Чому кланове Закарпаття остаточно перетворюється на тайгу

[Total: 0    Average: 0/5]

Нагорі шумить-гуде, а у нас – тихо-тихо…

Життя стає все більш спекотним і водночас цікавим. Задум нової президентської команди – демонтувати до фундаменту оту модель олігархічної держави, яку її попередники будували чверть століття, а потім почати все спочатку – вже в інтересах середнього класу. Методи – передусім репресії для корупціонерів. Тому мотивація для Володимира Зеленського іти у президенти стає усе зрозумілішою, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

Якщо у попередньому житті він виробляв певний інтелектуальний продукт (концерти, телепрограми, серіали, фільми), то з часом це стало усе гірше продаватися, оскільки потенційний споживач зубожів, окрадений олігархічною державою. Те саме відчувають Святослав Вакарчук, Сергій Притула і десятки інших артистів, що зараз теж пішли у політику. Власне, нічого іншого їм і не лишається – їх витіснили із звичної їм сфери, котра в Україні практично знищена. Якщо письменники із цим змирилися і пишуть тільки одне для одного, то артисти все-таки почали огризатися. Популярності, аби виграти вибори, вистачає, навичок, аби втриматися на посадах – не дуже. На щастя для них, навколо виявилася чимала група відносно вільних юристів, яка підставляє своє плече.

Наразі конфліктність всередині українського політикуму наростає. Перехід від корупційної моделі суспільства до ринкової займе тривалий час. Перші результати стануть відчутними вже після ухвалення державного бюджету-2020. Там традиційний відсоток, який виділявся на розкрадання олігархами, має бути зведений до мінімуму, натомість соціальні видатки – розширено. Але до того новій президентській команді ще треба дожити, забезпечити собі більшість у парламенті і сформувати власний уряд. Це вже називають диктатурою, хоча іншого способу переломити нинішнє вимирання і дебілізацію української нації якось не видно.

Тому засідання Конституційного Суду, де розглядалося питання про конституційнісь указу щодо розпуску парламенту, виглядало як запеклий футбольний матч. Спостерігати за роботою чи навіть просто розмовою справжніх професіоналів завжди цікаво. Три народні депутати цілком переконливо доводили, що коаліція існувала у парламенті увесь час. Згадувалася вже призабута телереклама: «Ти ховрашка не бачиш? А він насправді є!» Представник президента не менш переконливо доводив, що коаліції не існує вже понад три роки. Його відповіді на питання – це була найбільш драматична частина засідання. За вісім годин (з перервами) телетрансляції вдалося скласти враження про кожного з 18 суддів Конституційного Суду. Найбільш агресивним і фаховим виявив себе Сергій Головатий. Багато чого упиралося у те, що спікер парламенту Андрій Парубій так і не надав суду списки фракцій станом на різні періоди, не кажучи вже просто про список коаліції. Така позиція спікера може стати для суддів ключовою при винесенні остаточного вердикту. Хоча й відчувається, що рішення буде максимально обтічним, а все ж на чиюсь користь воно таки має схилитися.

Кажуть, що вузівський екзамен – це фахова розмова двох компетентних людей, а якщо один з них виявиться не надто компетентним, то другий не отримає стипендії. Судді виявили себе цілком компетентними. Хоча, чесно кажучи, про деякі речі перепитували по кілька разів. Хто ж із двох сторін (президентська чи парламентська) залишиться без стипендії – поки загадка. Проте, судячи з побаченого, у суді сидять аси, здатні запросто довести, що двічі по два – це п’ять. Схоже, що свого часу конституційне законодавство спеціально так безнадійно заплутали, аби з нього можна було вивести будь-яке необхідне у даній конкретній ситуації рішення.

Між тим набирає обертів виборча кампанія. Таке враження, що від впливу на парламент вирішили відлучити перш за все Рената Ахметова і почати деолігархізацію української політики саме з нього. Парламент обіцяє оновитися значно більше, ніж наполовину. Багато хто піде у політичне небуття вже назавжди, хоча Віктор Медведчук, навпаки, повертається з нього, при цьому цілком можливо, що у крісло віце-спікера.

Натомість традиційне, наскрізь кланове Закарпаття остаточно перетворюється на тайгу: нагорі шумить-гуде, а у нас – тихо-тихо. Може, воно десь і на краще, бо у добу перемін бігти попереду локомотива – собі дорожче.

Сергій ФЕДАКА, газета «Неділя Закарпатські новини», екслюзивно для zakarpatpost.net

Comments are closed.