Що нашептала закарпатська баба Анця Зеленському на вухо

Вирішила баба Анця до Зеленського на прийом поїхати.

«Молодий іще хлоп, зелений, сам ото розуміє, бо всьим зеленим ся обклав, айбо не біда, долари тоже зелені… но а я жона опитна, грум-баба, мушу мало го розуму навчти, свиїм досвідом ся поділити. Я же бита курва, дам му пару добрих совєту, оби знав, як державов правити, оби не повторяв ошибки  своїх попереднику», – почала вона розмірковувати, збираючись у дорогу, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

Швиденько спакувалася і – на вокзал. Правда, у поїзді довелося на підлозі спати, бо на стандартне ліжко її велика гузиця ніколи не поміщається, але стара вже звикла, навіть радіє, що не впаде. До Києва дорога довга, тож поринула вона знову у роздуми.

«Володько обіщав пенсію пудняти, тарифи знизити, мушу му нагадати про йсе.

Може ун шутив, не знаю, ун усе шутив раньше, айбо тепер му не до сміха, тепер за шутки отвічати прийдеся, бо люди чекают. То та дам му пару толкових совєту, оби видів, яка я розумна. Який файний хлоп, як ми ся любит! Не ото што муй старий чорт, лем жре та пердит, толку з нього вже 20 году ніякого! Нич не бірує, нич не хоче, телевізор позерат, газету читат  і даже ся не знає за «95 квартал». Йому ся новості май люблять, бо послє них мож по 50 грам каждий раз упити, має одговорку. Каже, што ся в державі бардак творит і ото го мерегує дуже, мусит стрес ізняти… і так уже 60 року стес знімат. Но та нич. Буду Володькови казати, най веселі новості одтепер чинят. Оби дідо пити перестав. Най анекдоти розказуют, май весело жити нам усім товди буде. А Володько спец у тому, як люди насмішити. І мені радость буде, і всюй чиляди українськуй! Чоловіки перестанут самогонку хлебтати, будут май много жун любити».

Так замріялася баба Анця, що й заснула. Прокинулася вже у столиці, коли їй на голову впала дволітрова пляшка з водою з верхньої полиці, бо поїздом дьоргнуло, коли зупинився у Києві.

Швиденько причесалася, помилася, переодягнулася в нову сукню і щасливо вдихнула столичного загазованого повітря на повні груди, вдоволена, що йде із президентом знайомитись.

«А ун дійсно май рузумний уд всіх, – вирішила вона для себе. – Усі на передвиборчу компанію гроші тратили, платили своїм людям, оби народ збирали, артистам, оби виступали, а Володько сам давав концерти та бабки збирав».

На хвилі піднесення вона пішки дійшла до Банкової і з подивом для себе помітила, що довкола будівлі Адміністрації президента немає більше огорожі і охорони не стільки, як раніше. Зайшла всередину, записалася на прийом… представившись Анцьою Закарпатською – і вже через 15 хвилин її запросили до кабінету Зеленського.

«Добрий динь, Слава Ісусу Христу, йовнопот ківанок, добре отполедне, добрый день, панночку Волольку Шонійовичу, – кинулася баба Анця з розбігу обнімати Зеленського. Та так його притисла сосками, що мало не задушила  його, тендітного, у своїх потужних обіймах. Підняла його на руки і солодко поцілувала раз у одну щоку, далі у другу, а потім у чоло.

Від несподіванки президент втратив дар мови. А стара нарешті поклала його на підлогу та розпочала знайомство:

«Йой, якам вас рада видіти! Ви си даже не міркуєте! Раньше м на вас лем у телевізії позирала, хоть робилисьте концерт у нас у вароши, но не мала м тулько гроши, оби си білет купити. Ви такий файний! Так ся ми любите! Не ото, што муй пинь старий, нєвоя би го побила. Таким до вас спішила, што мозолі ми топанки на лабах натерли, штрімфлі в ня ся подерли. Но айбо сяка встрєча того варта! Пойте, най вас іще раз поцюлюю і потискаю!» – схопила вона його на руки знову і почала цілувати йому очі та вуха».

«У губи ся ганьблю вас цюльвати, бо подумаєте, што я курва якась. А я порядна жона, шіковна газдиня. А мож я вас за гузирю вщипну, обим точно знала, што не сплю? Або ви ня за цьицьку ущипніть!», – запропонулава стара і знову поклала президента на підлогу.

Зеленський стояв із широко розкритим ротом і не знав, плакати чи сміятися. Такої дивної поведінки і незрозумілої мови він ще ніколи в житті не зустрічав.

«Здравствуйте, барышня. А вы из какой страны будете? Откуда ко мне пожаловали?» – ледве видавив із себе.

«Як ото із якої! Пак я з України, ваша ізбіратєльніца! За вас два раз пудряд голосоваласм. Ви што си думаєте?» – розсердилася баба Анця.

«Но я вас не понимаю! На каком языке разговаривате?»

«Но ви даєте! По-нашому говорю, як усі! Марію ти небесну»

«А кто это усі? – поцікавився Зеленський. – Область какая, хоть скажите».

«Закарпаття! Сама файна область у державі! У нас гори такі, што до неба достают! І повно мінеральної води. А ріки в нас такі, што й у басейн ходити не треба. Лем біда, кой повінь, то всьо топит. І тепер недавно усьий урожай людям пошкодила».

Почувши про Закарпаття, Володимир Зеленський одразу зрозумів, чому така дивна мова у його гості. А тут стара ще й сумки розпаковувати почала і на стіл гостинці викладувати:

«Позерайте, мало алдомаша вам привезлам. Свіжатини домашньої. Есе не взятка, обисьте не думали, есе подарок уд чистого серця! А оно в мене великоє, як і я сама. Беріт, есе самогонка добра із дичок, а есе вино домашньоє, есе солонина з прошлогуднього пацяти, есе мало шовдара, мало пікниці, мало шойта. У вас туй такого ниє, свині ніко не держит. А в нас на Закарпатті без свині, як без бюдюгову… ганьба. Особенно в селах. А ще привезлам вам нашу новинку. Обисьте ліпше знали, што ся в области творит. «Неділя Закарпатські новини» називатся. Почитайте! Будете в курсі всіх основних собитій».

Зеленський від бабиної щедрості був у шоці. Але йому сподобалася говірка стара, і він вирішив зробити для неї теж щось приємне.

«Россказывайте, с чем пожаловали ко мне. Чем бы я вам мог помочь? Вас наводнение подтопило? У вас дороги плохие? Проблемы с деньгами?»

«Та нєт, вода до хижі не дуйшла. Потопило другі райони, а в нас, Богу дяковати, всьо добре. Дороги в нас не погані, у нас їх просто ниє. Но я за них просити не буду. Ото ваші замєстітєлі ся тим мают занимати. Думаю, ви самі виділи, што ся в нас творит, кой на гастролі їздилисьте. З грошима проблем не маю. Бо я добра шефтарька. Пенсія дійсно мала. Айбо я все си зароблю. Поїду у варош і на Корятовича продам ото, што уростилам своїми руками. Я не просити вообще до вас приїхала. Я хочу вам пару порад дати, оби май легко вам робити було!»

Зеленського ще більше здивувала поведінка баби, він вже потроху починав її розуміти почерез слово.

«Ну розповідайте! Я вас уважно слухаю», – перейшов він на українську.

«Но та слухай, Володьку! – вже зовсім посміливішала баба Анця. – Я ти лем добра желаю, ти ми ся так любиш, што для мене щастя даже лем позерати на тебе. Так што знай, я ти лихого не посовєтую. Першоє. Ти людина розумна. Маєш файну сім’ю. І жона в тя файна. І діточки, нівроку. Тому совєтую ти ся додержати своїх передвиборчих обіцянок і пудняти людям пенсії та зарплати. Видиш, у нас рождаємость у області впала. А все ся в нас май много в Україні діти родило. Айбо тепер нєт. А знаєш зашто? Бо баби та діди не хочут малих бавивти і кажут дітям, оби май мало рожали, бо тих малих гаману і годувати, і воспитовати треба. А старі часу не мают, бо мусят на городци робити, оби урожай зобрати, оби їсти што було. А молодьож мусит на заробітки на чехи їхати… та ні з ким діти лишати… а садику в нас мало. Та й знаєш, я з тої пінзії лем 2 таблєтки віагри купити годна. А я хочу секса не два раз на місяць, а два раз на день. Я жона-кипляток, а дідо вже не валовшний. Но та аж третю куплю та дале што буду їсти… хіба што сосати… то лі персти, то лі чупа-чупс. Мушу ся народними методами пользовати, а они не все помагают. Каждий президент обіщає покращення. А його все ниє та ниє. Ти ще молодий, та, думаю, поймеш ня правильно. А кой дідо новості попозерат, та представ, даже му вігра не помагат, так ся змерегує, што лем ся матюкат».

«Так, я розумію!» – похитав головою Зеленський.

«Но та й другоє, – продовжила баба. – Усі говорят про злодію. Та й сама, коли їх вижу по телевізору, та блювати ня кортит, їсти м цілий день не годна. Ти обіцяв нових люди призначити. Та будь добрий. Провіряй їх… як колись босоркань провіряли. Їх у воду мачали та позерали, чи втопится. А ти посади їх на столиць та з детектором брехні провірь… із таким, як тепер у різних шоу указуют. Бо брешут оті чиновники, як пси, і наплодилося їх тулько, што Тису ними гатити мож. Та може бись дись і мого діда на роботу пристроїв, оби май мало дома сидів та з кумом самогонку льогав. Так би хоть мало гроши заробив. Розумієш, я хочу в Турцію. У Єгипет. На курорт. На море. Ти же їздиш і свою жону возиш, а я ніколи в жізні не була. Я што, задарь тулько году на сьому світі прожила?»

«Розумію!», – знову хитнув головою президент.

«Но і третьоє. Не за себе, а за нашу область прошу. Усі говорят, што Закарпаття – друга Швейцарія. Айбо я штось ото не вижу. Треба оби в нас і тулько туристу було, і такі банки, як у Швейцарії. Та нєт, іще ліпші! Ми всіх маєме переплюнути! Маєме бути ліпшими у світі! Тобі ото тоже вигодно буде, бо нам грошенята везти начнут! І гості в нас постоянно будут… такі файні хлопи… білі, жовті, чорні… молоді… мені ся всякі люблят, головноє, оби міліонерами були. Короче, зверни увагу на Закарпаття. Не пошкодуєш!»

«А вам особисто чим можу допомогти?» – люб’язно запитав Зеленський.

«А мені… даже не знаю. Я не за себе прийшла просити, но айбо аж звідаєте. Та упувім вам. Дома в ня царок для кури ся розпадат, уже їх скоро лисиця буде красти. Треба ми дощок і шіферу, бо кури ся можут простудити і не будут яйця нести», – скромно опустивши очі, розповіла баба Анця.

«Добре, дякую вам за поради, дякую за гостинці. Ваші пропозиції я передам своїм помічникам, а ви продиктуйте секретарці номер своєї картки, вам перекажуть 10 тисяч гривень на ремонт курника. Сподіваюсь, вистачить?».

«Йой, дякую, муй золотий!» – знову кинулася баба цілувати президента. – Дав би ти Бог здоровлічка та й много діточок!»

«Діточок я вже маю, дякую щиро. Спасибі вам за візит! А тепер бувайте й ви здорові, у мене за дверима ще велика черга, й інші потрапити на прийом бажають! До побачення, добра закарпаточко!» – попрощався він зі старою.

Щаслива, вдоволена, усміхнена баба Анця не тямила себе від напливу емоцій. Додому вона поверталася і з грошима, і з надією, що тепер і в області, і в Україні усе буде добре.

zakarpatpost.net