Чому ми подобаємося тим, хто не подобається нам

[Total: 0    Average: 0/5]

Що робити, щоб кохання було взаємним

Часто як дівчата, жінки, так і хлопці, чоловіки  питають: «А чому я не подобаюсь тим, хто подобається мені. І навпаки – мене люблять ті, хто мені абсолютно байдужий».

Ця теза звучить настільки часто, що ті, хто планує побудувати стосунки, починають хапатись за першу ліпшу людину, яка трапляється на шляху, тільки б бути з кимось, побоюючись самотності, адже й так усі стверджують, що знайти взаємне кохання дуже важко і майже нереально. Насправді все не так, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

Але чому тоді справді виникають ситуації, коли до нас виявляють симпатію зовсім не ті люди, про чию прихильність ми так мріємо.

Газета «Неділя Закарпатські новини» спробувала проаналізувати ситуацію і знайти відповіді на ці питання.

Різні соціальні прошарки

Любов, як іскра, що пробігає між людьми. Вона може спалахнути одночасно у душах двох людей, а може загорітися в серці лише когось одного. Це нормально і зовсім не якась трагедія, як описують письменники у романах, накручуючи емоції читачів та драматизуючи події.

Та й усьому є цілковито логічне пояснення. Просто кожному з нас слід глибше зазирнути в себе, а не скиглити і нарікати на важку долю.

Чи може, скажімо,  хлопець-панк сподобатись молодій вчительці з класичними традиційними поглядами на життя? Так, може, але, скоріше, вона обере людину, схожу на себе. Чи може слюсар зустрічатися з дочкою народного депутата, яка й сама заробляє по кілька мільйонів на місяць? Навряд чи… адже її цікавлять хлопці з іншого виміру, тобто з соціального прошарку, який близький до того, в якому вона живе. Чи може прибиральниця, нехай навіть молода і вродлива, чекати взаємності від директора відомої корпорації? Навряд чи. Сама по собі професія тут ні до чого. Адже будь-яка робота, яку ми виконуємо, цінна і потрібна. Просто люди, які живуть у певному соціумі, мають свої стандарти, свої погляди на життя, свої критерії щодо підбору партнерів.  Симпатія, звісно, виникнути може між будь-ким, але дуже рідко вона може перерости у більш серйозні стосунки.

Адже щоб бути поруч із людиною з вищого суспільного класу, треба бути рівнозначним їй: мислити так само, одягатися так само, поводитися аналогічно. Тому, щоб побудувати такі стосунки, треба підтягнути, або як зараз модно казати, «прокачати» себе, змінити свій внутрішній та зовнішній світ. Для цього зараз існує багато тренінгів, можна знайти навіть майстер-класи у Ютубі. Проте теорії без практики буде замало. Передусім потрібно читати багато відповідної літератури і змінювати думки, працювати над зовнішнім виглядом та манерами, не просто мріяти, склавши руки, а вносити дієві зміни у життя.

Отже, логічно, що такі стосунки повністю відповідають моделі «я кохаю, а мене – ні». Якщо ж немає бажання мінятися, треба шукати партнерів між рівнозначними собі.

Бажання страждати

Так, багато хто підсвідомо шукає саме гострих відчуттів у стосунках. Хоч це звучить і дивно, але є люди, яким потрібні партнери, які доводять їх до сліз. Такі собі садомазохісти, які постійно відчувають себе жертвою.

Це може тягнутися з дитинства. Передусім через недолюбленість кимось із батьків – для чоловіків – матір’ю, для жінок – батьком. Із таким внутрішнім настроєм будь-які стосунки приречені на крах.

Навіть якщо людина відповість їм взаємністю, вони навмисне вибиратимуть таку модель поведінки, щоб створити собі страждання. І тоді ця жінка чи чоловік полегшено зітхають і кажуть: «Оце так! Це – любов! Бо від почуттів паморочиться у голові і не хочеться жити!» Та якщо до життя виникає апатія – це хвороба, а не кохання! Це – патологічна залежність, бо справжня любов – це щастя, піднесення, натхнення, позитивні емоції, а не стрес, відчай і розпач. Часом таке спаплюжене очікування від стосунків може бути навіть у тих, хто надмірно перечитав любовних романів і чекає від протилежної статі лицарських поєдинків. Але ми живемо не в ту епоху Середньовіччя, коли чоловіки за серце жінки влаштовували дуелі. Зараз немає лицарів та принців на білих конях, немає, власне, і принцес.

Та й взагалі, від кого потрібно захищати сучасну представницю прекрасної половини. Чому жінка вважається слабкою статтю? Хто придумав цю тезу? Жінки насправді навіть дуже сильні, адже природа їх підготувала до пологів і вони легше за чоловіків переносять фізичний біль. Крім того, як наголошують криміналісти, якщо брати загальну статистику вбивств,  то чверть із них скоюють жінки, до того ж діють вони з більшою жорстокістю, ніж чоловіки, частіше детально планують усе наперед. А от чоловіки зазвичай (не завжди, але часто) позбавляють когось життя спонтанно. Але мова не про це.

Чому у ХХІ столітті чоловіки повинні захищати кохану? Від кого саме? Звісно, у первісному суспільстві на неї могли напасти дикі тварини, представники сусіднього племені, але зараз такого немає. Так, є бандити на вулиці, однак такі випадки настільки поодинокі, що навіть смішно про них згадувати. Але якщо думати про подібне, притому постійно, то таку ситуацію можна запросто притягнути до себе чи до близької людини. Як відомо, думки матеріалізуються. Це вже – науковий факт.

Тож якщо людина помічає за собою садомазохічні нахили, якщо вона завжди страждає у стосунках, варто звернутись до психолога і переосмислити своє дитинство, відпустити колишні образи, навчитись інакше дивитись на життя.  У будь-якому разі, після невдалих попередніх стосунків добре протягом певного часу побути на самоті, розібратися з думками і наступні взаємини почати будувати зовсім по-новому.

Занижена самооцінка

Це – проблема також родом з дитинства і також виникає через те, що колись батьки відкинули сина чи доньку, не вислухали, не втішили у важку хвилину. Виникає така модель так само через недолюбленість і бажання заслужити любов. Таку людину у юному віці дорослі часто порівнювали з іншими, виставляючи її в негативному контексті, при цьому нахвалюючи інших. Не дарма кажуть: «Скажи людині сотню разів, що вона свиня – і в сто перший вона захрюкає».

Тому підсвідомо ті, у кого занижена самооцінка, живуть із тавром невдахи. Це може виявитися не лише у стосунках, але і в роботі, хоча такі люди, загартовані дитячими болями, саме у кар’єрі найчастіше досягають хороших результатів, а от особисте життя так і не налагоджується роками.

Таким чоловікам та жінкам часто здається, що на прихильність певної людини вони навіть не заслуговують, і вони починають таємно страждати. Тут найголовніша біда в тому, що ті, хто так думає, не люблять себе самі. Якщо людині все ж вдається добитись симпатії, вона у стосунках боїться бути собою і втратити партнера, бере на себе роль жертви і часто зациклюється на стосунках.

Тому в даному випадку передусім потрібно заглибитись в себе, переглянути ставлення до власної особистості, полюбити себе. Нехай навіть із вадами, хоча найчастіше вони тільки надумані.

У всякому разі, навіть деякі недоліки у зовнішності не є перепоною для щастя. Згадаймо хоча б Ніка Вуйчича, який без рук та без ніг став багатим, успішним, відомим, навчився сам себе обслуговувати, ні від кого не залежати і має міцну родину, люблячу дружину та чотирьох дітей. Тому любити себе слід із усіма плюсами та мінусами, бо неохайний вигляд можна змінити, м’язи накачати, зайву вагу скинути, модного одягу накупити, навіть наростити волосся, нігті чи вії, якщо комусь уже дуже хочеться, але ні руки, ні ноги, якщо їх немає, наклеїти не вдасться. Тому в такому випадку треба себе просто прийняти.

І любов до себе – не гріх, не егоцентризм. Згадаймо заповідь: «Возлюби ближнього, як самого себе». Не як матір, не як батька, не як чоловіка чи дружину, а як себе. Тобто любити себе потрібно. Навіть необхідно. І тільки полюбивши себе, прийнявши себе, нехай навіть змінивши себе,  можна думати про здорові стосунки з кимось іншим.

Утім тут буває і інша крайність. Надмірно самозакохані люди також не здатні на справжню щиру любов. Вони бажають у всьому домінувати і контролювати ситуацію, можуть вдаватись навіть  до тиранії. Роблять вони це також не усвідомлено. Але протилежна стать уловлює ці імпульси і зазвичай інстинктивно втікає від таких стосунків. Ніхто ж не хоче бути поруч із людиною, яка може задушити в обіймах… У такому разі так само потрібно працювати над характером і зрозуміти, що кожен з нас – окрема особистість і відповідає за власне життя самостійно, тож нав’язувати особисті позиції комусь силою не можна.

 Стіна

Часом після невдалих попередніх стосунків люди зводять довкола себе невидиму стіну, бар’єр, таким чином ховаючись від болю. У свою мушлю вони втікають від світу, від певних людей, від протилежної статі… і діють при цьому так само навіть із тими, хто їм подобається.

Їм здається, що кожен намагається їх образити, зробити щось таке, від чого їм стане боляче. Тому найкращий вихід  для них – просто відсторонитися від усіх.

Але далеко не кожен із тих, до кого лежить серце, має бажання руйнувати стіну неприступності заради того, щоб добитися взаємності. Набагато простіше знайти іншу  людину – таку, яка відкрита до взаємин. При цьому закриті люди можуть багато говорити на різні теми, усміхатися, розповідати анекдоти, проте у них все одно невільно спрацьовує якийсь «клапан», ніби двері автоматично закриваються і переступити через поріг свого внутрішнього світу вони не дозволяють нікому.

Звісно, що партнер це відчує. Безумовно, ви можете натрапити й на людину, якій буде цікава саме така модель поведінки, яка буде витрачати час на те, аби ви самі відчинили «браму душі» і запросили увійти. Але таких небагато. Не гарантія, що на вашому життєвому шляху  зустрінете саме таких.

Тому якщо ви не готові до щирості, працюйте спочатку над собою, адже без цієї складової не можна будувати стосунків.

Чому ми  подобаємося тим, хто не подобається нам?

Ситуація дуже розповсюджена і її дуже легко пояснити. Усе відбувається закономірно і логічно.

Уявіть себе  на зустрічі з людиною, яка вам нецікава. Ви сидите в кафе і розмовляєте. Якою є ваша поведінка, що відчуваєте? Ви розслаблені. Вам байдуже, що про вас людина подумає, що скаже. У вас немає необхідності щось із себе видавати, одягати маску, зображати того, ким ви не є насправді. У такому випадку – ви щирі.

А тепер уявіть ситуацію, що ви зустрілися з людиною, яка вам цікава. Ви всіляко будете старатися їй сподобатися і прикладатимете для цього зусилля. Часом будете поводитися неприродно, говорити речі, яких зазвичай не говорите. Жінки при цьому готові зашпаклювати все, що лише можна, накласти на себе кілька кілограмів косметики, одягнути білизну, що збільшує груди і втягує живіт… Чоловіки ж часто зображають із себе супергероїв і розповідають фантастичні історії порятунку ними людства. Партнер же відчує нещирість. Не через те, що в нього паранормальні здібності, а тому, що ви самі створюєте певну напругу. А чи захоче людина повертатися туди, де їй незатишно? Чи хочеться вам іти в ліс під час грози? Скоріш за все, ні. А чи підете туди у сонячну погоду, якщо випаде нагода? Звичайно, що так. Людина в даному випадку, як ліс, а її поведінка – наче погода.

Тому поспостерігайте за власним тілом і ви зрозумієте, що воно напрягається тоді, коли ви відчуваєте тривогу. При цьому партнер відчуватиме дискомфорт і його він пов’язуватиме саме з вами.

Як вирішити ситуацію? Насамперед зрозуміти, що причина у внутрішній налаштованості.

Тому працювати потрібно з думками, задавати собі тільки позитивні установки, навчитися розслаблятися, займатися своєю зовнішністю, експериментувати  і бути завжди щирими.

Любов не терпить обману, любов не є стражданням, любов не обмежує, а підштовхує до вдосконалення.

Тому кохайтеся та будьте коханими.

І пам’ятайте, що правильні стосунки потрібно будувати, як дім, цеглинка за цеглинкою… і доглядати за ним, як за квітучим садом… весь час.

Марина АЛДОН, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net

Comments are closed.