Чого за бабов Анцьов фраєри бігали, як пес за кустков
Зайшла баба Анця в хату з хліва, де тільки що подоїла корову, дивиться, а син з невісткою на дивані читають газету «Неділя Закарпатські новини».
«А у вас што, неділя?» – сердито спитала від них, бо не сподобалося їй, що нічого не роблять.
«Неділя», мамко, «Неділя»! – радісно відповів син.
«Та я вижу, сидите, ги в сято. Што там такого файного учиталисьте, што ніяка вас робота не бере?»
«Та Оксана депіляцію чинити хоче. Думат, чи сама, чи в салон іти, якраз у вароши новий удкрився».
«А што за голі танці ота депіляція?» – поцікавилася стара.
«Як? Та ти 79 году прожила, а не знаєш?» – засміявся син.
«Представляєш? Не знаю. Ото штось із пілов зв’язано?»
«При чому туй піла? Ти што, мамко, вобще садистка?»
«Добре, што не кіллер. ДеПіляція – уд слова піла?»
«Нєт… Ото удалєніє волося з тіла. Но не пілов, а бритвов. Мож і воском.
«Обскубовати, ги курицю зарізану? – аж сплескснула баба Анця руками. – Оксано, ти лиса хочеш бути? Та пой, я тя пострижу. Но тяжко ми представити, як на тя люди на таку позерати будут, ги на обпаленоє паця».
Син з невісткою розсміялися.
«Мамко, то не з голови треба удаляти волося! Там най росте! Ото з усяких інтимних міст і із нуг».
«Тьфу! Пропалибисьте! Кой я була молода, та ми без будюгову літом через костьор скакали. Товди других способу депіляції, чи як її там… не було».
«Мамко! Тепер усі жони ноги бритят, оби волося не було!» – озвалася нарешті невістка.
«А в мене з 9 году там волося росте! І я ся все тим гордила! Оби ноги, як бороду бритити – я ще такоє не чула! Добре, што в ня на грудях не росте нич».
«Ану най вам син розкаже, як ун си депіляцію чинив, будете ся сміяти! Я ся всикала три дни»
«З того, як си лице бритив?
«Нет»
«А што, ноги».
«Мамко! Які ноги! Мені ганьба вам то казати!»
«Синку, што сь си бритив?» – не могла стара заспокоїтись.
«Інтимні міста».
«Што, яйця чи гузицю?» – вирвалося з баби Анці, та так голосно і несподівано, що вона сама здивувалась».
«Пак ай, а што?»
«Та ти што, курва якась, оби си там бритити?»
«Та то я не бритив даже. Перед тим пару раз пробувавим бритити, айбо то дуже тяжко. Я вже всі пози йоги перепробував, вигинавимся, як гадина якась. Неудобно ото самому чинити. Та рішивим си гель через Інтернет заказати, – почав він розповідь. – Простояв тот гель десь два місяці, а коли в жони було день народження, я си подумав, што добре би ї чимись удивити. Полігали ми в постіль. І раз лем я юй кажу: «Чекай ня туй. Зараз я тобі сюрприз учиню і пушовим у ванну. Нанюсим гель на усі нужні міста і начавим чекати. Раз усьо було добре, но через пару мінут так ня всьо начало пекти і зжимати, ги би ми дешто колесо стисло. Хотіломися вовком вити. Казалося, што одітим на ся труси з колючого дровта і они ми ся вгризают у тіло. Я мало не пудскаковав до потолка»
«Марішку ти оту солодку з хлопом, – розгнівано втрутилася стара. – Та так ся мож і каліком устати»
«Мож. Но товди я думав над другим, оби ото страшноє чуство ня лиш пруйшло. Я вспомнив усі молитви, што в колись чувим у церкви і моливимся так, ги мала дітина, оби так ня пекло. Начавим змивати гель, волося вроді й удпало, айбо пекти ня не переставало. Я вже мало не ревав уд болю. Не дойшов, а доповзим до холодильника, оби найти штось студеноє і прикласти си туди, де ня май пекло. Утягим клубнічноє морожено, што купивим дітям. На пару секунд ми полєгчало, айбо морожено скоро ся розтопило й розтеклося по полови. Весь пол був челлений, ги кров на Красному полі, як на січовику мадяри напали… і адськоє обпікання вернулося. Кроме того, гель попав ми у гузирю і мені ся казало, што розїст ми всі кишки. Я ухопив ще якийсь пакет із морозилки. Оказалося, што ото заморожена пасуля. Я ляг на пол і приклавим си лед до болячих міст, а одну пасулину забивим си в дірочку. Нараз ми стало май легко… і там, і на душі. Айбо якраз у тот момент у кухню зайшла Оксана і зазвідала: «Любимий, пак де твуй сюрприз?» Уд перепуга я потєряв дар рєчі і не знаним, што казати, а пасуля з гузиці полетіла прямо на жону».
«Знаєте, што я увиділа? – з реготом перебила чоловіка Оксана. – Лежит муй Цильо на полови, уся гузиря в нього челлена і пердит у ня пасульов».
«Но та файна у вас епіляція! Так ся і мужського достоїнства мож лишити!» – невдоволено забубоніла баба. Ви і мені такоє радите?»
«Ми ти, мамко, нич не радиме. Ми ти просто розказуєме. Є ще много способу. Айбо бритва – самий ліпший!» – підсумував розмову син.
Знизуючи плечима, баба Анця пішла до себе.
«Може і мені депіляцію учинити? – почала роздумувати вона. – У діда бритва є. Вроді остра. Учора різалам із нив лінолеум для подлаша у няріці. Ун нич і не замітит, што я ї брала. Я тоже хочу бути сексуальна і файна. Може ще й на дискотеку пуйду з онучков. А ліпше ся у Фейсбуці зарегістрірую і зроблю фотосесію у міні-юбці без трусу. Оби всі виділи мої гладкі файні тушні ляшки. Хочу бути, як молоді! Файно одіватися, читати «Неділю» і бритити ноги! Хоть муй дідо любив ня і волосату, аж чесно. Може си побричу і пуд руками. І меже лабами. А што… буду, як дітина! Я все думала, што треба бути натуральнов, таков, як Бог ня создав. Айбо молодьож і ногті нарощує, і брови ущипує, і волося си красит у всякі цвіти, і цьицьки, і губи си надуває…. Й виглядає, як я упала з самосвала, тормозила головов… Буду тепер і я блотна. А помню… у молодості… Прийшов до ня муй старий хрич ще молодим хлопом. Налилам му 70-градусної самогонки з грушок. Ун фляшку мало не залпом упив. Звалився на постіль і начав ня тискати. Нич не видів, усьо нащупував. Не до нуг му товди було… не позерав, чи волосаті, чи нєт. А на другий день кажу му: «Спортивитсь ня, тепер ня бери!» А што му ся вставало чинити. Любив ня, бітенга! Хоть у мене тулько фраєру було, бігали за мнов, як пси голодні за кустков. Не знаю, што ми ся сись попав. Вже за 62 годи так ми надоїв, ги гурька ридька! Як віпера, всю кров із ня упив. У печінках ми сидит. Я ще баба в соку, а ун лише їст, пердит, хропит і смердит…»
Зажурилася баба, задумалася, чи не марно стільки років прожила. І раз лише осінило її.
«Я діда соблазню сиї ночи! Я не лем ноги побричу. А й маску си на лице учиню. Учиталам у газеті «Поради», што сама ліпша – потовчені угольні таблетки із желатином розмішані та розбавлені водов. Ото і зморшки роглажує, і лицьови свіжость придає, і кожу омолоджує!»
Цілий день носилася стара по хаті натхненно, мов на крилах, не говорила, а співала з усіма.
Вирішила вона дочекатися ночі, щоб здивувати свого старого.
Як на вулиці стемніло, а дід улігся дивитись телевізор, вона поцілувала його в чоло і повідомила, що на нього чекає сюрприз.
Сама тим часом щаслива пішла в ванну робити косметичні процедури. Побрилася, нанесла собі маску і пішла в кімнату гола халат шукати. Дід уже й задрімав на дивані, але від баби впала вішалка з одягом і на гримотіння старий відкрив одне око. Побачивши біля себе щось чорне, велике і товсте, так перелякався, що почав кричати та хреститися.
«Свят, свят, свят! Маріє Божа! Што есе! Спаси і сохрани! Іди у дня гет, нечиста сило! Ти што за бегемот? Я чесний християнин! Што ти треба? Ти за душов мойов прийшла? Я не хочу умирати! Я ще й не жив. Де в нас сята вода? Зараз тя побризкаю та щезнеш, ги звізди рано».
«Діду! Ти старий пинь! Здурівись, чи што? Допивисся вже до такої міри, што собственну жону не впознаєш?» – сердито почала відмахуватись від нього баба. – Пак не видиш, есе я, Анця!»
«А зашто чорна? У мене жона біла, а ти – якийсь негритос!. Я Анцю вобще помню молоду, а туй цьицьки до колін, гузиця така, што у маршрутці два міста займає, черево, як величезденна лобда…. А трусами мож, як шторами, великий оболок закривати»
«Зараз із ся маску змию – та побілію! Пропавбись із дурньом! А дале ще й схудну»
«Яка маска? Нашто маску? Ми дома, а не в циркови! Есе і є тот сюрприз, за який ти казала? Усякоє вже видівим, айбо сякоє страшноє, як тепер… в перший раз! Ти што пужати ня ся собрала? А я думав, якусь добру вечерю учиниш і 50 грамів наллєш», – потроху почав заспокоюватися дід.
«Наллю ти зараз, не переживай! Є в холодильнику котлети, ковбаска, сир. І їсти ти дам. І ще дешто», – усміхнулася баба і знову пішла в ванну.
Змила вона маску, розпустила волосся, одягнула нову білизну, взяла з холодильника пляшку самогонки, зробила бутерброди та пішла до старого.
«Што йсе в тебе за причоска, як взрив на макароннуй фабриці?» – зустрів він її насуплено, усе ще оговтуючись від переляку.
«Нич ти ся не розумієш. Бери ліпше упий. Позерай, який у мене ліфчик файний, на три розміри май малий, айбо закапачалам го. А будюгови з чіпочками які!»
«Інтересно, як ти в них залізла… Майже заскаковалась із розгона. На череві в тя май великі чіпочки, як на тих будюговах! Йой, жоно, худати ти треба, гет тя рознесло, як скотину».
Бачить стара, што дід лише недоліки в ній шукає, і налила йому ще 50.
«Пий! – каже. – Оби не казавись, што я скупа. Мені нич уд тебе не шкода, а про себе думає: – І не видит, сліпий чорт, што я ноги побритила. На черево ми позерат, а не на лаби. А я ся так старала. Треба буде поприставати до нього, бо такий безтолковий, што думат, што я му туй гостину устройила».
Старий перехилив самогонку і попросив ще. Баба Анця налила.
«А нашто ти ся вугльом, а не солярков… натерла? – спитав він, знову пригадуючи бабину маску.
«Лопух ти! Ото не вугля. То спеціальноє срєдство для того, оби помолоділам, обись молодость вспомнив, оби наново любиламтися, оби не задававись дурні питання».
Стара підійшла до дзеркала і почала милуватися собою:
«Видиш, яка я тепер гладенька, яка помолодівша, яка свіжа, ги породичка з керта»
Раптом за спиною почула вона дивний звук. Глянула, а дід уже звалився на бік і захропів.
«Фрас би тя взяв із дідом! Тобі би лиш упити! І жону коло ся не видиш! Ти й не видів, што я ся побритила!» – розпсихувалася вона.
«Не треба му було тот послідній погар наливати! Чого послухалам го? Но я же хотіла як ліпше, а получилося, як усе», – сумно зіхтнулала баба Анця і пішла спати у іншу кімнату.
