Люди, яким закарпатці довіряють більше, ніж священикам та психологам
Адвокат Віталій БУРИШИН як закарпатцям законно захищати та відстоювати свої права
Із фільмів ми давно знаємо про велику популярність адвокатів у США. І якщо колись нас це дивувало, то зараз без їхніх послуг часто не можна обійтися при вирішенні навіть нескладної справи, яка потребує юридичних знань. Сучасні адвокати – це люди, яким закарпатці більше довіряють таємниці більше, ніж священику чи психологу. І це нормально, адже саме їм відомо, як краще відстояти права людини у відповідних ситуаціях.
Тож нині гостем прес-центру газети «Неділя Закарпатські новини» є ужгородський адвокат Віталій БУРИШИН. Під час наших «Недільних бесід» ми підняли з ним питання, які найбільше хвилюють читачів і говорили про поділ майна, спадщину, охорону бізнесу, позови проти чиновників, дотримання прав людини у нашому краї та багато іншого.
Почнемо з вашої практики. За яку найбільш резонансну справу доводилося братись.
Слава Богу, за 14 років практики таких гучних скандальних справ у мене не було. Перша кримінальна справа за фактом подвійного вбивства групою осіб, поєднаного з розбоєм, для мене була дуже важкою психологічно. Чи мала вона резонанс, не знаю, але в газетах про неї писали, та на прізвища адвокатів не посилалися. Ця справа для мого становлення, як юриста, була важливою. При тому, що я вів її на початку своєї адвокатської діяльності, бо раніше працював слідчим у правоохоронних органах, і злочин був особливо важким.
На даному етапі життя я займаюся більше цивільними і господарськими справами. Ця сфера мені більше до душі. По-перше, вона менш емоційно забарвлена, бо на кону майнові питання, десь – особисті немайнові права – честь, гідність, ділова репутація, де мова не йде про позбавлення волі. У мене навіть у кримінальних справах, де я приймаю участь, як захисник, не було випадків, де суд ігнорує мої доводи, не приймає до уваги докази.
Питання спадщини завжди викликає часом чимало суперечок, доходить іноді і до найгіршого. Які нюанси виникають і на що закарпатцям потрібно звернути увагу перед тим, як іти до суду?
Спадкові спори, напевно – одна з найбільш поширених у судах загальної юрисдикції. Їх дуже багато. Я завжди кажу клієнтам і сам так переконаний, що найбільше зло людина має у житті від близьких людей, від родичів, можливо навіть від членів сім’ї. На жаль, наші земляки не вміють домовлятися між собою. Часом ситуація доходить до абсурдної. Розповім про свій перший випадок цивільних справ. Виграти його не вдалося через ряд причин, бо були такі обставини, на які я не міг просто вплинути, але тоді зробив для себе важливі висновки. Так от. Опоненти, які були між собою родичами, після проміжного засідання суду прямо перед судом на вулиці почали бити один одного пакетами, при чому одним із активних учасників побоїв був священик православної церкви, який мав певний майновий інтерес. Для мене це було шоком. Після цих подій ми розійшлися і розірвали договір, а справу доводив до кінця у апеляції інший адвокат.
Загалом наголошу, що є спадкові справи, які тривають по 7-10 років. Навіть якщо мова йде про невелике майно, між родичами є певна образа один на одного за якісь інші речі в минулому і заради того, аби довести свою правоту, хоча й не розумію, навіщо це потрібно, але люди роками можуть жити негативом. Тож спадковий спір інколи буває способом досягнення немайнового результату. Люди просто воюють між собою, продукують нові справи, зупиняють первинні, і це може тривати дуже довго. А адвокату у цьому всьому доводиться «плавати». Особисто я прибічник того, щоб справи розглядалися швидко і якісно.
Торгівля людьми. Здається, найбільш кричущий випадок трапився в Мукачеві, коли мати хотіла продати 3-річну дитину для жебракування. Чи відомо вам ще про якісь випадки?
За останній час той був найбільш резонансним. Проблему породила бідність людей, які через слабкість характеру звертаються до таких крайніх антиморальних способів заробітку. Це погано. Це є і наслідком їхнього виховання, і соціально-побутових, економічних відносин. Якщо б держава дбала про такий сегмент людей, які не хочуть працювати, або не можуть заробити собі, на мою думку, подібних випадків було б значно менше. Хоча тенденція, кажуть, є всесвітньою.
При розлученні що найчастіше ділять закарпатці – дітей чи майно. Як гадаєте. Чому?
Дітей рідко ділять, діти – це як тягар. За що поважаю прекрасну половину людства, так це за те, що вони дітей цінують вище, ніж майно. Звичайно, жінки потім «вгризаються» в аліменти, але причиною цьому зазвичай є не те, що вони хочуть мати «Мерседес» останньої моделі, або покращити особисте життя, хоча таке теж буває, а найчастіше, що мати хоче забезпечити дітей одягом, взуттям, харчуванням, необхідними речами, аби в них був певний розвиток. Це – нормальна потреба. У чоловіків все навпаки. Вони будуть купувати собі машини, витрачати кошти на якесь марнотратство, відвідувати дорогі закриті клуби, але платитимуть по 100, 200, 500 гривень на дитину в місяць. Слава Богу, останнім часом Міністерство юстиції впровадило ряд новацій щодо регулювання аліментних відносин і тепер питання стоїть більш жорстко й перспектива в цьому є, бо й розмір виплат збільшився, і тимчасові обмеження на боржників теж мають дієвий характер. А це дуже допомагає мамам.
Як часто до адвокатів звертаються з питаннями безпеки бізнесу, та з чим це пов’язане? Взагалі, з якими саме загрозами зіштовхуються підприємці, коли мова йде про їхню діяльність?
У нас дуже ризиковано вести бізнес. Будь-який. У сфері послуг, купівлі і продажу товарів… Чинників багато. По-перше, корупція… всюди просять. Якщо не просять – просто не дають. По-друге, у нас велика проблема з органами місцевого самоврядування, яка полягає в тому, що орган місцевого самоврядування приймає рішення у складі колективного органу: сесії, виконкому, де є, як сказав один мій знайомий, принцип колективної безвідповідальності, тобто: «Хочу дам, хочу – не дам. А чому? А хочу, й не скажу чому!» Як, скажімо, оскаржити, як проголосувала сесія чи члени виконкому? Це неможливо. Довести, чому депутат сказав «так», «ні», чи «утримався» не можна. І це вже – велика корупційна складова. Бо якщо підприємець вирішив питання, сесія проголосує «за», якщо ні – то й результат буде відповідним. Цю проблему можна вирішити лише на законодавчому рівні. Також у бізнесі є багато рейдерських атак. У мене був досвід у плані вирішення таких питань. Зізнаюся, дуже важко. Ми 30 разів зверталися до тодішньої міліції із заявою про вчинення злочину. У нас машина з товаром замісить того, щоб їхати в Запоріжжя, їхала у Дніпро. Її супроводжували деякі автомобілі, викрадали каміон з товаром та відправляли в інший рейс. Міліція бездіяла. Будь-яка, незалежно в якій області. Коли відправляли інший каміон, просили державну службу охорони укласти договір, але там відмовляли. Тому схиляю всіх до того, що кожен підприємець повинен мати «на підхваті» юриста. Як зараз мова йде про сімейного лікаря, так само має бути сімейний юрист. Це важливо, бо будь-яке рішення, яке приймає підприємець, він має погоджувати з юристом, знати про його юридичні наслідки. Він платитиме за це відносно невелику плату, але почуватиметься у безпеці. Але поки що закарпатці до цього не дуже активно схиляються. Я намагався ці проекти розвивати, але результатів це не дало. У великих містах це давно працює. Та в нас інший, напевно, менталітет.
А чи бували випадки, коли закарпатці позивалися з чиновниками або правоохоронцями?
Звичайно. У нас для цього є навіть окремий суд, точніше система адміністративних судів, де оскаржуються рішення органів владних повноважень, у тому числі – працівників Національної поліції, органів місцевого самоврядування. Роботи у тих суддів вистачає. Люди масово судяться. По-перше, непрофесійність або упередженість чиновників призводять до юридичних помилок, які вирішується в суді і суди скаржникам не відмовляють. Якщо рішення не виважене, законно необґрунтоване, люди спір виграють. Більше того, у випадку, якщо скаржнику завдано шкоди, за це несе відповідальність держава, а в державному бюджеті кошти завжди є. Процедура їх отримання доволі непроста, але простіша, ніж бігати за порушником права, через державну виконавчу службу і, можливо, отримати гроші, а можливо і ні.
Якщо брати за 12-бальною шкалою, на скільки балів на Закарпатті дотримуються права людини, на вашу думку? І чому?
Мені важко говорити, бо я займаюся приватною адвокатською діяльністю і бачу тільки те, що входить до кола моєї роботи. Більше знають ті, хто проводить моніторингову діяльність Серйозних порушень я не зустрів. Є, звісно, певні, але вони оскаржують їх. Для цього є Апеляційний суд.
А який рецепт боротьби з корупцією можете порадити? Загалом як оцінюєте стан справ із корупцією та хабарництвом у області?
Ідеально, коли кожен буде робити так, як правильно. Що я маю на увазі? Не давати хабара, не приймати неправомірну винагороду. Чому ж беруть? Тому, що дають.
А чи вміють закарпатці за себе постояти самі, без допомоги адвоката? Чи багато в нас людей можна назвати юридично грамотними?
Проблема в тому, що робити серйозні кроки самотужки – хибний шлях. Самому себе захищати погано. Велика біда в тому, що закарпатці бідні, заробляють недостатню кількість грошей для того, аби з них можна було певну частину віддавати юристам та адвокатам для надання їм якісних послуг. У нас через телебачення, Інтернет продукується проведення маси реформ, які говорять про доступність до судочинства. Однак у нас поприймали деякі процесуальні кодекси, норми яких суперечать одна одній. І в цьому часом навіть кваліфіковані юристи розібратися не можуть, судді деколи не можуть розтлумачити, яке правильне процесуальне рішення прийняти згідно останніх змін. Тож що може зробити людина без юридичної освіти, знаходячись в суді чи навіть на допиті у слідчого? Крім того, дуже велике значення має, як набрати позовну заяву, клопотання… Також якщо до чиновника прийде адвокат, і якщо він ще буде в костюмі, при краватці, та ще й якщо почне поводитися трохи нетипово, на нього це неабияк і дуже швидко подіє. Якщо ж до нього приходить людина, яка не знає певних нюансів, він не зреагує ніяк. Тому, гадаю, юрист потрібен завжди.
Чому ви прийшли в цю професію, що вплинуло на життєвий вибір?
Батько сказав: «Ким хочеш бути?» і дав три варіанти вибору: економічний, медичний або юридичний факультет. То був 9 клас. Я подумав і вибрав юридичний. Розмова була дуже короткою. Вступив із другої спроби, серйозно готувався. А потім і сама професія почала дуже подобатися.
Спасибі за розмову! Успіхів вам, мудрості і здійснення всіх задумів.
Марина АЛДОН, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net
