Що робили Божа Мати та Вічний жид у Мукачеві

[Total: 1    Average: 5/5]

Якір біля північного транспортного мосту у Мукачеві відомий не лише місцевим. Його бачили майже всі, хто хоча б раз побував у місті над Латорицею, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

Утім чому і як було встановлено символ судноплавства на березі карпатської гірської річки?

Одні кажуть, що знайдено було металеве  пристосування для утримання судна будівельниками на дні Латориці під час будівництва мосту, інші – що під час розчищення русла.

Коли саме це сталося – не знає ніхто. Старожили запевняють, що раніше Латориця була судноплавною великою рікою і нею плавали кораблі, які доставляли нашим пращурам рибу, виловлену в Дунаї, та інший крам. Також Латорицею плавали купці та торговці, адже раніше водні шляхи були найбільш безпечними, а водний транспорт – найдешевшим.

А ще говорять, що мукачівці завжди були відважними і несхитними, тож якщо, на їхню думку, судно могло бути небезпечним, могли на нього напасти, незалежно від того, хто плив на кораблі.

Про це навіть існує легенда. За оповідкою, долина, на якій нині простягнулося сучасне Мукачево, завжди була дуже родючою, тому охочих захопити цю ділянку повсякчас було дуже багато. Однак підкорити собі гордих місцевих слов’ян не вдавалося майже нікому. Але якось на наші землі напали татари. Боронитися людям не було чим і нападники багатьох наших жінок та дівчат забрали в полон, чоловіків повбивали,  будинки поспалювали,  майно забрали, а деякі поселення взагалі стерли з лиця землі.

Але мукачівці здаватися не хотіли. Вони знали, що боронити територію марно, бо сили не рівні, тому скористалися хитрістю. Підготували для незваних гостей кілька кораблів і прийшли здаватися. При цьому зустрічали кочівників найкращі дівчата. Вони сказали хану, що давно на нього чекали, адже їм відомо про його велич і славу, тож з радістю готові підкоритись такому правителю і їм буде за честь віддано служити йому, а на знак подяки запросили усе військо загарбників оглянути майбутні володіння на суднах. Татари  повірили слов’янським красуням і вже тішились, яких вродливих коханок  матимуть. Але як тільки вони зійшли на кораблі, чоловіки підпалили весь флот. Рятуватися нападників не було можливості. Тих, хто хотів доплисти до берега і вистрибував  у воду, лучники розстрілювали, інші ж згоріли заживо. Таким чином Мукачево врятувало не лише своє місто, але й інші поселення, які ще не знищили на той час кочівники. На знак цієї події якір корабля, на якому загинув хан, виловили з річкового дна і встановили на березі, аби він був нагадуванням нащадкам про волелюбний та нескорений норов охоронців карпатського краю.

Звісно, це лише легенда, але Мукачево – дійсно старовинне. На території міста і його околиць знайдені залишки поселень, яким 40 тисяч років. На горі Тупча корись була  городище-фортеця фракійських племен, побудована приблизно у 10 столітті до нашої ери,  між горами Галіш і Ловачка знаходився  кельтський адміністративний і ремісничо-металургійний центр, зведений у 3—1 столітті до нашої ери.

Але все це було ще до появи якоря.

Про нього існує ще й інша легенда, пов’язана з Агасфером, який нібито був у Мукачеві.  Передусім зазначимо, що Агасфер – це головний персонаж легенди, в якій розповідається, як один єрусалимський чоботар на ім’я Агасфер вдарив Христа колодкою, коли той, йдучи на Голгофу, зупинився біля його будинку, щоб відпочити. Христос нібито сказав йому: «Я відпочину, але ти будеш ходити до тих пір, поки я не прийду знову». З цього часу Агасфер не може померти і мандрує по світу, не знаходячи спокою. Називають його ще Вічним жидом.

Історик Василь Медзгер каже, що у 1938 році на місце, де встановлено зараз якір протягом тривалого часу приходив Агасфер. Принаймні, саме таку розповідь йому вдалося записати. Тож згідно з нею, коли люди в незнайомця  запитали, що він там робить, той не відповів, натомість сказав, що через 2-3 роки буде дуже велика війна, та на цій землі, яку обійшла Божа Мати своїми ногами, таких лихоліть удасться уникнути.

Звісно, історія з Агасфером виглядає дуже фантастичною, однак людина з надздібностями могла справді в ті часи бувати в Мукачеві… Та й фактично, аби передбачити Другу світову, яка почалася на Закарпатті уже в 1939 році, міг будь-хто, просто більш освічений, ніж інше населення, яке не надто вникало в політику.  А яке відношення до всього має якір? У прямому значенні слова  – ніякого. Але він вважається символом раннього християнства, тож, ймовірно, з’явився він біля річки ще й як образ надії, віри у кращі часи.

Але з мукачівським якорем пов’язано ще одну надзвичайно романтичну, але маловідому легенду. У часи розквіту давньогрецької держави у міфічних героїв Персея  та Андромеди були два сини – Алкей і Пеон (що означає цілитель). Не сиділося Пеону ніколи вдома, він із юного віку любив подорожувати. Під час мандрівок морями творив різні дива, лікував хворих, навчав людей різним тонкощам. Та не лише морями подорожував Пеон, але й суходолом. На суші його моряки будували нові кораблі і всі разом вирушали  підкорювати незвідані світи. Так він і дістався до Латориці, яка в ті часи була судноплавною і великою, як нині Дунай, у який вона впадає. Та гордовиті горяни не зраділи гостям і захопили їх у полон. Уже хотіли стратити і Пеона, і його військо, але вночі донька правителя цих земель таємно пішла до в’язниці подивитись на бранців і, побачивши Пеона, закохалася в нього. Дівчина дізналася, що він вміє зцілювати інших, а її батько майже не ходив – у нього загнивала рана на нозі і не допомагали жодні ліки.  Через страшні болі чоловік був дуже злим і нещадно катував усіх, хто смів робити щось не так, як йому хотілося. Але донька все ж умовила його дати шанс бранцю. Тож правитель пообіцяв, що відпустить Пеона з усіма підопічними, якщо він його вилікує.  І хлопець це зробив. Більше того, він повернув  чоловікові давно втрачений зір, адже останні роки він був сліпим.

Вдячний правитель одразу ж звільнив усіх полонених і спитав свого рятівника, що він хоче взамін за послугу. Пеон попросив руки його доньки. Батько погодився. А щоб усі знали про радісну подію, встановив на березі Латориці якір, що означав у ті часи шлюб. Крім того, символ знаменував і те, що мореплавець пустив якір, тобто корінь на нашій землі і залишився назавжди.

Мукачівський якір сьогодні дійсно привертає увагу, бо є окрасою не морського порту, а невеликої річки у серці Карпат. Нехай розповіді і оповиті домислами, але правда в них таки є. А це те, що наші люди дійсно завжди були волелюбними і не хотіли коритись нікому.

Оксана ПРИЙМАК, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

* Copy This Password *

* Type Or Paste Password Here *