. Вона від несподіванки розплакалась. Із того часу наші стосунки дуже змінилися. Я зрозумів, що мама заслуговує на краще життя. Коли ми з Оксаною одружилися, то забрали її до себе в Ужгород. І зараз вона дуже щаслива, адже після того, як пішла не пенсію, не залишилась одна в далекому селі. Що поруч із нею ми і наші діти. І що всі її любимо так, як не любив ніхто ніколи.
Оксана ПРИЙМАК, газета «Неділя Закарпатські новини» екслюзивно для zakarpatpost.net
