Закарпатський політолог шукав відповідь, чому Зеленський, а не Порошенко

[Total: 2    Average: 5/5]

Останніми тижнями експерти у телевізійних шоу нагадують кадрик зі ще радянського мультфільму про Мауглі: зграя бандерлогів дрижить і у такт хилитається під гіпнотизуючим поглядом змія Каа. Під Каа маємо на увазі не Володимира Зеленського, а оту ірраціональну силу, яка піднесла його у головне крісло України, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

Для пояснення природи того змія вже висунуто десятки гіпотез, головна з яких – ну не любить народ Петра Порошенка, попри всі його плюси, мінуси все одно виходять на перший план! Цю істину вже кілька тижнів пережовують на всі лади, оскільки політичне життя між виборами та інавгурацією дійсно загальмувалося.

Та, як не дивно, трохи прояснити ситуацію допомагають два сучасні романи, що минулого року побачили світ у Києві.  Дещо перефразовуючи Леніна, можна сказати: про що би не писав письменник, за великим рахунком він завжди пише про революційні настрої свого суспільства.

Особливо це відчутно у Єлизавети Мельниченко. Закінчивши Київський інститут міжнародних відносин, вона працювала журналістом-культурологом, 2017 року дебютувала сатиричним романом «Інопланетна Рашка» про путінський режим і війну з Україною, а у 2018 році видала новий роман-гротеск «І засяє сонце». Його головний антигерой – власник «Беня-банку» Бен Ізраїлевич. Серед його численного оточення – актор Ізя Зельонкін, що як може розважає олігарха і час від часу грає з ним у настільну гру «Монополія». Більш того, олігарх планує посприяти йому у політичній кар’єрі. Проте через власну необережність Ізя випадково опиняється в одній камері з головним позитивним героєм атошником Артуром. Відібравши в Ізі його мобільник, Артур зв’язується з вільним світом, веде прямі відеорепортажі прямо з катівень олігарха і взагалі вчиняє Інтернет-революцію. Отже, ставлення авторки до Ізі (і його прототипу) амбівалентне: з одного боку – він об’єкт сатири, з іншого – бодай непрямо причетний до розгрому свого олігарха, до сходження сонця. Завершується все максимально оптимістично: «Аж раптом хтось вимкнув дощ. І засяяло сонце». Написана у стилістиці такого собі застільного стьобу, книжка продовжує багаті українські традиції політичної сатири (які поглибив той самий Зеленський) і дозволяє підійти до нашого сьогодення трохи з більшим гумором і з меншою часткою серйозності.

Натомість у романі Володимира Лиса «Стара холера» зовсім не йдеться про виборчі перегони, зате саме він пояснює, чому наша публіка категорично не сприймає олігархів, чому готова голосувати за кого-завгодно – тільки б не за Петра Порошенка. Свого часу автор уславився романом «Століття Якова» про волинянина-довгожителя, що пережив кілька політичних режимів і став символом свого краю. Кілька наступних книжок продовжили творити волинський епос на все нових і нових типажах. Цей роман вже можна назвати поліським «Декамероном», він починається з опису складних любовних стосунків у глухому селі. Поступово виокремлюється лінія молодої Лізи, яка переїздить до Києва і влаштовується там реалізаторкою квітів. У неї несподівано закохується  (любов зла) син олігарха, що має вже власний бізнес. Далі усе описано в кращих традиціях дамського роману (цілком новий для Володимира Лиса жанр): мажор поводиться винятково шляхетно, терпляче і креативно. Його упадання дуже красиві, проте класове чуття і класова ненависть Лізи таки переважає – хоч ти розбийся.

Віддалено це нагадує «Сорок першого»  Бориса Лавреньова, де більшовичка Марютка, опинившись на безлюдному каспійському острові удвох з інтелігентним білогвардійцем, поступово закохується у нього, та врешті-решт все одно вбиває його. Тільки у Володимира Лиса навпаки: озлоблюється врешті-решт олігарх, відкриває полювання на Лізу і її нареченого-вчителя (вчителем є і головний герой серіалу «Слуга народу»), ті витримують у селі справжній бій з його посіпаками, а відтак тікають на Донбас, бо тільки на фронті можна сховатися від олігарха.

Книжка про зіткнення двох ірраціональностей – соціально-політичних установок і кохання. Перші виявляються сильнішими. Книжковий олігарх сильно нагадує Петра Порошенка, його відчайдушні спроби сподобатися широкому виборцеві, якого значно простіше купити, але ж хочеться викликати справжнє щире почуття. Так і не вдалося – ні у книжці, ні у житті.

Сергій ФЕДАКА, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net

Comments are closed.