Бомж Юлік мріяв про хату з басейном. Всі дивувалися, коли побачили його з лопатою на міському пустирі

[Total: 0    Average: 0/5]

Бомжа Юліка в нашому мікрорайоні знають чи не всі. Та й не бомж він – у повному смислі цього слова. Хату ж він має. Але не платить роками за комуналку. То йому все відрізали – газ, воду, електрику. Тому Юлік воліє ночувати на вокзалах, коли не проженуть, десь у підсобках. Вже скільки разів пробували його влаштувати на роботу. Але марна то справа – впевнилися всі навколо, пише популярна на Закарпатті газета «ПОРАДИ».

Юлік тиждень працює як віл. А отримає якусь копійку – йде в запой. То ніхто вже його нікуди до себе більше і не кличе. А до незнайомих Юлік  навряд чи й колись влаштується. Тут його тільки побачиш – все одразу зрозуміло стає! Бо враження таке, що він як народився, так ніколи більше і не причісувався, не прав собі одягу. Тому можна собі уявити, як дивувалися всі, коли побачили Юліка з лопатою – та ше й на міському пустирі. Мабуть, чоловіка дуже припік голод, що він з горя взяв у руки лопату, – вирішили люди. А бомж перекопує землю – просто аж до сьомого поту. Питають його:

– Що то за робота в тебе така? То тебе хтось найняв чи що?

– Та ніхто не найняв, – огризається Юлік. – Клад я шукаю.

– І шо? Натрапив на його слід?

А Юлік показує якісь монетки у землі. Але тут прибігли інші бомжі, більш досвідчені. І теж почали завзято там копати. Прибігла й поліція. Виявилося, справді натрапив Юлік на якийсь скарб – то були монетки австро-угорського періоду. Словом, відібрали в бідного Юліка це багатство. Ще й тумаків надавали. А чоловік був за крок від свого багатства.

А наступного разу якось швендяв Юлік на дачах в Оріховиці восени. Побачив – щось блищить на землі на одній із тих ділянок. Здалося йому, що це подібні монетки до тих, на які він на пустирі надибав і яких так легко позбувся. Ні, тепер він свого щастя нізащо не пропустить! Запропонував він господарю дачі допомогти покопати город. Той радо погодився. Обіцяв заплатити, ще й чаркою і добрим борщем свого помічника пригостити опісля.

Із великим натхненням Юлік копав той город. Отримав він обіцяну нагороду. А ще теплого борщу наївся. І чарчину з господарем випив. Бачив той господар, як Юлік крадькома сховав кілька блискучих монеток у кишеню. Але тільки плечима стенув – і навіщо то вони йому здалися? Але нічого вголос не сказав.

А Юлік на радощах побіг у ломбард. В уяві вже малював дуже гарні картини свого майбутнього – купить він тепер собі хату з басейном. Ні в чому собі відмовляти більше не буде. Наїсться нарешті досхочу. Жити буде в теплій хаті. Ще всі йому будуть заздрити.

Здає він ту свою коштовність у ломбард. А там із нього всі лиш сміються. Кажуть, що це – словацькі крони. За них навіть на тролейбусі не поїдеш.

І повернули скарб бідному Юліку назад. Подався він до свої холодної хати. І зрозумів, що дармового щастя не буває. Як вже ти там зі своєю долею не хитруй.

Василь КРЕЧКО, газета «ПОРАДИ», ексклюзивно для zakarpatpost.net

Comments are closed.