Закарпатській бабі Анці атом у голову вдарив. Ви не повірите, що вона зробила

[Total: 0    Average: 0/5]

Знайшла баба Анця на столі на кухні газету «Неділя Закарпатські новини». Думає собі:

«Син лем ісю новинку й читат, невістка тоже, уже й онучка ся підключила. Попозераю і я, што там пишут».

Бачить, а там матеріал про користь плавання, про те, що вода допомагає скинути зайву вагу.

Зраділа стара, миттєво осінила її думка про те, що нарешті зможе повернути молодість і буде в неї ідеальна фігура.

«Типир наконєц буду і я файна, спласне ми гузиця, що в маршрутці вже ся на два сідєнія не вміщат, жир ся потопит на череві, ги кой солонина у лабоші, цьицьки в ня станут пружні, як у дівки, бо вже ми до кулін повисли, та й лице в ня як мальовноє яйце стане – молодоє і гладкоє. Буду в басейн у вароші ходити!» – вирішила вона.

Але що робити, купальника в неї немає… обійшла в Ужгороді всі магазини, такий розмір не продається. І тут одна продавчиня дала їй пораду

«Купіть два і зшийте з нього один!»

Так стара і зробила.

Сидить дома, майструє. Побачив її за роботою дід і спитав, що вона робить і для чого.

«Не видиш, рукодєльнічаю. Шиттьом рішилам ся заняти. Купальник си шию. Плавати буду ходити», – поділась вона радістю.

«Ти што, Анцьо, здуріла? Якоє плаваня? Іди у хлів до корови та в молоці си плавай! Зарядку хочеш? Крумплі копай!» – сердито пробубонів дід.

«Ага. Ти, кой копати треба, та все ся ревеш, што поперек ти вхопило. Лем я одна і роблю. Тепер хочу, як нормальна челядь, пожити. Буду в басейн  ходити!»

«Ти розум ги Ферко папучу послє п’янки загубила? Я думав ще, што в колобаню, а ти де… панія велика! Тобі басейн треба!  Гроші ти нігде діти?»

«Уд тебе не прошу!» – психанула баба і пішла приміряти купальник.

Крутиться перед дзеркалом, дивиться на себе… то груди випулить, плечі широкі, як шафа, стають, то живіт затягне, сідниці надуються… все одно не подобається їй, як виглядає. А тут дід увірвався до неї і знову про своє почав нити:

«Знаєш, і я колись у басейн ходив. Но мене удти угнали»

«Зашто?» – поцікавилася стара.

«Бо сикавим у воду», – сумно зітхнув він.

«Та й што. Усі сикают! Ото не повод, оби уганяти!»

«Но пак ай, айбо они ся не удают, сикают тихо… у самому басейні, а я прямо з вишки, з якої скачут… цілився в кумову голову», – поділився старий спогадами.

«Та ти точно бімов!» – усміхнулася баба Анця.

«А ти што, нєт? – образився старий. – Купити аж два купальники, утратити тулько гроши, оби си пошити один!»

«Но… розумієш… я мало тушна… продавщиця казала, што матерії мені треба, ги на парашут… короче, сама ми порадила, як май дешево учинити».

«А ко ти винен, што тя рознесло, як на дружджах. Ти за один раз сама з’їдаєш три літри пудбиваної пасулі із свинячими ребрами. А бударь треба укачувати із-за тебе три раз на гуд. Кой лігаш на постіль, она аж прогинаєся до пола. Я ся й не киваю, оби лишньоє двіженіє не учинити і оби ся не проломила»

«Но та я не винна, што такам добра газдиня. Такоє смачноє наварю, што кой сідаю їсти, не годнам ся остановити. А ще ня й чорт шуркат пуд ребро і шепче: «Давай, Анцьо, наминай… нич не буде ти. Ти й так файна!» Я розумію, што файнам. Айбо тяжко ми вже дихати, кой тічу і маршрутку доганяю. А кой ся схиляю, та кажеся ми, што проглотилам бегемота і не бірую зогнутися. Даже з постели ми рано тяжко вставати, ноги такі, як ватні. Мушу штось чинити з собов. Бо не годнам так дале жити», – почала зливати баба душу дідові.

«Но та добре. Іди си у басейн. Аж ти полівит, та добре. Айбо не думаю, што так скоро схуднеш, бо тулько масти нігде ся не діне уд одного сеанса плаваня. Пайок си уріж і не доїдай за всіми… ще й за свиньов», – махнув старий рукою і пішов до себе.

Баба ж, натхненна новою ідеєю про приємний відпочинок, про схуднення і про майбутню красу, не побігла, а прямо полетіла на маршрутку до Ужгорода.

Купила собі абонент одразу на рік. Гроші взяла з заначки, куди складувала надіслані їй сином із заробітків у якості бонусу за догляд за онучкою та за те, що годувала його собаку, якого він любив, напевно, більше, ніж дружину. Одним словом, щаслива баба Анця прийняла душ, одягнула свій величезденний купальник, тапочки і попрямувала до води.

Хоч більшість там були не худими, на неї всі дивилися по-особливому. Багато хто вже тут знався між собою, тож жінки хіхікались, а чоловіки просто переглядалися.

Наблизилась баба до води і згадала, що плавати вона не вміє. Але далі подумала-подумала і вирішила:

«Качку што держит на воді? Солонина, што пуд кожов. Она просто лабами махат і пливе. А мені што мішат? У мене солонини більше та й лаби в мене май великі. Треба просто настройитися, розбігтися і скочити у воду», – заспокоїла вона сама себе.

Тут до неї підійшов інструктор і поцікавився, чи все добре. Спочатку, правда, помітивши бабу, навіть подумав, що треба звільнитися, бо таку торпеду вперше в житті йому довелося бачити в басейні за 20 років роботи.

«Ви знаєте плавати?» – спитав він від неї. – Бо я бегемотів ще ніколи не вчив!»

Не сподобався старій його тон, а вона гордою жінкою була. Тому вирішила не виказувати свого невміння і навіть не подала вигляд, що боїться від води, просто підняла голову, випрямила плечі, випхала ще більше наперед свої величезні груди  і запевнила, що все чудово, вона добре плаває і зараз всім взагалі влаштує майстер-клас.

Роздивилася баба Анця, як поводяться інші, розбіглася вона і як плюхнеться в басейн. Вода під нею розступилася, як Мертве море перед Мойсеєм, коли він виводив ізраїльтян із Єгипту.

Упала баба на саме дно, а людей при цьому повикидало з басейну кого куди. Усім здавалося, що почався або якийсь природний катаклізм, або землетрус, або взагалі – кінець світу. Хтось кричав від переляку, хтось матюкався, хтось – молився.

А стара втратила дар мови і за сім хвилин взагалі не могла вимовити ні слова.

А потім нарешті видавила з себе:

«А де вода? Пак я плавати прийшла. А туй сухо! І де челядь вся ся діла?»

Інструктор після цього посивів одразу… і зморшки з бабиного обличчя ніби перебралися на його.

Спробувала стара встати, але не віддавалося їй. Поперек так болів, що навіть поворухнутись було важко.

«Майже я диски си зрушила, – вирішала вона. – Люди добрі. Поможіть ми улізти з сього великого корита. Покличте дохтора, бо гузиця ня болит, майже вся у синяках»

На бабу ніхто не реагував. Лише інструктор хрестився і щось бубонів під ніс. А ті, хто прийшов поплавати, порозбігалися звідти як чорт від ладану.

«Ви всіх клієнтів порозганяли! – мало не плакав інструктор. – Ніколи! Чуєте! Більше ніколи сюди не приходьте. Я вам всі гроші поверну, навіть премію виплачу, тільки забудьте сюди дорогу!»

«Раз ми ся убрати удціть поможіть, а дале ня уганяйте! – розсердилася стара. – Я, зрештою, до вас не з лодков прийшла, оби штось нарушилам. Не заліздам у воду у калошах, што до маржини йду. А раз помиламся, обим не смерділа… Даже шапочку на голову оділам. Які ви неблагодарні! Не уважаєте клієнту! А ото, што упалам, не моя вина. Треба було не економити воду, ги муй дідо паленку. Моглисьте більше налити, товди би ся у басейні послє мого прижка ще штось устало!»

Інструктор уже не знав, як збутися баби Анці. Він викликав евакуатор, підйомний кран і і трьох силачів-штангістів… щоб хоч хтось її витягнув звідти і щоб йому більше ніколи в житті не довелося з нею бачитись.

А бабу поперек через кілька хвилин перестав боліти. Вона забрала гроші і щасливо попрямувала додому, рада-радісінька, що басейн побачила та ще й гроші при цьому заробила.

«Шкода лише, што поплавати не вдалося ми. Айбо не біда. Тепло на вулици. Буду ся раз на ріці вчити. А дале пуйду у другий басейн. Добре, што в нас є з чого убирати!» – посміхалася вона сама собі, їдучи додому.

zakarpatpost.net

Comments are closed.