Як Ужгород зробити таким, щоб ним усі пишалися
Парки, сквери, набережні можуть стати казковими, комфортними та неймовірно привабливими, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Хоч парків та скверів в Ужгороді багато, усім їм не вистачає якихось цікавинок, чогось такого, щоб, прийшовши туди раз, людині захотілося повернутися знову.
Адже для парку, аби він був відвідуваним та затишним, недостатньо дерев і квітів, лавиць та урн. Там має бути щось особливе. Хоча у питанні насаджень Ужгороду теж є над чим попрацювати, але про це – іншим разом.
А зараз поговоримо про те, що може привабити як ужгородців, так і туристів.
Скажімо, пам’ятники. Навіть не будемо говорити про ті, які за всі роки встановила і фінансувала влада. Усі вони є нецікавими, біля них ніхто не фотографується. І постать тут не має навіть значення. Важливим є виконання. А воно застаріле і радянське… навіть якщо скульптуру встановили уже в часи незалежності України.
Може похвалитися місто хіба що міні-скульптурами, встановленими за приватні кошти. У цьому плані рекламний хід продуманий добре – до столиці Закарпаття дійсно їдуть туристи, щоб відшукати маленькі пам’ятники. Але ж вони фактично є не лише в нас. У Києві їх значно більше. Крім того, там є багато дуже цікавих, просто унікальних великих скульптурних витворів.
У кожному парку, сквері вражають цікавинки. Наприклад, лише у Пейзажній алеї їх десятки. Там встановлені фонтани у вигляді слоника, голів зебр, є 30-метрова кішка-стонога, кілька пам’ятників висотою понад 3 метри.
Прикрашені вони яскравою кольоровою мозаїкою. Усі «жителі» ніби вийшли з казки — «Пригоди Аліси в Країні Чудес». Адже задум авторів багатьох скульптур був саме таким — змалювати цю історію під відкритим небом і зробити так, щоб кожен зміг відчути себе справжнім героєм.
Є ще там і галерея мозаїчних портретів дітей різних рас, чотири кольорові хлопчики у людський зріст, які в оригінальний спосіб справляють потребу і створюють «фонтан», маленькі янголята, що сидять на стосах кольорових подушок, та багато іншого незвичайного. Раніше на цьому місці був пустир, але його вирішили не просто облагородити, а перетворити на казковий куточок. Тож тепер там усе яскраве, різнокольорове і гарне.
Чи не такими повинні бути в Ужгороді парки та сквери? Ні. Вони мають бути набагато кращими! Але багато років там якщо у цьому плані щось і робиться, то це – мізер. Якщо у міському бюджеті на те, щоб створити для дітей справді унікальну місцину, немає коштів, то можна ставати учасниками різних грантових проектів, залучати приватні структури та громадськість до співпраці.
Зараз, для прикладу, у Боздоському парку встановили кілька нових лавиць. Але вони звичайні.
А от у Пейзажній алеї лавиці справді вражаючі. Вони там у вигляді кролика, ворони, кота та інших фантастичних істот із розкритими ротами, де охоче фотографуються, бавляться діти.
Саме в такому напрямку потрібно розвиватися столиці Закарпаття. Треба робити Ужгород затишним та привабливим, встановити цікавинки, які б привертали увагу гостей, шукати ідеї та партерів для їх реалізації.
Тож тому, як зробити місто кращим, ми маємо можливість повчитись в інших, набиратись досвіду завжди потрібно, бо топтання на місці – це не просто шлях назад, а деградація. При цьому нам не обов’язково треба рівнятися на Київ. Якщо вже в нашому краї так люблять дружити з європейцями, шукати серед них міста-побратими, то можна хоча б придивитися, як дбають про красу своїх міст і містечок там.
Але при цьому працювати в нас потрібно так, щоб не ми їздили споглядати щось десь і кудись, а щоб туристи їхали до нас. Та для цього в нас має бути гарно не так само, як у них, а набагато краще! І про це треба пам’ятати завжди!
Іван ДУХНОВИЧ, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net
