Офіційно в країні 21 мова і немає поділу на касти – українка про життя в Індії
Індія – країна контрастів. Тут сильно відчувається розшарування суспільства. В одній частині міста – нетрі, в іншій – бутики й дорогі ресторани. Зараз в Індії заборонено поділ на касти, але неофіційно воно все ще присутнє. Нерідко до шлюбів з іноземцями індійці відносяться простіше, ніж до шлюбів між представниками різних каст.
Про своє життя в Хайдарабаді в Індії розповідає Марина Грицай. Вона поїхала до Німеччини вчитися за магістерською програмою International Media Studies. Там познайомилася з майбутнім чоловіком, який працював в Боннському університеті. Потім його запросили повернутися і працювати на батьківщині, в Індії, в місті Хайдарабаді. Пара подумала і вирішила переїхати. Живуть там вже понад року, пише gazeta.ua з посиланням на bit.ua.
ПЕРШІ ДНІ І АДАПТАЦІЯ
Звичайно, культурний шок і адаптація неминучі. Перші 3 дні мені далися особливо важко. Незвичним було абсолютно все. Шокували контрасти – ось тобі розкішний будинок, що потопає в деревах і квітах, а зовсім поруч з ним – купа будівельного сміття.
Але найбільше мене здивувало те, що в Індії практично немає місць, де можна просто гуляти. Я звикла до наших українських просторах, доглянутим німецьким паркам. Тут же на дорогах немає тротуарів, люди лавірують між машинами. Парків мало, вони обгороджені та відкриті тільки в певні години (зазвичай, в робочий час). Немає ні кафешок, де можна просто посидіти та випити кави.
Є приватні клуби з басейнами, з доглянутою територією, де можна добре провести час, але це недоступно для більшості.
Щоб туди потрапити, потрібно бути частиною якоїсь громади. Це відбиток колоніальних часів, коли тут були англійці, які створили собі такі “острівці” комфорту. Деякі готелі пропонують денний абонемент: ти можеш перебувати на їх території протягом дня, користуватися певними послугами. Я такого більше ніде не зустрічала, а в Індії – дуже поширене, але досить дорого.
На жаль, єдиний час, коли дороги не перевантажені транспортом і можна погуляти або вийти на пробіжку – це ранній ранок.
Адаптуватися мені допомогла йога. Через кілька днів після переїзду я пішла в йога-студію, де мене дуже приязно прийняли. Індійці дуже відкриті та щирі люди, добре ставляться до іноземців. Ця людська теплота сильно згладжує всі гострі кути.
ТРУДОВІ БУДНІ
Індія – непроста країна, але можливості просто захоплюють дух. Іноді здається, що європейці користуються особливою популярністю, в тому числі, у роботодавців. Багато тут і українців – на роботі або на стажуванні в великих міжнародних компаніях, наприклад, в Google, Youtube, Microsoft.
Я влаштувалася працювати в представництво німецького культурного центру Гете. Просто написала їм листа, мене запросили. Займаюся зв’язками з громадськістю, робота дуже подобається. Наш центр є партнером і організатором важливих культурних заходів в місті, таких як міжнародні літературні та музичні фестивалі. Тому я часто спілкуюся з дуже цікавими людьми – письменниками, музикантами, художниками, фотографами з Індії та з усього світу.
Крім того, я закінчила курс викладачів йоги та веду заняття в тому ж центрі, де навчалася. Ця робота дуже надихає. Багато хто дивується, як це – викладати йогу самим же індійцям. Але насправді йога тут, як не дивно, тільки стає популярною. В Індії до йоги відносяться, скоріше, як до фізкультури – немає того ореолу “гламурності” і незвичайності, як на Заході.
ЯК З’ЯВЛЯЮТЬСЯ НОВІ ДРУЗІ
В Індії досить легко завести друзів. Якщо порівнювати з Німеччиною, німці більш закрита культура, дуже багато має пройти часу, щоб з кимось дійсно подружитися. В Індії – запросто. Індійці дуже цікаві, вони самі будуть до тебе підходити, ставити питання. Їм цікаві європейці як представники іншого світу.
Нам дуже пощастило з сусідами, вони ж є господарями будинку, який ми знімаємо. Ми ходимо один до одного в гості, вони нерідко пригощають нас. Іноді ми з чоловіком граємо з ними в бадмінтон: вони спорудили професійний майданчик на даху свого будинку, де тренується їх син. Але найбільше друзів у мене з’явилося в студії, де я займаюся і викладаю йогу. Для нас це спосіб життя. Ми проводимо разом свята, тренінги, пікніки, разом кудись їздимо.
МОВНИЙ БАР’ЄР
Офіційно в Індії 21 мова. Національні мови – це хінді та англійська: їх обов’язково вивчають в школах. При цьому в кожному регіоні є ще свої місцеві мови.
Люди без вищої освіти, в основному, користуються місцевою мовою, навіть хінді можуть не знати. Більш освічені зазвичай знають, як мінімум, три мови: місцеву і два національних. У Хайдарабаді основна мова – тамільська, також поширені урду і телугу.
Господиня нашого будинку знає 4 або 5 місцевих мов, тому що жила в різних частинах Індії. Тобто, якщо ти переїжджаєш з однієї частини країни в іншу і твоя робота передбачає спілкування з місцевим населенням, доведеться вчити нову мову.
Мені вистачає англійської мови, тому що на роботі я спілкуюся з людьми, для яких вона – або основна, або вони вільно нею розмовляють. Правда, в індійців специфічний акцент. Мені через це спочатку було складно, я не розуміла деяких інтонацій, виразів. І вони мене не розуміли, бо у мене був свій акцент. Але буквально через 2-3 тижні це пройшло. Зараз мені кажуть, що у мене з’явився індійський акцент.
Єдина проблема у мене з таксистами: 70% з них не знають англійської. Доводиться когось просити викликати мені таксі. Розплатитися з таксистом вже не проблема, цифри англійською вони добре знають.
ПРО ЦІНИ І ПОКУПКИ
В Індії дуже дешеві місцеві фрукти та овочі. Вони тут ростуть цілий рік, тому немає сезонних стрибків цін. Рис, сочевиця – це найпопулярніші крупи. А ось молочні продукти дорожчі та гіршої якості, ніж в Україні. Наприклад, молоко можна купити за 40 рупій за літр (близько 13 грн), але воно зроблене з сухого молока і пити його неможливо. Гарне молоко коштує вже 80 рупій, тобто у 2 рази дорожче. Сир можна купити тільки імпортний і в європейських супермаркетах, а вибір м’яса теж дуже обмежений.
Тому, щоб харчуватися якісно і купувати звичні продукти, доведеться розщедритися. Звичайно, якщо купувати тільки місцеві продукти та готувати тільки місцеві страви, вийде набагато дешевше, але нашим людям це важко зробити.
Ціни на техніку приблизно такі ж, як українські, а іноді й вище. Ми купили пральну машинку дорожче, ніж мої батьки 5 років тому в Україні.
Одяг однозначно коштує дешевше, ніж в Україні. І вибір великий: хороші шкіряні босоніжки я купила за 1500 рупій (близько 500 грн), бавовняну блузку відомого індійського бренду за 600 рупій (близько 200 грн). На ринку ціни ще нижче, але і якість гірша. Віддаю перевагу місцевих виробників: їх одяг більш пристосована до умов тутешнього клімату.
Ціни на оренду житла, може бути, трохи нижчі за київські. Правда, зняти будинок буває вигідніше, ніж квартиру. Ми, наприклад, зняли будинок на 4 кімнати за 12 тис. рупій (близько 4 тис. грн), а за 2-кімнатну квартиру з малесенькими кімнатками з нас просили 15 тис. рупій.
ПРО ЇЖУ І НОВІ ГАСТРОНОМІЧНІ ЗВИЧКИ
Індійці зазвичай готують кілька страв одночасно. Жінки проводять на кухні дуже багато часу.
Основа практично будь-якого приймання їжі – рис і сочевична підлива “дав”: до них йдуть овочі, курка або все разом. Популярна страва в Хайдарабаді – біріані. Це щось на зразок плову – дуже смачно. Також мені подобається панир – домашній сир, який готують з молока. На сніданок часто їдять ідлі – парові коржі з рисового та сочевичного борошна. До них роблять підливу чатні – з м’яти, кокосового молока, різних трав, горішків.
В Індії багато вегетаріанців. При такому розмаїтті рослинної їжі це нескладно. Щонайменше половина моїх знайомих тут вегетаріанці. Мої смакові звички теж стали змінюватися, тим більше, що я почала займатися йогою. Хочеться більше свіжих овочів, фруктів, менше приготовленої, смаженої їжі, м’яса.
Відкриваю для себе овочі та фрукти, яких я раніше не знала. Наприклад, bitter gourd – це такий овоч, схожий на огірок з великими пухирцями, дуже гіркий. Мені подобається його додавати в різні рагу. Улюбленим фруктом став манго. Вони тут дуже соковиті й різних видів. Також купую папайю, гуаву, кокоси, амлу.
З напоїв полюбила кокосову воду. Кокос продаються скрізь, тобі просто зрізають кришку плода і дають трубочку. Коли випиваєш сік, тобі розрубують кокос і дістають з нього м’якоть – яка ж вона смачна!
Звичайно, деяких продуктів мені не вистачає. Найбільше – кисломолочних, особливо, сиру і кефіру. Раніше я їла свіжий сир щодня, але тут його немає. Іноді хочеться гречки. Яблука, які я люблю, тут є, але дуже дорогі. Як я вже говорила, багато звичних нам продукти коштують дорого.
