Чому на Закарпатті з журбою радість обнялась

[Total: 0    Average: 0/5]

Позаминулий і минулий тиждень виявилися максимально літературними – аж три книжкові імпрези. Зокрема, на Закарпатті відбулося друге вручення премій Всеукраїнського конкурсу малої прози ім. І.Чендея. Цього року це зроблено у форматі чотириденного «Чендей-фесту». Спершу київські члени журі П.Вольвач і Г.Плачинда презентували в обласній бібліотеці свої нові книжки. У Павла за спиною вже три романи, у Галини – велика книга інтерв’ю з видатними українцями, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

Наступного дня – вручення премій. Цього року на них претендували аж 270 оповідань (минулого – 145 ) і 9 літературознавчих розвідок. У номінації «оповідання» відзначили шістьох, у номінації «чендеєзнавства» – двох. Крім того, було ще пару спеціальних відзнак від окремих членів журі. Всі лауреати не із Закарпаття, більшість прибули на фестиваль. Оглянули екскурсійно Ужгород.

Наступного дня переїхали на Тячівщину. Школярі у Дубовому дали потужний концерт, в тому числі з інсценівками творів Чендея.  Ночували на одній з тячівських турбаз. Вранці підіймалися на Ясенову. Молодші ішли пішки, старших повезли машиною в об’їзд, аж через сусідній Рахівський район. Звідти позашляховик видряпався на найвищу вершину Тячівщини – Апецьку (1500 м). А вже з цього «даху району» спустилися гірськими серпантинами на Ясенову. Там біля родинного салаша І.Чендея нас вже чекала основна група. Прибили на будівлю дерев’яну меморіальну таблицю. Спускалися донизу вже своїм ходом. Навіть від цього ноги нили ще кілька днів. І. Чендей востаннє підіймався до цього салаша, маючи сімдесят років.  На сьогодні це найбільш потужна з усіх літературних акцій, що відбуваються на Закарпатті.

Потому поїхав до Києва на Міжнародне Шевченківське літературно-мистецьке свято «В сім’ї вольній новій», приурочене до річниці перепоховання Кобзаря з Петербурга у Канів. Керівництво Спілки письменників провело цей фестиваль вже понад двадцять п’ять разів, він відбувся почергово уже в усіх областях (на Закарпатті був ще 1995 р.), тепер черга дійшла до столиці. Там він, звісно, дещо загубився на тлі сотень інших подій, зате вдалося поспілкуватися з доброю півсотнею колег з цілої України. Запорожець П.Юрик подарував друге розширене видання свого збірника радянського політичного фольклору «Тільки Сталін на стіні» (перше видання у моїй бібліотеці вже давно). На Закарпатті подібну книжку «Анекдот у Карпатах» колись випустив І.Сенько.

На початку фестивалю поклали квіти до пам’ятника перед університетом, потім був масштабний концерт, в тому числі з творів учасників фестивалю. Другого дня виступали у різних культурних закладах. Нашій міні-групі дісталася Солом’янська районна бібліотека. Одеський письменник і краєзнавець М.Суховецький розповів про три свої шевченківські романи  – «Зустріч у Лаврі», «Дівчина з голубом», «Сніг на фортеп’яні» (2016-2018). Михайло Вишняк з Таврійського університету (нині цей вуз у Києві) розповів про свої шевченківські праці.

Відтак, користуючись нагодою, організатори запросили до Спілки іноземних дипломатів з численних посольств у Києві. Вони або члени їхніх родин декламували Шевченка рідними мовами.  А в Інституті літератури відбувся круглий стіл про сучасний стан шевченкознавства. Головні доповіді зробили М.Жулинський і П.Мовчан. потім молодий завідувач відділу шевченкознавства говорив про роботу над Шевченківською енциклопедією і 12-томником, критикував нещодавні дуті газетні і телевізійні сенсації. Одесит Олекса Різник проводив паралелі зі свого дисидентського і в’язничного минулого. Антоніна Цвід презентувала свою біографічну  трилогію про жінок Шевченка.

Третього дня була екскурсія до найбільшого в Європі скансену – у с.Пирогово під Києвом. Загальне враження: письменники – найбільш політизований прошарок нашого суспільства, налаштовані нині максимально скептично і опозиційно. Я на їхньому тлі виявився ще відносно оптимістом.  Паралельно у ті самі дні в Києві відбувався дев’ятий «Книжковий Арсенал» – одна з двох найбільших у нас (поряд зі Львівською) книжкових виставок-ярмарок. Заглянув і туди. Кость Родик подарував свою книгу «Сизиф» про двадцятиріччя Всеукраїнського рейтингу «Книжка року». Згадалися колишні ілюзії про успішний культурний розвиток України. Зараз все тримається передусім на ентузіастах – таких, як він. Ярмарок cлабший, ніж міг би бути: замість очікуваних двохсот видавництв тільки сто, порожні місця зайняли соки-тістечка; книжок значно менше, ніж минулоріч, особливо новинок. Але добре, що є бодай стільки, серед них – мемуари В.Горбуліна. Привітався з А.Кокотюхою, Ю.Винничуком, М.Дочинцем, М.Слабошпицьким. Суспільству зараз не до книжки, на всьому печать якоїсь тимчасовості.

Насамкінець в Ужгороді потрапив на прем’єру вистави А.Філіппова «Жменяки» за романом М.Томчанія. Це вже четверта спроба перенесення даного твору на сцену. Як на мене, найбільш успішна. Отже, українська література продовжує жити, хоч і в екстремальних умовах.

Сергій ФЕДАКА, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net

 

Comments are closed.