Чому місцями Ужгород нагадує фільми жахів, а в Мукачеві офіціанти говорять чужою для себе мовою

[Total: 6    Average: 2.5/5]

Продовження.

Отой совок усередині робить ще багато чого страшного для нашого спільного майбутнього. Наприклад, спонукає нас до непунктуальності, непрофесійності, безвідповідальності. Правда, до безвідповідальності ще призводить ота державна система, у якій ніхто ні за що (навіть за злочини проти нації та людства) не відповідає. Але я маю на увазі тут безвідповідальність особисту на робочому місці, наприклад. Халтура, брак, неякісне асфальтування дороги (на дорогах це проявляється найбільш яскраво), нерівні бардюри, ями на тротуарах – хто то зробив? Президент? Верховна Рада? Чи отой робітник, у якого або руки ростуть не звідти, або розуму не вистачає, або совок йому диктує: «Зійде і так!».

Саме тому наш Ужгород, особливо у новому районі, на околицях нагадує картину із фільму жахів, де все, що робиться – робиться навпаки, навиворіт, на зло… Я люблю Ужгород, і мені боляче про це писати. Але якщо мовчати – усе так і триватиме далі. І ми будемо переступати через гівно, слухаючи запевняння, що це все так задумано, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

А тепер про малоросійство і нижчевартісність. Заходимо ми якось недавно до кав’ярні у центрі Мукачева. Красива дівчинка-офіціантка звертається до нас ламаною російською.

– Ти звідки? – питаю я її.

– Із Чинадієва.

– А чому звертаєшся до нас не по-нашому? Ми що, схожі на москалів?

– Ні, – каже вона, опускаючи очі.

– Ти до всіх так звертаєшся?

– Так…

– А чому?

– Бо хазяїн говорить російською…

– Він із Москви приїхав?

– Ні… Він теж із Чинадієва.

– А між собою ви як розмовляєте?

– Російською.

Зрозуміти таке я не можу. У радянські часи російська нав’язувалася як мова міжнаціонального спілкування. В Україні сьогоднішньої української не розуміють тільки 12% населення. Чому ж тоді офіціанти, таксисти, бізнесмени, торговці на базарі, спікери на семінарах, перехожі на вулицях, офіційні посадовці намагаються говорити зі мною чужою мовою? Та і Президент новообраний так і прагне перейти на мову ворога, пояснюючи це бажанням не розколювати Україну. Але хіба може розколоти державу мова? Чи спілкування державною мовою та повага до неї перших осіб держави буде спонукати і тих манкуртів та рабів минулого вивчити мову титульної нації?

А на завершення – анекдот про наше знання російської мови:

Катедра російської мови Ужгородського університету. Дві доцентки, одна палить і милується собою у люстерко, друга розгадує кросворд.

– Маріє Іванівно, – «Повний крах усіх сподівань» – шість літер, друга «і»…

Та, що палить, думає, відтак:

– Та не може бути! В газеті?

– Так.

– «Пі*дєц»?!

– Підходить…

Входить завкафедрою, професорка.

– Софіє Дмитрівно, от ви – доктор наук, рятуйте! «Повний крах усіх сподівань»? Шість літер, друга «і»?

– «Пі*дєц»! Однозначно!

– Та ж не може бути такого в російській газеті – «пі*дєц»! Та ви що?

– Тепер усе може бути!

Входить аспірантка Марічка з Іршави, юне невинне створіння.

– Ось молодь усе знає! Марічко, «повний крах усіх сподівань», шість літер, друга «і»! Ми маємо лише один варіант – «пі*дєц»!

Марічка червоніє по саме волосся й шепоче:

– Фіаско.

Так от. Щоб нашій країні не настав… щоб не було повного краху усіх сподівань, тобто фіаско, ми змушені вичавлювати із себе щосекунди і раба, і малороса, і совка.

Успіхів нам, друзі!

Василь КУЗАН, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net

Comments are closed.