Що трапилося на Закарпатті за день? Головні новини та події 18 травня
День на Закарпатті був багатим на події.
Закарпаття – це природний рай. Тут розкішна рослинність і погодні умови сприяють тому, що в нас приживається багато навіть екзотичних дерев та квітів.
Теоретично ми мали б перевершити за квітковим різнобарв’ям навіть Голландію.
Утім дещо в нас таки недопрацьовується.
Зрушення, звісно є. У цьому році в Ужгороді було висаджено більше 20 тисяч тюльпанів і весною місто дійсно буяло красою.
Однак треба, аби милуватись до нас їхали не лише сакурами. Місце у серці туристів треба заслужити… Для цього їх треба здивувати, вразити таким, чого вони ще не бачили.
Для прикладу в Києві на Майдані Незалежності (де зараз перебуває журналіст газети “Неділя Закарпатські новини”) створюють справжні квіткові шедеври (на фото).
112-кілограмова Лариса: «Дивлюся: живий чоловік назустріч іде»
Вийти заміж для закарпатської дівки – свята справа. Тут без цього засиплють докорами, засудять, дорікатимуть і задаватимуть незручні питання. Особливо в нашому селі. Не раз мені баби казали: «Ой, Ларисо, залишишся ти старою дівою, згадай наші слова! Вічно голову задереш до неба, нікого не бачиш. А мужики, які ще живі, вони ж не на небі, вони під ногами валяються…»
Спочатку мені якось боязко було під ноги дивитися: раптом дійсно, валяються; ще роздавлю кого-небудь ненароком – вага ж немаленька в мене… як-не-як 112 кілограмів. Та я дівкою гордою була, з багатої родини. Мої очі тягнулися до неба, щоб літати, а не до землі, щоб повзати, наче дощові черв’яки. Та що робити…. Баби казали: «Не бійся, що розчавиш! Чоловіки, хоч і лежать готовенькі, але дух їхній специфічний здалеку відчувається, та й звуки з них так і рвуться назовні» , пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Володимир БЕЙРЕШ розповів, як на Закарпатті живеться нічийним дітям
На жаль, далеко не кожна дитина має родину. В інтернати та дитбудинки Закарпаття постійно потрапляють як малюки, яких покинули одразу після народження, так і ті, хто залишився без батьківського піклування через життєві обставини.
Тож як живеться сиротам та соціальним сиротам – тим, хто не має кому сказати слово «мама», тим, кого називають «нічийними», тим, хто живе в оточенні нехай і чуйних, але чужих людей?
Про це та інше під час наших «Недільних бесід» у прес-центрі газети «Неділя Закарпатські новини» ми говорили з головним лікарем Свалявського обласного Будинку дитини Володимиром БЕЙРЕШОМ.
– Чи якісь цікаві історії, пов’язані з усиновленням у вас були?
– Так. Іноді буває таке, що дитина хоч і хороша, хоч і здорова, але не всиновлюється. Була в нас одна така. Чотири рази органи опіки і піклування направляли до нас кандидатів. Але щось не складалося.
Серед багатьох рослин в Ужгороді в Ботанічному саду можна побачити гранат.
На ньому на одних гілках ще червоніє цвіт, а на інших уже зріють плоди.
Сам гранат, за словами працівників, мініатюрний.
Росте фрукт на гранатовому дереві, яке може досягати трьох метрів заввишки.
Гранат вперше почали вирощувати в Азії, проте зараз він росте й поблизу Середземного моря (зокрема на Канарських островах), а також у Південній Америці, Австралії та Південній Африці.
Загалом гранат – дуже давнє дерево, описане навіть у Біблії.
Відомо, що гранат був популярним і у єгиптян, які застосовували його для приготування вина. Гранатові дерева вирощували й у Висячих садах у Вавилоні, а Гіпократ свого часу радив лікувати плодами гранатового дерева хворих на лихоманку.
Сьогодні близько сьомої ранку двоє молодих ромів вирушили на пошуки металобрухту.
Їм пригледілися водостічні труби на приміщенні залізничного вокзалу.
Гарна будівля, не диво, що привернула увагу підлітків.
Тож вони поцупили звідти металеві труби.
Але віднести її до пункту прийому не встигли, бо на вулиці Гагаріна хлопців запримітили поліцейські.
Як повідомили в поліції, патрульні викликали слідчих, які будуть встановлювати всі обставини.
але дивує навіть не це. крадіжки металу стали на Закарпатті настільки звичними, що на них уже мало хто взагалі звертає увагу.
Найчастіше цуплять кришки люків.
Вразило, що коли підлітків фотографували поліціанти, вони виглядали дуже вдоволеними і навіть специфічно тримали пальці, демонструючи, що затримання для них не має важливого значення.
Останнім часом у Хусті твориться щось неймовірне. То днями на Хустщині підстрелили вагітну самицю оленя і викинули біля дороги, то в самому місті хтось стріляв по дітях, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Хто ж тут ходить зі зброєю в руках і лякає всіх ? Чому жертвою нападника стала невинна дитина? Хто поцілив по хлопчикові, який вийшов на поле пограти в футбол?
Відповіді на ці питання шукала газета «Неділя Закарпатські новини».
Останніми тижнями експерти у телевізійних шоу нагадують кадрик зі ще радянського мультфільму про Мауглі: зграя бандерлогів дрижить і у такт хилитається під гіпнотизуючим поглядом змія Каа. Під Каа маємо на увазі не Володимира Зеленського, а оту ірраціональну силу, яка піднесла його у головне крісло України, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Для пояснення природи того змія вже висунуто десятки гіпотез, головна з яких – ну не любить народ Петра Порошенка, попри всі його плюси, мінуси все одно виходять на перший план! Цю істину вже кілька тижнів пережовують на всі лади, оскільки політичне життя між виборами та інавгурацією дійсно загальмувалося.
Та, як не дивно, трохи прояснити ситуацію допомагають два сучасні романи, що минулого року побачили світ у Києві. Дещо перефразовуючи Леніна, можна сказати: про що би не писав письменник, за великим рахунком він завжди пише про революційні настрої свого суспільства.
Закарпатський заробітчанин вирішив по-своєму підійти до питання справляння природних потреб.
Справа в тому, що йому захотілося в туалет і він, як і вдома, вирішив навідатися до першого-ліпшого закладу, що трапився йому на шляху.
Утім у ресторані до вбиральні його не пустили – потрібно було спершу щось замовити. Це дуже не сподобалося 34-річному чоловікові. Аби помститись, він замовив собі напій, а далі “підірвав” ресторан гучним вигуком: “Аллах Акбар!” Це було перше, що прийшло йому в голову.
Чи чули ви колись про палац у Боздоші? Чи взагалі про окреме село Бозош чи Боздаш, бо саме такі назви значилася на старовинних картах?
Це дуже цікава історія, яка потребує докладного вивчення істориками та археологами, адже справді під Ужгородом здавна розташовувалося малесеньке село, посеред якого стояв старовинний палац. Залишки його збереглися й нині на території підприємства “Модуль М”, який колись був заводом “Ужгородприлад”. От тільки сьогодні вже ніщо там не вказує на колишню розкіш цього маєтку, пише Про Захід.
Ще в радянські часи будівля колишнього поміщицького палацу мала охоронний номер та значилася пам’яткою історії та культури. У документах його датували XVI-XVII століттям, але не згадували, хто міг цей палац побудувати. Справді, про історію Бозоша є доволі мало відомостей. Знаємо, що село це дуже старовинне, згадується в джерелах ще в XV столітті, нібито тоді це були володіння сім’ї Бозош, від якої й пішла назва поселення.
У 1668-му Бозош став власністю угорської сім’ї Раті (Ráthy), у наступному столітті ним володіла родина барона Йожефа Горвата і вже тоді, у 1778-му, в архівних документах згадується млин (ймовірно, водяний), який діяв у селі. Загалом документи родини баронів Горватів зберігаються у Саболч-Сатмар-Березькому архіві в угорській Ніредьгазі і, ймовірно, саме вони могли би пролити світло на історію Бозоша. Стовідсотково знайдуться там і згадки про палац, бо навіть в коротких описах документів є відомості про нього, наприклад, згадка про те, що у 1796 році баронеса Горват заключала договір з каменярем про ремонт бозоського замку.
