Рештки кісток людей та загадкові замуровані вікна в Ужгороді

[Total: 0    Average: 0/5]

Що приховують радванські руїни костелу Яна Непомуцького

Є в Ужгороді, в мікрорайоні Радванка, цікава пам’ятка – руїни церкви ХVII століття. На краю радванського цвинтаря, на розі вулиць Гранітної і Стефаника, практично над урвищем збереглися кам’яні залишки римо-католицького Свято-Троїцького костелу, відомого також під назвою святого Яна Непомуцького, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

Ще в першій половині XX сторіччя церква була діючою та в хорошому стані. Як виглядав костел до знищення, можна побачити на світлині 1930 року. Зокрема в працях краєзнавця Людвіга Філіпа зазначено, що храм на цій території був освячений 1640. Є й згадка про те, що церква не раз за свою історію суттєво руйнувалася, та її щоразу відновлювали.

Місцеві краєзнавці припускають, що останнє суттєве руйнування, коли стіни на костелі пішли тріщинами, трапилося під час підривних робіт на кар’єрі, що розташований поруч. Кар’єр із видобутку андезиту працював із 50-х до кінця 70-х років минулого сторіччя. Закриття костелу в радянський період посприяло його повній руйнації.

Ще два роки тому на стіні руїн була табличка з написом про те, що це готична церква XIII ст. Напис прибрали, очевидно, щоб не вводити в оману відвідувачів. Бо найвірогідніше йдеться про пам’ятку ХVII ст.

Нині впритул до стін церкви розташовані могили діючого радванського цвинтаря. Скульптура Яна Непомуцького, що прикрашала одну зі стін, давно скинута з п’єдесталу і лежить просто неба. Всередині будівлі чітко видно масивні кам’яні стіни з невеликими отворами, частини арки та вхід під землю…

Улітку 2018 року тут проводили розкопки студенти та викладачі факультету історії Ужгородського національного університету, дослідивши приблизно 15 квадратних метрів площі. Територію всередині і зовні очистили від рослинності та розкопали землю завглибшки майже 3 метри.

Третя за історичністю серед церков сучасного Ужгорода

Кандидат історичних наук, археолог Володимир Мойжес, який брав участь у тих розкопках, стверджує, що вдалося розкопати вівтар. Нині він задля збереження знову закритий ґрунтом. Знайшли дослідники й кераміку, скляні фрагменти вікон. Володимир Мойжес розповідає, що під підлогою церкви є крипта (склеп). Під час її обстеження науковці знаходили дрібні рештки кісток людей. Вони могли належати священнослужителям чи знатним людям тих часів. Науковець упевнений, що в ХХ столітті в крипті працювали тодішні «чорні» археологи. Наразі тут міститься побутове та будівельне сміття.

– На глибині 35 сантиметрів від сучасного рівня була зафіксована підлога ХVII ст., вимощена квадратною цеглою. На місці дослідженої ділянки ми зняли цементну стяжку, що була підлогою ХХ ст., і відразу натрапили на кам’яний вівтар ХVII століття. Для мене як археолога це найцікавіша знахідка на цьому об’єкті. Часто в літературі пишуть, що це капличка, але термінологічно правильно говорити, що це церква. Тому що тут є вівтар, були невеличкі хори, – розповідає Володимир Мойжес. – До речі, дах церкви був початково вкритий черепицею, уламки якої ми тут і виявили, а на фотографіях середини ХХ ст. бачимо, що вже дах вкритий бляхою. Західний фасад церкви був увінчаний сигнатуркою (малою храмовою дзвіницею). Стіни зведені з каменю, але зараз ми можемо бачити в стінах купу цегли, що є результатом ремонтних робіт. Востаннє, як стверджують наші краєзнавці, церкву ремонтували на початку ХХ століття. Храм невеликого розміру. Її апсида округлої форми, що відокремлена від нефу аркою, яка вимурувана з тесаних кам’яних блоків. Цікавою архітектурною деталлю є невеличке віконце-роза, що знаходиться по центру стіни апсиди. У церкві є три входи: головний портал і два бокові, які пізніше були замуровані цеглою. Зліва, швидше за все, був вхід у крипту. На жаль, дуже мало відомостей про цю пам’ятку.

– Чи цей об’єкт складний з погляду розкопок?

– Через те, що майже впритул до стін розташовані могили, а також поряд урвище, то проводити археологічні роботи складно, мало простору для робіт. Ми заклали тільки невеличкий шурф за межами стін, приблизно 9 квадратних метрів, а всередині досліджували тільки половину площі апсиди. Зазначимо, що північна частина стіни суттєво пошкоджена, що є результатом людської діяльності. Виходячи з цього, роботи тут не проводили, адже був ризик руйнації. Перед тим як проводити роботи, ми робимо візуальний огляд пам’ятки та складаємо її план, дивимося перспективні місця, де можна проводити археологічні дослідження. Буває так, що одна справа, що би ми хотіли, інша – що дозволяє пам’ятка. На даний момент я не бачу необхідності продовжувати роботи. У плані підтвердження хронології та визначення специфіки архітектури нічого нового ми не отримаємо.

– Чи є ця пам’ятка унікальною для Ужгорода?

– Ми можемо говорити, що це третя з найбільш давніх мурованих церков сучасного Ужгорода, які можливо побачити. Наразі, за наявними матеріалами, виходить, що найдавніша – це Замкова церква (розкопки на якій експедиція УжНУ розпочала торік – ред.), друга – Горянська ротонда. Радванська – третя за давністю.

План збереження є, гроші шукають

Про можливе майбутнє радванських руїн, добре знає ужгородський архітектор Петро Сарваш. Саме він із колегами торік робили зйомку і 3D-сканування костелу. Цього року можуть почати попередні роботи, щоб уникнути аварійного стану пам’ятки, – каже Петро Сарваш. Усі інші роботи – питання грошей.

– Яке майбутнє для цих руїн пропонуєте ви?

– Передусім, ідеться про зупинення руйнівних процесів, які досить інтенсивні. Зокрема верхні шари кам’яної кладки під впливом атмосферних явищ розпадаються. Друга проблема – там є залишки тріумфальної арки з тесаного каменю, її треба якимось чином закріпити, щоб вона далі не розвалилася. Але мова не тільки про те, щоб зберегти руїни, хотілося б церкві надати і якоїсь функції. Звичайно, якщо йдеться про руїни храму, має бути відновлена первісна функція храму. Тому ми пропонуємо зверху її накрити дахом, щоб існуючі конструкції не намокали, їх треба законсервувати, щоб час від часу можна було б проводити і літургії. Тобто не йдеться про повне закриття, це має бути такий напівзакритий простір, у літній час там можна буде проводити служби. Це власність римо- католицької громади.

– Наскільки споруда в критичному стані?

– До огляду здавалося, що більш критична. На споруді є дві тріщини. Були побоювання, що стіна може «з’їхати» на вулицю Гранітну. Перш ніж приймати які-небудь рішення, були проведені обстеження. Римо-католицька громада отримала грант, за ці гроші ми провели технічне обстеження, частково археологічне. Ми маємо існуючу модель сканування, робили геологічні обстеження, склад ґрунтів. Так серйозно ще жоден об’єкт не досліджували! Поки що прийняли рішення, що верхню частину кам’яної кладки треба закріпити, щоб вона далі не розліталася. Коли будуть кошти на щось серйозне, тоді будемо обговорювати інші етапи. Хотілося б цього року першочергові роботи зробити, на це є гроші. Будемо старатися в цьому році зробити протиаварійні заходи.

– Чи є ця споруда унікальна з погляду архітектури?

– Тесаний камінь і чотирилисткова розетка (вікно-роза – прим.ред.) – це явні ознаки готики, навіть романського стилю. З іншого боку, споруда побудована в ХVII столітті, період бароко. Період будівництва один, а стиль інший. Тому дуже багато запитань. Дивні ніші, вікна, деякі з яких замуровані, входи так само частково замуровані, дуже дивно. Крипта, на жаль, була повністю вичищена, пограбована. Однозначно займатися цією спорудою варто, у нас не так багато пам’яток того періоду.

– Яка ціна збереження радванських руїн?

– Не можу сказати. Але це великі гроші. Бо планується не просто законсервувати і залишити, щоб вона заростала бур’яном. Ми маємо начинити її якимось змістом. Наприклад, там тяжко пройти до неї, пройти між могилами. З іншого боку, вона на такому доброму місці розташована – на осі між Ужгородським замком і Горянською ротондою. Там дуже цікаві видові точки. Не погано би розчистити схил, щоб «розкрити» її. Ми запропонували в проектному рішенні зробитий підхід до неї зі сторони схилу.

– Чи витримають схили, якщо їх позбавити тих дерев?

– Це тема дослідження, але, очевидно, що дерев там не було раніше, вони не посаджені спеціально. Окрім того, пам’ятці варто було б надати туристичної привабливості й нормального доступу. Тобто зараз не йдеться про стовідсоткове відновлення церкви, а відновлення до стану, щоб там можна було щось робити: накриття цього простору якоюсь легкою конструкцією, не дуже нав’язливою, вона б дала церкві якийсь образ…

– Хто відповідальний за пам’ятку?

– Вона внесена в список щойно виявлених пам’яток. За історико-архітектурним планом міста Ужгорода, вона є пам’яткою архітектури. Її охорона лягає на державу.

І поки залишки будівлі ХVII віку в Ужгороді ще є, пропонуємо читачам сходити на екскурсію, щоб на власні очі побачити сакральну пам’ятку старої Радванки.

Тетяна ЛЕШКО, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net

Comments are closed.