АНОНС. Як коханка мого батька стала моєю пацієнткою

У нас із батьком були дуже важкі стосунки. Він ніколи мною не цікавився. Забував про мої дні народження. А коли я хворіла, біля мене була тільки мама, пише популярна на Закарпатті газета «ПОРАДИ».

А ще я дивувалася завжди – чому батько не бачить, яка мама гарна, яка приємна. З нею так цікаво було говорити – про що завгодно. Але з часом стало згасати і її блискуче почуття гумору. А разом із ним почала згасати і її краса.

Подружки, матері яких були розлучені і росли без батька, дуже заздрили мені. Бо в мене таки є тато! І це дуже класно! Але вони не знали, як я страждала від татового холоду, а іноді й жорсткості. І я насправді тихенько заздрила їм. Бо вони цього не зазнали. Тому я дуже мріяла піти геть із дому, придбати житло. І забрати з собою маму. Хай тато робить, що хоче. Але вже без нас обох!

Тому я вступила на медичний. Стала лікаркою. Він – мій прекрасний тато – навіть не цікавився ніколи, де я працюю. Я просила маму, щоб вона сказала: я працюю за кордоном. Бо приїжджати додому часто я не могла. Я працювала як скажена. Брала нічне чергування, погоджувалася на складні випадки, тільки щоб заробити більше грошей.

Жила в однієї старенької лікарки, якій допомагала по господарству. Вона мене ще й підгодовувала. А за житло я не платила ні копійки.

Звісно, мама могла б і розлучитися з татом. І поділити ту нашу двокімнатну квартиру. Вона часто про це говорила й сама. Але я ж знала характер нашого любого татка. Він би влаштовував грандіозні скандали – з приводу кожної ложки в хаті. А маму б це могло і зламати. Та й за одну двушку дві однокімнатні не купиш – це ж зрозуміло як ясний день.

Тому я і вирішила: якщо призбираю грошенят, можна буде й поділитися квартирою. Тоді я докладу ще й своїх грошей, купимо квартиру – і мама буде жити зі мною. Це була мрія всього мого життя – щоб вона нарешті позбулася того тягаря, яким був все життя її чоловік.  Я стала працювати в пологовому, коли одна з лікарок пішла в декрет. А згодом так там освоїлася, що вже не могла уявляти свого життя без такої роботи. Адже лікар тягне на себе ще й дуже багато негативу із хворих. А тут такий позитив, коли бачиш, як маленьке створіння живе свої перші години на цьому світі.

І от якось – якраз після таких щасливих хвилин, коли на світ явилося ще одне немовля, я побачила в дворі знайому постать. Батько! Невже це він? Так, я зовсім не помилилася. Він був і радісним, і стривоженим водночас. Я забула про все на світі. Про роботу. Про свою страшенну втому. Про величезні образи на цю людину теж забула – я просто кинулася йому назустріч! Нарешті він сам до мене прийшов. І трохи ще й хвилюється з цього приводу.

Що ж відбувалося далі?

Про це та багато-багато іншого читайте у свіжому номері газети «ПОРАДИ».

Купуйте свіжий номер газети «ПОРАДИ» у кіосках або передплачуйте на своїй пошті!

У продажу із 15 червня.