У той трагічний день вона була на руках у своєї матері, тому вижила, а мама померла

[Total: 0    Average: 0/5]

Як в Ужгороді оновлюють Горянську ротонду

Неповторна, незрівнянна, унікальна, одним-єдина… Подібних слів буде недостатньо, щоб описати Горянську ротонду на околиці Ужгорода в мікрорайоні Горяни. Храм, де з 90-х років діє відновлена парафія Мукачівської греко-католицької єпархії, – це пам’ятка національного значення. Історики та мистецтвознавці датують окремі її архітектурні частини ХІ-ХІV століттями. Саме слово «ротонда» походить від латинського “rotundus» круглий, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

У мережі інтернет можна прочитати, що ужгородська Ротонда – третя за давністю серед усеукраїнських святинь, з-поміж них Софійський собор (Софія Київська) та Кирилівська церква. Обидві розташовані в столиці України.

Ще цього літа на Горянській ротонді мають замінити старий з радянського періоду бляшаний купол, який поіржавів. Ці роботи стануть завершальними в зовнішньому оновленні церкви, які змушені були зробити, щоб зберегти історичну пам’ятку.

Яку роль цей купол зіграв у трагічній сторінці в історії ротонди? Що саме загрожувало святині? Яка доля фресок? Ці та інші питання ми ставимо настоятелю Горянської ротонди на ґанку вражаючої споруди після вечірньої служби. Отець Богдан Савула керує горянською парафією не повних два роки. Під час розмови з’ясовуємо і те, що існує чимало неточностей про Горянську ротонду, навіть у назві церкви. Але про все по порядку.

Отче Богдане, Ви – щасливчик! Не кожному священнослужителеві щастить працювати в найціннішій з погляду історії пам’ятці Закарпаття та Ужгорода!?

(сміється) Так, щасливчик! Я дуже радий. Будь-який мешканець Ужгорода, Закарпаття, навіть той, хто не наближений до церкви, знає, що таке Горянська Ротонда. Це унікальна святиня, одна з найдревніших у Східній Європі. Мені дійсно пощастило. Пощастило в тому плані, що я можу бути настоятелем. Це по-перше. А по-друге, це й величезна відповідальність. З цієї відповідальністю я зіткнувся, коли мене призначили в серпні 2017 року.

На Вашій сторінці у ФБ я прочитала, що Ви зовсім не ужгородець! Не з Горян, не з Ужгорода, а керуєте такою церквою! Як почалася Ваша історія з ротондою?

(сміється) Якраз недавно вірникам казав, що за 29 років, відколи відновили греко-католицьку церкву, із Горян нема жодного священника, на жаль. Я сам із Дубового Тячівського району. Будь-які призначення у нас робить єпископ, який мене призначив сюди бути священником. Майже два роки я був сотрудником (помічником священника) в Новому районі Ужгорода. Священник, який служив у ротонді, виїжджав до США працювати, і мені запропонували, я радо погодився.

Тобто це виключно рішення владики Мілана?

Звичайно. Я ж не можу попроситися, мовляв, я хочу там бути. У нас свого роду так, як у військових. Є певне призначення, ти мусиш його приймати. До того я був у ротонді як студент. Я вчився в Ужгородській духовній академії, кілька разів тут був на святах, відпустах…

Вапно замість цементу задля збереження

Ви згадували на початку розмови про відповідальність. Яка саме? Збереження пам’ятки, наскільки я розумію, одне з Ваших завдань!?

Не просто зберегти, а треба й оновлювати. Будь-які природні процеси, старіння потребують оновлення. Як удома ми робимо ремонт, так і тут. Однак, тут відповідальність є велика, тому що це пам’ятка архітектури національного значення і будь-які роботи відносно храму мусимо погоджувати з обласною адміністрацією. Є такий відділ з охорони культурної спадщини департаменту культури. То ж будь-які кроки – заміна вікон, дверей, по зовнішній штукатурці ми робили минулого року – ми мусіли погоджувати з ними. Вони пишуть у Міністерство культури, отримують компетенцію і кажуть, як ми маємо робити. Плюс мусимо консультуватися з відповідними експертами, це мистецтвознавці, історики, архітектори. Тобто спочатку ми робимо документацію і тільки після цього наймаємо компетентних майстрів. Тому що будь-хто з вулиці за ці роботи не має права братися. Храм не є приватна власність, де я роблю, що хочу. Це унікальний об’єкт, тому є й охоронна зона. Ми не можемо тут щось перекопувати без попереднього дозволу. А якщо отримувати дозвіл, то ми мусимо обґрунтувати, для чого ми це робимо.

Що вже зроблено? Як ротонда оновилася за останні півтора року?

Якщо ви подивитеся на фотографії парафії буквально ще років п’ять тому, то в совєцький період, коли вона стала філією Закарпатського краєзнавчого музею, її обштукатурили звичайним тиньком, яким наші люди люблять штукатурити. Тиньк цементовий. Цемент має природню властивість «тягнути» вологу. І та мокрота почала негативно впливати на стіни. Цемент затягував у себе вологу з підземних вод. Знизу на стінах почала обсипатися штукатурка, у церкві утворювався конденсат як під плівкою.

Ефект сауни?

Так, ефект сауни. Годинку могли постояти в храмі, і на вас падала пилюка. Ми проконсультувалися з нашими експертами, львівськими майстрами, з угорськими – і всі сказали, що треба обов’язково збити ту штукатурку, хоча б рік почекати, щоб церква повністю висохла, зробити дренажну систему, позаду вже зроблене водовідведення, і потім заштукатурити вапном, що зараз і зроблено. Накладено тоненький білий шар. Вапно з 95 року витримки. У церкві вже нема запаху сирості, плісняви й стіни абсолютно сухі. Перший етап збереження ми вже зробили.

Тобто зараз волога Горянській ротонді не загрожує?

Не загрожує, тому що є дренажна система, водовідведення і захисний мур зроблений. Завдяки цьому всі води, які стікали з пагорба, зараз не йдуть під церкву, а відводяться в дві сторони. Окрім цього позаду знятий шар ґрунту. Тому що церква майже на метр була «закопана». Тобто з часом рівень землі навколо церкви підвищувався.

А як тоді раніше вирішували проблему з підземними водами?

Можливо, цієї проблеми раніше й не було, бо такого високого шару ґрунту не було. Є фотографії 1912 року, на яких церква якраз так і виглядала, тобто біла вапняна штукатурка, яка не робила того ефекту, тобто не «тягнула» воду. Совєти обштукатурили на свій мотив і з часом проблема проявилася.

З обох сторін церкви є не заштукатурені частини стін. Чому?

Так, ось із лівої сторони є замуровані двері. Про ці двері ніде нема згадки. Ми про них дізналися випадково, коли збивали ту стару штукатурку. І виявилося, що тут є ще двері. Вони є абсолютно не класичні для храмів. Тому що з правої сторони в храмах здебільшого є портали, а з лівої сторони майже ніде. Тому це цікава річ. Тобто ми не маємо даних, коли двері були зроблені і коли були замуровані. Власне ми спеціально не заштукатурили їх, щоб показати, що вони є.

Справа на ротонді теж є не повністю замурована частина?

Так, це класичний вхід у ротонду був. Тому що ротонда свого часу була одна, як окрема споруда, а наву (неф) добудували вже пізніше.

Історія однієї трагедії

А коли в Радянському союзі проводили реконструкцію?

Точно не можу сказати, бо нема ніде задокументовано, але очевидно після 1959 року. Бо, може, знаєте, про ту горянську трагедію, коли тут блискавка вдарила. Десь в 60-70-х роках церкву зробили філією Закарпатського краєзнавчого музею, тому я думаю, що реконструкцію провели десь у той період.

Тобто цього року є річниця з тих трагічних подій?

Так, наприкінці травня було 60 років, як стався той випадок і ми відзначали цю дату. На нижньому цвинтарі тут, у Горянах, поховані шестеро загиблих у результаті удару блискавки. Щороку ми молимося, читаємо парастас на кладовищі.

А що Вам відомо про причини цієї трагедії? Чому в храм ударила блискавка?

Це цікава історія. Нещодавно випадково прочитав в інтернеті дві публікації і в одній ішлося про те, що був винен священник, тому що він не зробив громовідвід. Насправді отця хотіли зробити винним. Тодішній священник двічі або тричі звертався до влади, щоб зробити громовідвід, а йому не давали дозвіл. Коли його вже хотіли звинуватити й забрати до тюрми, він показав ці звернення і від нього відчепилися. А буквально нещодавно наш парафіянин мені розповів про причини. Виявляється, церковник тодішній був сильно кульгавий. І щоб зручніше було бити в дзвони, а не ходити постійно вгору, він спустив мотузку вниз. Того трагічного дня падав страшний дощ, була величезна злива. А оскільки купол на церкві був не в найкращому стані, як кажуть на Закарпатті цуравий (дірявий. – ред.), то вода спадала через купол і коли ударив грім, то кульова блискавка, – навіть люди казали, що вони бачили клубочок, який спускався зверху вниз, –  спустилася якраз по тій мотузці. І люди, які були поряд, померли від удару.

Це було під час служби?

Так, це було під час служби. Це була неділя. Досі живі родичі загиблих. Дочка одного з постраждалих нині живе в Горянах. Ще одна жінка живе в Словаччині. У той трагічний день вона була на руках у своєї матері, то вона вижила, а мама померла.

Повертаючись до оновлення ротонди. Отож, зовнішні роботи частково зроблені. Який наступний крок?

Ці роботи профінансував угорський благодійний фонд імені Ласло Телекі. Роботи, які вже зроблені, фундаментальні, тому що не дадуть нищитися церкві, зокрема і фрескам. Відразу після дренажних робіт, я сказав, що треба обробити дерев’яний ґонт. Майстри, які штукатурили ротонду, зробили й ґонт. Обробили спеціальною речовиною, він ще мінімум 7-8 років може стояти і не пропускати вологу. Роботи проводили безпосередньо нагорі, якщо була якась деталь прогнила, її замінювали. Цей ґонт тут із 90-х. Бо до того церква була покрита бляхою. Як і купол, на якому вказана дата «1991». І от зараз постало питання про заміну бляхи на тому куполі, де також є іржа. Торік ми замінили й водостоки, бо вони вже були ржаві.

Наскільки мені відомо, купол після оновлення має бути не з бляхи.

Ми консультувалися зі спеціалістами і пропозиції були дві. Або зробити купол із ґонту, як і дах, або поставити мідь. Мідь із часом тьмянітиме і матиме вигляд старовини. Переконали мене, хоча це фінансово коштує більше, ставити мідь. Тому що спеціалістів, які працюють із ґонтом, у нас не багато і його треба обробляти періодично. Якщо до даху можна поставити кілька драбин і обробити, то дістатися до купола з драбини вже складніше, треба спеціальні «ліси» ставити або викликати спецтехніку, а заїжджати сюди складно. В обласній держадміністрації прийняли рішення, щоби поставити все-таки мідь. Є вже майстри, щойно вони дороблять початі об’єкти, візьмуться за ротонду. Цей купол від’єднають, технічно це можливо, будуть кранівники. Тимчасово поставлять накриття, щоб дощ не падав у церкву. Купол вивезуть до майстерні, там його зроблять, замінивши бляху на мідь і повернуть на місце. Уся дерев’яна основа купола залишиться, замінять тільки поржавілу бляху. На всі ці роботи вже є необхідні дозволи.

Скільки часу це триватиме?

Якщо не буде ніяких затримок, до місяця часу буде готове.

Ціна питання?

Усе разом близько 7-8 тисяч доларів. Саму мідь купуємо ми, парафія, саме триває збір коштів, а робота за рахунок угорського фонду імені Телекі. Близько 120 тисяч гривень коштує мідь. Вона буде італійська. Майстри українські, ті ж, що працювали й на Хрестовоздвиженському соборі в Ужгороді.

Як можна долучитися до збору коштів на оновлення Горянської ротонди?

Долучитися може кожен. Достатньо відвідати святиню. Щонеділі тут традиційні ранкові служби, протягом тижня є кілька ранкових та вечірніх літургій, під час яких ротонда відкрита для відвідувачів. У соціальній мережі Фейсбук є загальнодоступна група «Горянська ротонда», де можна стежити за новинами про ротонду, а також, якщо виникають питання, зв’язатися безпосередньо зі мною.

Питання на 10 мільйонів

Унікальність цієї споруди насамперед у фресках ХІV ст., які досі невивчені. Що з внутрішніми роботами?

Це найцікавіше. У лютому цього року в Ужгороді відбулася конференція, яку організувала Закарпатська академія мистецтв, де обговорювали зокрема і це питання. Відгукнувся вже згадуваний фонд імені Телекі, який готовий на майбутнє закласти гроші для внутрішніх робіт. Бо це великі гроші. Треба розчистити й законсервувати фрески. Радилися зі львівськими майстрами, як це робити. Робоча карта вже готова. Вони провели деякі дослідження, щоб проаналізувати, чи були втручання в ці фрески, чи є нашарування. Фахівці з’ясували, що там є пізніші й ранні зображення, природні й синтетичні фарбники, тобто цілком можливо, що в ХХ столітті десь хтось щось «підшаманював». Цього року, можливо, тільки документацію доробимо щодо відновлювальних робіт фресок. Це унікальні роботи, потрібні великі гроші.

А що означає «великі гроші»?

Мільйони гривень. Попередньо йдеться про 10 мільйонів гривень. Ви розумієте, кожен сантиметр фресок має бути пророблений окремо.

Що відомо на цей час про фрески? Хтось каже, що тут могли працювати італійські майстри…

Найбільш правдоподібно і так факти збігаються, що це є проторенесанс, а найдавніші мають романські ознаки, і це могли бути майстри італійської школи Джотто (Джотто ді Бондоне (1267-1337) – італійський живописець і маляр, фрески якого на біблійну тематику вважають шедеврами світового мистецтва. – Ред.). За стилістикою виглядає так, як італійські майстри робили, зокрема фреска «Тайна вечеря» більш італійського стилю, а не візантійського. Це може бути правдою, тому що ця територія, ця домінія колись була дарована угорськими королями італійській родині Другетів (угорський вельможний рід італійського походження, володіли Ужгородським та Невицьким замками. – Ред.). Це була їхня літня резиденція. Оскільки італійці католики, то вони могли запросити своїх майстрів.

Наскільки ці фрески відповідають Біблії чи канонічні вони?

Про іконографію, про розписи можемо говорити багато. Кожен художник мав свій стиль. Іконографія і досі жива, вона розвивається і є багато різних речей, які характеризують ту чи іншу школу. Є на горянських фресках кілька цікавих епізодів. Наприклад, зображення «Благовіщення», де Богородиця без хустки. У більшості іконографії Богородицю зображають із хусткою. Але Біблія нам не говорить про це нічого. Тобто не можна сказати, шо це є неканонічним, але воно унікальне. Також є дуже цікава фреска «Втеча в Єгипет». На ній Богородиця затуляє пальцем Ісусові уста. Біблія нам про це не говорить. Але автор нам показує такий сентименталізм, що відчувала мама, яка тікала, щоб спасти свою дитину. Також маємо три фронтальні фрески, зокрема  «Розп’яття Ісуса Христа», де зображена Богородиця, яка втрачає свідомість. Іконографія нам цього не показує, Біблія нам цього не говорить. Але так само автор показує емоції, свого роду перебільшує те, що говорить Біблія.

Тобто спочатку була збудована ротонда, власне заокруглена частина, згодом до неї добудували наву. Чи відомо коли саме?

Сама ротонда, кажуть історики, це ХІ-ХІІ століття. Це могла бути замкова каплиця. Тому що тут було городище, наші археологи стверджують, що тут навколо був захисний мур. Очевидно, з часом суто з практичної причини церкву збільшили, бо є згадка в угорських документах, тут виникла парафія, яка платила папську десятину. Тому сама нава, основна частина храму, збудована в готичному стилі в ХІV-ХV століттях. Вона з’єднана з ротондою аркою.

З якого періоду Горянська ротонда є греко-католицьким храмом?

У 90-му році жителі Горян звернулися до влади і вирішили, що має бути відновлена греко-католицька церква, яка діяла тут ще в першій половині ХХ віку. Маємо три рішення – 90, 91 і потім 93 року. До того, від 1959 року до 90-го церква була за документами філією краєзнавчого музею. У деяких джерелах можемо знайти інформацію, що церква була римсько-католицька, навіть згадують назву святої Анни. Римо-католики раз на рік мають тут літургію. Тобто церква могла бути свого часу римсько-католицькою, бо італійці були католиками. Коли ротонда стала греко-католицькою, достеменно не відомо. Але зараз церква (парафія) називається – Покрови Богородиці, а не святої Анни.

Ви не вважаєте дивом те, що Горянська ротонда збережена до наших днів?

Те, що вона збережена, насправді диво. Зверніть увагу на один факт: перед церквою і за нею проходять високовольтні стовпи. Вони мали бути з’єднані напряму, тобто безпосередньо через церкву, а це означає, що церква могла бути знесена. Не знаємо, чи було якесь рішення, чи може Господь Бог так дав, що електромонтери пішли в обхід церкви і храм залишився стояти.

Власне ми починали наше інтерв’ю з того, що ви щасливчик, бо служите в такій церкві. То як служиться, працюється в неповторній споруді?

Служиться прекрасно. Коли ти стоїш під цими фресками і розумієш, скільки тут історії… Коли ти думаєш, що тобі 32, ти вже старий, а цій споруді близько тисячу років. Відчувається та благодать, відчувається, що Господь тут присутній. Дуже багато людей, які приходять сюди, в колосальному захопленні. Ми часто приймаємо гостей із Європи, з-за океану. Тут треба побувати, щоб відчути всю благодать.

Тетяна ЛЕШКО, газета «Неділя Закарпатські новини», екслюзивно для zakarpatpost.net

 

Comments are closed.