Алкогольний Ужгород? Еротичний Ужгород? Демонічний Ужгород?

[Total: 0    Average: 0/5]

Туризмознавець Віктор ОПАЛЕНИК розповів, як розвивається туризм на Закарпатті і в якому напрямку цій сфері потрібно рухатись далі

Унікальний, цікавий та непізнаний Ужгород завжди має чим вразити, здивувати та зачарувати. Але чим місто може запам’ятатися гостям, що нового можуть про нього дізнатися самі ужгородці? Чи достатньо у нас фестивалів, які проводяться екскурсії, які маршрути є найпопулярнішими, чим варто пригостити туристів і що їм показати?

Про це та багато іншого у прес-центрі газети «Неділя Закарпатські новини» під час наших «Недільних бесід» ми говорили з туризмознавцем Віктором ОПАЛЕНИКОМ.

Як, на вашу думку, в Ужгород приїжджає багато туристів? Могло б більше?

Взагалі завжди могло б бути більше. Але тут важливо розуміти, що має бути баланс. Скажімо, є такі величезні туристичні міста, як Барселона чи Амстердам. Звісно, вони більші за Ужгород, але в них туристів аж надто багато, тож ці потоки вони вже штучно обмежують. Або, скажімо, в Україні. туристичною столицею є Львів. Там бувають дні, коли навіть досить некомфортно переміщатися. А от Ужгород «росте» до того, щоб приймати більше гостей, у міста шалений потенціал і всі, хто працює у цій сфері, намагаються його якомога ширше розкрити. Тому щиро вірю, що туристів буде набагато більше.

Чи сезонно їдуть до нас гості? Скажімо, на якісь свята, фестивалі, в період цвітіння сакур, чи протягом усього року?

У більшості випадків я працюю з сімейним туризмом. Тож у родин сезон тоді, коли діти мають канікули. Це, як правило, або восени, або весною. Так само приїжджають шкільні або університетські групи. Сезон починається з сакур і триває аж до середини вересня. Взимку в нас більш транзитний туризм, зупиняються переважно ті, хто їде на гірськолижні курорти, або за кордон. Це, зазвичай у січні. У лютому – спад, а з березня потроху туризм пожвавлюється аж до тих пір, поки почнуть цвісти сакури. Тоді маємо чудові два тижні піднесення. Загалом у період цвітіння різних рослин Ужгород найгарніший. А в нас їх, слава Богу, багато, бо клімат дозволяє масі різних екзотів тут чудово почуватися. Маємо навіть окремі «рослинні» маршрути по екзотам.

Як гадаєте, у нас достатньо фестивалів? Адже у сусідньому Львові вони майже на кожні вихідні… це впливає на потік туристів суттєво?

Був період, що в нас їх було аж надто багато. Будь-який день села або якась подія перетворювалися на фестиваль, хоча фестивалем називати такі святкування некоректно. В останні роки кількість фестів зменшилася, але якість значно покращилася. Як на мене, у цьому плані, хоч це прозвучить і не дуже патріотично у відношенні до рідного міста, але Мукачево перейняло від Ужгорода роль «фестивальщиків», адже зараз там фестивалів дуже багато і вони для цього мають чудову локацію – парк «Перемоги», що є універсальною фестивальною зоною. У нас поки Боздоський парк до цього не готовий, хоча й рухається, але інфрастуктурно має ряд недопрацювань. Але, тим не менше, в Ужгороді фестивалі проводяться. От незабаром матимемо «Сакура-Фест». Отже, фестивалів ми могли б мати й більше, але в той же час потрібно працювати над якістю, адже для нас, ужгородців, фестивалі перетворюються на шашлично-винне дійство із щоразу одним і тим же асортиментом. І навіть для людей, які їдуть сюди з районів, це вже також не в радість. Основна їхня мета – продати продукцію… та місцевим це вже так набридло, що продажі в них падуть. Тому найкраще підлаштовувати фестивалі під туристичні потоки. Торік в Ужгороді був шикарний фестиваль чеської культури. Чехи показали саме як потрібно такі дійства проводити. У них була чудова логічна послідовність наметів, не було перенасичення, скажімо, бринзою, медом і всім на світі, а були ковбаси, пиво. На гарному місці встановили сцену. От з цього фесту можна взяти позитивний приклад. Утім те, що зі смугастих наметів ми перейшли до дерев’яних будиночків – це вже величезний крок. Тому зазначу, що розвиток є і досить хороший.

Екскурсії найчастіше проводите для ужгородців чи для гостей? Що найбільше цікавить місцевих і що туристів?

Частіше – для гостей міста. Місцевих важче зацікавити, щось їм нове розповісти. Тому проект «Відкриті екскурсії» починався дуже позитивно і мав на меті розкрити місто для місцевих.  Проводимо їх переважно ми з колегами тому що підтримка в основному йде всередині «комуни» екскурсоводів. Та добре, що ці екскурсії збирають дедалі більше людей і проводяться вже по всій області. Мені ж особисто доводиться працювати конкретно в Ужгороді та районі і більше для туристів. Переважно вони зі столиці або з інших великих міст. Їм цікаве Закарпаття і зокрема Ужгород, який є для них маленьким іншим світом, де зосереджено перехрестя різних культур.

А як вас туристи знаходять?

Більшість всіх моїх замовлень через Фейсбук, рекомендації колег, рекомендації клієнтів. Є також окремі бази екскурсоводів на сайті Департаменту туризму. Але гостям простіше шукати через соцмережі. Мої екскурсії неформальні, я відходжу від різних стереотипів і намагаюся зробити перебування людини у місті цікавим.

Чи траплялися під час екскурсій якісь курйози, приколи?

Практично завжди щось трапляється. Переважно це – взаємодія з місцевими. Дуже часто, не знаю чому, але пам’ятник Духновичу викликає у літнього покоління дивну реакцію. Наприклад, я щось розповідаю і раз лише підходить старша жінка й починає вмішуватися. Хоча я завжди якісь політичні чи духовні мотиви згладжую, але все одно знаходяться такі, хто бажає вставити свої «п’ять копійок». Так само трапляється біля пам’ятника Волошину. Якщо випадково мені на маршрут потрапляє літня людина, яка більш заангажована в цій частині історії, вона неодмінно бажає втрутитись у розмову. Дуже часто на екскурсію це впливає позитивно. Так було з будинком Бращайків. Я розповідав історію, яку розкрила Тетяна Літераті у своїй книжці і враз лише підійшла бабуся і сказала, що все було трохи не так, що вона була з ними особисто знайомою і вийшов доволі насичений інтерактив. Ну і… дуже популярне питання, яке повторювалося десятки разів про те, яка відстань від Ужгорода до Чехословаччини. Я кажу, що практично 100 років, бо такої держави майже стільки як вже немає , а для декого з людей Закарпаття – як нерозкритий світ, бо вони живуть у своїй «бульбашці» і не розуміють, що ні Югославії, ні Чехословаччини на карті уже не існує. Тож коли я про це кажу, хтось навіть щиро дивується. Також сама екскурсія часто стає веселим дійством. Є корпоративні туристи, які їдуть трохи посвяткувати, а екскурсія – частина цієї програми і вони далеко не в найсвіжішому вигляді приходять та часом екскурсія з ними перетворюється у пошуки магазинів з мінеральною водою, кафе, або ж ми поглиблюємося у крафтове пивоваріння і тоді вже поєднуємо приємне з корисним.

У вас на сторінці в соцмережі багато фотографій міні-скульптур. Презентуючи їх гостям, що найцікавіше можна про них розповісти? Скільки їх взагалі?

Офіційно їх 36. Але днями я був щиро здивований, бо знайшов 37-му. Виявляється, її було встановлено ще рік тому і вона знаходиться на площі Петефі біля школи мистецтв. Це – міні-фігурка з зображенням угорського композитора Ференца Еркеля. Тобто є міні-скульптури, про які не дуже говорять. Скажімо, маса людей не знає про фігурку «Hasta la vista Lenin!», що знаходиться біля вокзалу і яку виконано у вигляді вагону вантажного поїзда, всередині якого знаходиться маленький бюст Леніна. Під час екскурсії з туристами усі фігурки обійти практично неможливо, відстань велика. Це все потребує часу. Візьмемо для прикладу Гаврила Глюка біля другої школи і Гаррі Гудіні біля готелю «Ужгород» чи «Гудбай, Леніна» біля автовокзалу. Тому якщо людина замовляє таку тематичну екскурсію, охопити таку площу можна. Пройдемо ми її за 3 – 3,5 години. Але в основному йдемо вздовж набережних і там дійсно є про що розповісти.

Ви проводили екскурсію «Еротичний Ужгород». Поговоримо про неї. У сусідній Чехії проституція легалізована. А де були колись борделі у нас? Що вам про них відомо?

Коли я готував цю екскурсію, інформації було мізер, треба було все збирати по крупинкам. Відомо, що найбільше зосередження проституції було у великих готелях: як у великих дорогих, так і в середніх, так і в дешевих – «Корона», «Карпатія», «Берчені». Всюди були жінки, які надавали послуги, але інформація про конкретні публічні будинки не збереглася, бо завдяки «старанням» радянської влади ця частинка історії завжди «затиралася». Та екскурсія була експериментальною, ми не були впевненими в її успіху, просто хотілося зробити щось цікаве і скандальне, а вийшло більш цікаве і менш скандальне, пізнавальне і з невеликими доопрацюваннями. Вона тепер стане доступною для замовлення у будь-який момент.

Яку найромантичнішу історію кохання про Ужгород можете розказати?

Одна з історій навіть вийшла в світ – це про ужгородських Ромео і Джульєтту про закохану пару. Але тут знову ж таки деталі розмиті. Хтось каже, що події розвивалися у часи Першої Світової війни, хтось – що у довоєнний час, а хтось – що під час Другої Світової. Суть історії така, що молодий офіцер закохався в доньку свого командира (тут також існують різні версії) і через те, що хлопця направили служити у іншу частину Європи, вони разом застрелилися. Могилу, до речі, шукають досі. Хоча історія абсолютно реальна і десь на цвинтарі «Кальварія» ця могила існує, але знайти її не можуть. Навіть кажуть, що той офіцер Гейза жив десь там, де знаходиться будівля лабораторії космічних досліджень фізичного факультету. Ця історія справді людей дуже чіпляє. Та в загальному Ужгород – тихе спокійне місто і голосних історій кохання ми не знайшли.

А що можете сказати про екскурсію «Алкогольний Ужгород»? На гербі міста виноград, у краї розвинене виноробство, пивоваріння та самогоноваріння… маємо унікальний коньячний завод…  У нас зараз популярно здійснювати алкогольні тури?

Ця екскурсія зараз дуже модна і дозволяє популяризувати крафтове пивоваріння, виноробство, самогоноваріння. До речі, нарешті закарпатську паленку виведено під акцизний продукт. Тобто коли я казав гостям: «Спробуйте», вони пробували, але для них везти такі напої додому було трохи сумнівно. А тепер паленку гість може спокійно привезти додому, крім, звісно ж, вина і пива. Так само організовуємо дегустації – як коньячні, так і винні, пивні. Досі існують стереотипи, що в радянську добу одна пляшечка закарпатського коньяку могла вирішити практично будь-які  питання. Зараз потужності менші, але коньяк «Тиса», «Ужгород», «Карпати», тобто марочні дорогі коньяки досі є легендами як місцевими, так по всій Україні і по країнах колишнього Союзу. Проте зараз найбільша ставка робиться на пивоваріння. Маємо масу хорошого місцевого пива, яке потрібно вивести на всеукраїнський, а потім можливо і на європейський рівень. У нашому краї загалом традиції пивоваріння старі, але для гостей на перший план це вийшло лише зараз.

Ваша екскурсія «Ужгород містичний». Невже у нас справді є місця сили, місця збору закарпатських босоркань? Ви проводили демонічні екскурсії, тож що вам відомо.

Я цю екскурсію створив ще у студентські роки разом з Федором Шандором. У ній – маса моїх авторських історій, які я, на щастя, вигадував, поєднуючи з давніми легендами, наприклад, про Білу Діву в замку. Тоді я натрапив на дещо цікаве. Наприклад, на те, що на місці сьогоднішнього музею архітектури і побуту могла бути відьмина яма, де цих босоркань спалювали. Хоча жодні офіційні джерела про це не повідомляли, зокрема, про якусь інквізицію не йшлося. Але одного разу до мене приїхала гостя з Москви і вона себе позиціонувала саме як відьма, що їй традиції передалися ще від прабабці і вона знайшла якусь старезну книгу, ще дорадянську, яку перекладала з угорської, і в ній дійсно були дані про те, що на місці сучасного скансену, закарпатські босоркані збиралися. Наскільки це об’єктивно, з’ясувати не вдалося, але очевидно там таки було якесь місце сили. А щодо самої екскурсії, то вона була до Хелловіна і мала більш розважальний характер, адже це свято дуже не характерне для нашого регіону і особливо не вписувалося у православні традиції. Тому екскурсію ми перетворили на дитячу забавку.

Який маршрут в Ужгороді є найбільш популярним?

Це – центральна і набережна частина міста. Протягом тривалого часу чомусь упускалося чеське місто, але тепер ми разом з колегами включаємо його до програми екскурсій, адже це – об’єкт, який би міг претендувати на захист ЮНЕСКО й до того ж це унікальний житловий і адміністративний квартал. Хоча центральна частина завжди залишається найпопулярнішою, людей цікавить замок, кафедральний собор, вулиця Корзо, що неофіційно називається малим колом. Якщо ж брати не форматні екскурсії – і пізнавальні, і розважальні, то  ми покриваємо ділянку від пішохідного до транспортного мосту. Там виходить дуже гарна гра на контрастах – із Австро-Угорщини рухаємося в бік Чехословаччини і, перейшовши через транспортний міст, бачимо радянську забудову. Й хоч чеське місто значно старше за радянське, та його стан набагато гарніший, адже чехи будували абсолютно з іншою філософією. А для гостей це дуже цікаво, адже крім Закарпаття більше ніде по Україні немає чеської забудови.

Що радите передусім гостям скуштувати на Закарпатті?

Я ніколи намагаюся не нав’язувати власну думку. Але є стереотип, що треба поїсти бограча, баноша і рухатися додому. Це закоренилося, особливо після того, як потік угорських груп став більшим, вони щиро дивувалися, чому ми називаємо страву просто бограч, адже в перекладі слово означає лише сам казанок, а називається вона бограч гуляш, тобто гуляш, зварений у казанку. Тому часто екскурсії мають ще й виховну мету, щоб пояснити людям, як конкретніше формулювати свій запит і роз’яснити, що закарпатський бограч – це вже самостійна страва, дуже далека від угорського гуляша. Але часто гості їхали сюди навіть за цим колоритом. Та зараз у самому центрі міста автентичних ресторанів вже фактично і немає, може один-два. Усе інше перейшло в європейський вектор і загальне меню, щоб іноземцю було простіше вибирати. Але, гадаю, ставку все одно потрібно робити на автентику, адже гастрономічний Ужгород і гастрономічне Закарпаття мають, на мою думку, найбільший туристичний потенціал. У нас чудова кухня, яка поєднує в собі і угорську, і чеську, і єврейську, і українську… й це створює своєрідний колорит, за яким гість сюди їде.

Ваше улюблене місце в Ужгороді? Чому саме? Чи водите туди туристів?

На жаль, воно вже більше недоступне. Ще за студентських років я любив одну місцину. На БАМ є два підйоми – один біля «Світанку» і другий – біля міської поліклініки. Тож там, де був готель «Каштан», де наразі – приватний сектор, була невеличка доріжка до скелі над колишнім тиром. І звідти відкривався неймовірно гарний краєвид. Я навіть гостям показував. Там усе місто було, як на долоні і все можна було показати. Тепер як те місце, так і весь пагорб повністю забудовано. Але як і більшість місцевих, люблю набережні. Приємно весною спуститися до річки, посидіти біля води.

Під час екскурсій гості деколи задають питання. Що найцікавіше питали вас?

У нас біля фігурки Свободки є невеличкі таблички у землі з відстанями до європейських столиць. Там вказано Будапешт, Братиславу, Бухарест, Прагу… Фактично  8-10 європейських столиць ближче до Ужгорода, ніж Київ. Тож коли починаємо рахувати, люди щиро дивуються, як так.  Коли пояснюю про територіальну близькість, починають цікавитись, як ми тут живемо, чи часто їздимо за кордон. Хоча для закарпатців це все звично і логічно, але гостей дивує. Також їх цікавлять деякі історичні аспекти, чому в нас розмовляють різними мовами…

У Львові брендом стали дворики. У нас – ні. Хоча є такі. Навіть дуже гарно приведені до ладу. Чи може Ужгород мати подібний бренд? Чи можна проводити такі екскурсії?

Можна. Ми навіть намагалися. Єдина проблема, що більшість таких двориків у житлових будинках і вони можуть бути зачиненими, на них може бути кодовий замок, або жителі гостям не раді. Тому в цьому питанні непросто. Дуже гарні під’їзди у Галагові, але зайти в них ми не можемо, аби цю красу побачити. Але ми маємо провулки Малий Уж, Гірчичне зерно. Вони хоч і не зовсім дворики, але також цікаві і вони є показовими для інших жителів історичних будинків та власників бізнесу, що так можна зробити. Звісно, все потребує часу і коштів. Тому цей рух є повільним, але перспективним.

Куди йдете, коли хочете розслабитися? Назвіть місця натхнення і спокою у місті.

Надихають завжди набережні міста. Я думаю, що треба знайти інше місце, але чомусь завжди туди повертаюся. Вони викликають спокій. І саме за цим часто їдуть гості з великих шумних міст і щиро дивуються, наскільки в Ужгороді спокійно і всі кав’ярні повні, адже тут часом робота переміщається саме в такі заклади.

Чого нам найбільше не вистачає, аби Ужгород став  туристичною Меккою?

Логічності і згрупованості. У нас чомусь наразі філософія – заробляю лише на себе і піклуюся лише про себе, для більше ніж половини підприємців актуальна. У нас немає консолідованої практики, що ми працюємо не лише на себе, але й на привабливість свого регіону. А над привабливістю регіону треба працювати у першу чергу, адже якщо край привабливий, туди їдуть гості й автоматично бізнес починає набирати обертів. Дуже гарно у Львові працюють над цим брендом, і їхнє місто є справді перенасиченим гостями.  Ужгороду таке поки що не загрожує.

Чому ви обрали туризмознавство? Це – дитяча мрія? Чи більше бажання батьків?

Підштовхнув батько. Він – директор готелю і на той момент так чи інакше був задіяним у туризмі. Він сказав, що серед всіх професій, можливо, ця була б мені до вподоби, адже я завжди був активним і комунікабельним, для мене робота в офісі була б рівноцінна  трагедії. Для мене також було важливо, щоб під час навчання та й у роботі не було зв’язку з математикою, бо з числами я не дружу. А от на першому курсі були два семестри вища математика і один – статистика, що трішки провалило мій план. Але в нас був чудовий викладач, який розумів, що я не дуже тяжію до математики. А в 2012 році пройшов курс екскурсоводів і з моменту, як отримав бейдж, офіційно і безперервно працюю у цій сфері.

 Яке б місце в Ужгороді ви назвали найбільш романтичним? Куди найкраще ходити молоді на побачення? Чому?

У нам маса романтичних місць. Навіть університетський пагорб перетворюється на гарне романтичне місце після закінчення робочого дня. Передусім, завдяки близькості гуртожитків, дуже гарні заходи сонця там, дуже гарно, коли видно смугу аеропорту. Загалом це місце вважаю одним із найбільш романтичних. Ну і… набережна.

Чим займаєтесь у вільний час? Які маєте захоплення?

Вільного часу практично немає, займаюся ще перекладами. Коли ж випадає нагода, подорожую. Двічі-тричі на рік обов’язково кудись лечу, якщо вдається. Замовляю екскурсію, щоб побачити, як працюють колеги за кордоном.

Спасибі за розмову! Успіхів вам!

Марина АЛДОН, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net

 

Comments are closed.